Читати книгу - "Game over, Олександр Юрійович Есаулов"

- Киць-киць, — ласкаво покликала кицьку Шана, але та, не доходячи метрів зо два, раптом стрибнула, цілячись пазурами просто в обличчя. Добре, що поруч був Кадим, який, не роздумуючи, змахнув ракетною трубою. Кицька, люто нявкнувши, відлетіла метрів на п’ять і сковзнула в якісь відчинені двері. У кінці довгого коридору з’явився величезний коричневий верблюд. Не роздумуючи, він відвів голову назад, готуючись до вбивчого плювка, але Кадим діяв швидше. До верблюда вже летіла самонавідна ракета.

І тут страшне ревіння наповнило коридор. Почулися гучні важкі кроки, від яких затрусилася підлога. З бічного коридору, що перетинав основний, метрів за п’ятдесят від того місця, де стояла вся компанія шукачів пригод, вийшла велетенська людина. Це був монстр чотириметрового зросту. Ніякого одягу, крім брудної ганчірки, яка оперізувала стегна, не було. Брудне поплутане волосся звисало до самих плечей. Довгі руки майже торкалися колін. Але найстрашнішим було обличчя. Величезне, витягнуте, як у коня, відвисла слинява губа й око — саме око, бо воно було одне, посередині чола, над переніссям. Воно блищало страшною люттю й ненавистю. На мить усі заціпеніли від жаху. Циклоп присів і видав жахливої сили крик, від якого заклало вуха.

- Хлопці, циклоп! Тікаймо звідси! Згадайте попередження Чипсета!

Рик підняв автомат і поклав палець на спусковий гачок. Шана вчинила так само. Але ніхто жодного разу не вистрелив. Вони самі не знали, чому. Обоє пам’ятали застереження Чипсета: стережіться циклопа! Дуже просто! П’ять секунд — і нікого не треба боятися! Але чи то обоє були приголомшені цим жахливим ревінням, чи то вражені

його страшним виглядом, тільки жодного пострілу не пролунало. Циклоп продовжував ревіти й розмахувати страшними руками. Від його кроків здригалися стіни.

Рик відступив.

- Ідемо!

Усі четверо, не повертаючись, позадкували до дверей. Поки пройшли десять метрів, які відокремлювали їх від виходу, друзі зазнали ще однієї атаки сталевих бабок. Одна з них устромилася в дерев’яні двері й тріскотіла крилами, не в змозі висмикнути гостру голову з несподіваної пастки. Васла, не зронивши жодного слова, ударив ножем і зрізав те, що виступало. Крила, навіть упавши на підлогу, продовжували тріскотіти.

РОЗДІЛ 4

У пошуках Чипсета

На сходах друзі зітхнули з полегшенням.

- Нічого собі! — відсапавшись, прокоментувала Шана. — Я туди більше не піду! Як згадаю зміюку, то й зараз знепритомніти хочеться.

- Авжеж, — погодився Кадим, — це не для нервових! А як тобі циклопчик? Рику, а чому ти його не…

- Кадиме, а який сенс був його кінчати? П’ятий рівень ми не пройдемо, це й так зрозуміло. Давайте краще подумаємо, що робити? Як нам пробитися до Чипсета? А може, знак який подати, що ми тут?

- Це… Я хотів чого… Ну… сказати хотів. А чому вирішили, е-е-е, що Чипсет тут?

На мить усі замовкли, а потім, вражені, дивилися на Васлу.

- Васло, ти геній! — і Рик з радості щосили ляснув друга по спині.

- Боляче ж, — поморщився усміхаючись Васла.

- Терпи! Геніям завжди діставалося. Правильно! Що тут Чипсету робити? Якби він зміг наплодити стільки всяких штучок, то він би, мабуть, напав на Гірею. Хіба не так?

- Тоді хто ж тут засів?

- Гірея, бісові віники, хто ж іще?

- Схоже… — погодилася задумливо Шана. — Пам’ятаєте, коли Рик лежав непритомний, Чипсет зв’язувався з Великим Процесором? А потім пішли перешкоди, а Чипсет ще здивувався, де Гірея взяла комп і як увійшла в мережу? Тут у неї й був запасний штаб. Тому ніхто й не міг потрапити на п’ятий рівень. Під виглядом гри вона охороняла свій

запасний, а насправді справжній штаб! Тут, мабуть, вона й тримає в полоні Великого Процесора. Так, і циклоп… Чипсет сказав: бережіться циклопа! Виходить, циклоп — це Гіреїні штучки! Він захищає п’ятий рівень, а значить — тут Гірея!

- А Чипсет десь поруч! — продовжив Рик. — Чим він тепер має займатися? Мусить зробити хоч якийсь комп і грибок. Тільки тоді він зможе боротися з Гіреєю. На п’ятому рівні йому всі сили й час доведеться витрачати на відбиття атак цих верблюдів, змій і глюків, а йому треба працювати й думати, думати й працювати! Де нині найспокійніше?

- На першому рівні. Ось там його й треба шукати!

Друзі, намагаючись дотримуватися тиші, обережно пішли сходами нагору, до приміщень першого рівня. Біля дверей на хвилинку зупинилися, потім Рик вийшов наперед та підняв автомат.

- Шано, ідеш останньою, прикриваєш нас із тилу.

Дівчинка мовчки кивнула головою й слухняно зайняла місце у хвості маленької колони. Рик повільно прочинив двері й, обережно ступаючи, пройшов кілька метрів. У просторому похмурому коридорі було порожньо й тихо. Коридор був не такий довгий, як на п’ятому рівні, та й дверей менше. Швидко просуваючись уперед, дійшли майже до кінця, але слідів Чипсета ніхто не побачив.

- А що буде, якщо…

Рик застережливо підняв руку й завмер прислухаючись.

- А що буде… — знову почав своє запитання Кадим. Рик нетерпляче махнув піднятою рукою.

- Слухай!

Кадим прислухався, і йому здалося, що він почув чийсь спів.

- Співає наче хтось… — свистячим шепотом сказав він.

- Отож, — теж пошепки відповів Рик.

- По-моєму, там десь, — непевно вказала Шана на стелю.

- Але ж це перший рівень! Там вище нічого бути не може…

Швидко перевірили інші приміщення — ніяких слідів… Тим часом спів припинився. Усіх мучило питання, що там, нагорі, розташовано.

- Я це… — як завжди трохи недорікувато почав Васла.

- Почекай, — перебив його Кадим, — наче знову заспівав?

Усі змовкли. Стояла повна тиша.

- Здалося, — розчаровано зітхнув Кадим.

- Я це… — знову спробував щось сказати Васла.

- Слухайте, — перебив його Рик, — а може, нам здалося? Може, спів чутний з другого рівня, тобто знизу?

- Ні, - упевнено відповіла Шана, — спів долітав саме зверху!

- Я це… — вкотре почав Васла, але його знову перебив Рик:

- А все-таки…

Тут уже Васла не витримав і обурився:

- Мені дадуть сказати чи ні?