Читати книгу - "Малиновий пелікан"

Я вже достатньо скептично ставився до всіх запевнень казенної радянської пропаганди і з відразою до особи Сталіна. Про нього я мав своє уявлення. А ось Ленін… Він мені також чимось не подобався. Але ці люди, які були про нього такої високої думки… В мене не було підстав не довіряти їм, сумніватися в їх компетентності, підозрювати в нечесності, в користолюбстві, упередженості. Вони мене пристрасно запевняли в надлюдських інтелектуальних здібностях Володимира Ілліча, в тому, що він дійсно геній, які народжуються, можливо, один раз на тисячу років, а то й на тисячу не народжуються.

Пам’ятаю таку розмову. Один лікар, доктор наук, професор, захоплено розповідав мені про Володимира Хавкіна, бактеріолога, який винайшов вакцини проти холери й чуми, ту й іншу випробував на собі, і в Індії врятував від смерті мільйони людей. Я, котрий на той час вже розпочинав сумніватися в Леніні, сказав професору, що заслуги людей оцінюються несправедливо. Ось, чи можна зрівняти досягнення Леніна і Хавкіна? Хавкін врятував від чуми мільйони людей, а Ленін? Мені моє запитання здавалося природним і невинним, але професор сприйняв його як жахливе кощунство. Він зірвався на ноги, замахав руками, заблискав очима. «Хавкін, – закричав він, – врятував мільйони людей, а Ленін позбавив чуми усе людство!» (Я не відразу, а потім, заднім числом, придумав заперечення, що Ленін не врятував від чуми, а привив чуму і випробував її майже на всьому людстві.)

Інші люди, що намагалися мене просвітити, казали, що Ленін незрівняно великий геній усіх часів і народів. У його працях є настільки вичерпні відповіді на всі запитання, що, засвоївши ці праці, нічого іншого можна вже не читати. Він передбачив розвиток людства на багато десятиріч, ба навіть сторіч наперед. Думка цих людей мене сильно бентежила. Вона суперечила тому, що мені підказувало моє власне некомпетентне уявлення про предмет. Але кому я мав би вірити: самому собі, котрий не пройшов повністю навіть середньої школи, чи їм, що багато прожили, багато чого пережили, прочитали і завчили всі його багатотомні твори напам’ять? Я запитував: як же так? Невже він усе передбачив? Передбачив сталінську диктатуру, колгоспи, концентраційні табори, терор тридцять сьомого року? Деякі виходили зі становища так: він передбачив усе, але ось переродження партії уявити собі не міг. Себто, якби партія не переродилась, було б усе, як він передбачав.

А вона, між іншим, і не перероджувалась. Вона з самого початку займалась масовим терором, і члени її, включаючи самого Леніна і його соратників, проти терору нічого не мали, доки він не торкнувся їх самих. А коли торкнувся, більшість з них нічого не зрозуміли. Зрозумів мій батько, котрий якось сказав мені, що свої п’ять років таборів законно заслужив своєю участю в злочинній організації ВКП(б).

Ленін не очікував, що селянство виявиться таким консервативним, а міське середовище настільки міщанським. Але, запитував я цих людей, якщо він не уявляв, не передбачив і не очікував, у чому ж тоді його геніальність? Адже геній – це людина, котра уявляє, передбачує і очікує. Зрештою, ці великоголові люди (багато з них, до речі, самі сиділи) замовкали і, не знаючи, що мені відповісти, чи гнівалися, чи припиняли розмову і дивилися на мене з жалем і насмішкою, як на людину, нездатну засвоїти очевидне, і радили мені читати Леніна, вникнути в Леніна, тоді істина відкриється мені в усьому своєму осліплюючому сяйві і мені не доведеться ставити ті наївні запитання, з якими звертаюся я до них тепер.

Мій старший друг Ігор Олександрович Сац заздрив, що мені ще доведеться відкрити для себе Леніна і відчути те величезне щастя першовідкриття, яке він, Ігор Олександрович, уже відчув. Я запитував його: а зараз, читаючи Леніна, хіба ви не відчуваєте такого? Він пояснював мені дохідливо, що коли людина в тисячний раз займається сексом, вона відчуває задоволення, але воно незрівнянне з тим захватом першого разу. Ясна річ, Сац так само, як і його однодумці, був певен, що Ленін був добрим, за словами Маяковського «самый человечный изо всех прошедших по земле людей». Це, зокрема, підтримувалося і офіційною пропагандою, але з поправкою, що «Ленін був добрий, але не добренький». Себто, добрий по-більшовицьки до однодумців, але не до ворогів (а ворогами у нього були поміщики, капіталісти, священики, повії, торгові люди, члени царської родини та інші, інші, інші). Ні, не добрим і не найлюдянішим був цей чоловік, а холодним і жорстоким масовим убивцею, що ні від кого не приховувалось і підтверджено його опублікованими багатьма записками стосовно необхідності безжального червоного терору, вказівками різним функціонерам нової Росії розстріляти білогвардійців, куркулів, попів, повій та інших. Саме не притягнути до відповідальності, не судити, а розстріляти і без тяганини, з уточненнями на кшталт «чим більше, тим краще», з визначеннями приблизного числа: «п’ятдесят чи сто», себто скопом. І все ж оце було надруковано в усіх його зібраннях творів, і все це ті ж освічені ленінознавці читали, підкреслювали, завчали – і що? Вони не розуміли суті цих записок? Але ж були люди, котрі розуміли. Наприклад, Максим Горький. З читання горьківських «Несвоєчасних думок» у мене й розпочалися сумніви, які привели мене до тих самих висновків, до яких прийшов Венедикт Єрофеєв («Моя маленька Ленініана»).

Коли в п’ятдесятих роках ХХ століття було (не повністю, але значною мірою) покінчено зі сталінським свавіллям, коли Хрущов випустив на свободу мільйони жертв сталінських репресій, стало модним говорити про гуманізм, справедливість і повернення до ленінських норм. Вважалося, що карати людину згідно ленінських норм це значить – за реальні злочини, по закону і за статтями кримінального кодексу. Але якраз саме при Леніні нормою стало абсолютне беззаконня, коли якусь категорію людей можна було розстрілювати без всілякого персонального розгляду, коли суддям наказано було керуватися своєю революційною правосвідомістю.

Але не буду далі ломитися у відчинені двері. До сього часу про жорстокість і бездушність Леніна сказано достатньо іншими авторами. А ось його розумові здібності чи піддавались кимось сумніву? Ймовірно, але я не читав. І висловлю свою думку, яка ще віднедавна більшістю читачів була б сприйнята як зухвала і кощунська. Ленін був не тільки не генієм, але й просто був дуже нерозумним. Легенда проголошує, що його мозок, який десь зберігається і, можливо, досі вивчається, незвичайно великий за своїми параметрами в розумінні об’єму і ваги (два кілограми). Якщо це так, то це доказує тільки те, що і великий мозок може виробити чимало глупоти. Двох кілограмів мозку Леніну вистачило на інтриги по захопленню і