Читати книгу - "Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева"

 Со Ран злиться, бо Мін не звертає на неї увагу.  Ми з Міном однокласники. Чому ми не можемо з ним спілкуватися: розмовляти, готуватися до уроків, він цілком може допомагати мені з навчанням?  Як, власне, будь-кому з нас. 

 Я почула, що до мене хтось підійшов і обернулася. Серце немов спіткнулося, а потім застукало прискорено і гулко. Мін сперся на підвіконня і так само почав спостерігати за школярами у дворі. Шкірою відчула зацікавлені погляди, які кидали на нас. Звичайно ж, усім цікаво, хто я така. 

- Що ти робиш у суботу вдень? - запитав він. 

- М?  

- Вдень у суботу. Нічим не зайнята? 

 Я напружилася, побоюючись, що хтось може чути нашу розмову.  

- Мені потрібно буде допомагати тітці в кафе, - тихо проговорила, намагаючись не помічати нічого навколо. 

- А після? 

- Не знаю. Чому ти питаєш? 

- Я обіцяв, що підтягну тебе в китайській.  

 Я знову поглянула на Джи Міна. Він серйозно? 

- Я прийду ввечері, - промовив хлопець, немов це було звичайною справою.  

- Ні, - злякано прошепотіла, - не треба.  

- Хочеш знову прийти до мене? 

 Я мало не задихнулася від хвилювання. Може, це була не така вже й гарна ідея - погоджуватися на його репетиторство з китайської мови. 

- Ти ж не запрошуєш гостей. 

- Не запрошував. Поки ти не порушила цей порядок речей у моєму житті.  

 Мін глянув на мене так, наче в чомусь дорікав.  

- Я говорив, але ти, схоже, цього не запам'ятала. Для тебе можна зробити виняток. І ти не просто гостя. Ти однокласниця, якій потрібна допомога з китайською.  

- Я подумаю. 

- Думати потрібно було раніше. 

 Здивовано і запитально подивилася на нього. 

 Мін усе ж у чомусь мені дорікає? Якби не хотів, і не глянув би в мій бік. Але він, безумовно, має рацію. Думати мені потрібно було раніше, тепер усе йде своєю чергою.  

- Покажеш мені, як ти живеш, - промовив Джи Мін, не звертаючи уваги на мої погляди. 

- Ні, - вирвалося в мене. 

- Чому ти так вперто не хочеш, щоб я прийшов у твій дім?  

- Я не можу.  

- Не можеш що?  

- Не можу запросити тебе. 

- Ну, я тебе теж не запрошував. Але це тебе не зупинило.  

- Що я скажу тітці й дядькові? 

- Не треба їм нічого говорити - я сам усе скажу. 

- Я знаю, що за цим буде. Мені заборонять із тобою спілкуватися. 

- Звідки ти знаєш? У тебе не було хлопця. 

 Я знову здивовано уставилася на нього. Чому він так упевнений у тому, що в мене не було хлопця?  

- Що? - не зрозумів мого здивування Мін. - Звідки ти можеш знати, як вони обидва відреагують на мою появу? У тебе був хлопець, і вони забороняли тобі з ним зустрічатися? 

- Ну так, не було. У мене не було хлопця. І що з того? І... І ти не мій хлопець. Ми не зустрічаємося. 

- І поготів. Тож можеш привести свою кімнату до ладу, якщо соромно за те, який вона має вигляд. Мені байдуже, що там, і як вона виглядає. Я прийду не кімнату розглядати. Тітку і дядька залиш мені. Я подбаю про них. Вони завжди будуть раді бачити мене. 

 Я зітхнула, розуміючи, що сперечатися з ним марно. 

 Пролунав дзвінок. Ми повернулися в клас. Разом. Але начебто на це ніхто не звернув увагу. Я сподівалася, що день пройде тихо і спокійно. До кінця третього уроку почала звикати до своєї таємниці, але якось тривожно було на душі. Я розуміла, що рано чи пізно багато хто побачить, що ми з Міном почали спілкуватися. Крім того, якщо я буду «морозитися», уникати Міна, він відвернеться від мене? 

 Після третього уроку Мін кудись пішов, щойно продзвенів дзвінок. Я намагалася не думати про те, куди він міг піти. Зрештою, у нього можуть бути свої справи.  

- Що це з тобою? - пролунав поруч голос Бок Су. - Ти сьогодні вся як на голках.  

- Ні. Усе гаразд. 

- Не сподівайся. Джи Мін ніколи не зверне на тебе увагу. Подумаєш: ув'язалася за ним - дійшли раз до школи разом. Забудь. Нічого тобі не світить.  

- Я ні на що й не сподіваюся.  

- І це правильно. Потрібно завжди тверезо оцінювати свої можливості. 

- Але це ж не означає, що я не можу розмовляти зі своїми однокласниками? 

- Ти про що це? 

- Джи Мін для мене такий самий однокласник, як ти і Джун Гі, - я кивнула в бік хлопця, - та інші.  

- Ну так, ну так, - протягнула Бок Су багатозначно і задумливо.  

 Вона замовкла, але через хвилину знову заговорила зі мною.