Читати книгу - "Техно, Стружик Лев"

Леон різко приземлився на землю і попросив Баса встати на землю. Бас не розумів його намірів. Він не знав, чому Леон так раптово розвернувся в інший бік. Тому, запитав:

— Що сталося, Леоне? Чому ви так різко зупинилися? Ми ж так класно летіли по небесах!

— Так, класно, але не для веселощів, — відповів Леон. — Ти нічого не забув, що ми повинні зробити далі?

Бас забув, що казав йому Леон. Він швидко подумав й сказав те, що запам'ятав до того:

— Ми повинні повернутися до Берліну!

— Ні, дурнику! — крикнув Леон, хапаючи себе за голову. — Не те! Ти пам'ятаєш, як ми опинилися у схованці, де лежала карта до Пустої Печери?

— Так, звісно пам'ятаю! — відповів Бас, посміхаючись.

— Ну, от: ми забули навістити Пусту Печеру! — нагадав з панікою Леон.

Бас взагалі забув, про що казав Леон та де вони були. Він лише здивовано запитав:

— Яку таку — „Пусту Печеру“?

— ТИ ЩО: ЗАБУВ?! — закричав на нього Леон. — МІСЦЕ, З ЯКОГО МИ ВИЛЕТІЛИ В НЕБО!!!

Опа! А тут вже Бас почав щось згадувати. Тобто згадувати те, про що ніколи не мріяв. І нарешті згадав, що потім сказав:

— Ой, точно! Згадав! Дякую, що нагадали мені! Пробачте за мій розум, просто у мене чіп такий послаблений ще з 2025 року, до сих пір в такому стані працюю.

— Он, як ви кажете? Тоді, добре, — заспокоївся Леон, зрозумівши усе. — Почекаємо на літаючий автобус. Ось там зупинка, — він показав пальцем на бік автобусної зупинки.

Леон і Бас пройшлися по вулиці та сіли на автобусній зупинці, чекаючи літаючого автобусу.

Минуло кілька хвилин, і літаючий автобус вже з'явився з неба. Тільки-но він відправлявся як завжди до Мадриду у Іспанію.

— Дивися, Басе! Літаючий автобус! — сказав йому Леон, показуючи на нього.

— Супер! — зрадів Бас. — Тепер, ми можемо дібратися до Пустої Печери!...

— Зачекай, зачекай, — призупинив його Леон, бо він побачив, що цей літаючий автобус відправляється не туди, куди треба. — Не думаю, що цей автобус саме відправляється до Пустої Печери. Треба запитати водія, куди він літає.

Коли літаючий автобус призупинився біля автобусної зупинки, Леон перший в нього сів і запитав водія:

— Скажіть, будь ласка: а цей автобус рухається до Пустої Печери?

— До... Чого?! — здивованим тоном перепитав водій, і одразу ж покивав головою: — Пробачте, але ні. Я взагалі-то відправляюся до Мадриду в Іспанію, щоб ви знали. Треба уважніше на електронні таблички дивитися, перш ніж питати мене про це. Ні, маршрут-то я поміняю, але ж я порушу так правила змін маршруту. Тому, краще обираєте щось одне: або зміна маршруту до Пустої Печери, або я продовжу шлях до Мадриду.

У Леона не залишилося жодного вибору на маршрут. Він сказав, що усе одно поїде до Пустої Печери, і водій, зітхнувши, сказав:

— Ех, ну гаразд. Сідайте, якщо ви не самі їдете. З вас 200 євро.

Леон заплатив за себе та за Баса, і сів з ним на своє улюблене місце. Водій оголосив пасажирам, що маршрут змінюється, і натиснувши на кнопку „Змінити табличку з написом міста країни або міст та сел Німеччини“, полетів та рушив до Пустої Печери.

Пасажири, коли почули це від водія, почали боятися за тих пасажирів, які рушають туди (це Леон і Бас). Деякі жінки робили дивні рухи, а деякі чоловіки ховалися під сидіння та навіть на підкладку для чемоданів та рюкзаків. Леон і Бас не розуміли, що з ними відбувається, тому просто не звертаючи уваги, чекали на приїзд до Пустої Печери.

Нарешті, вони на місці. Водій спустився на землю й оголосив Леону і Басу, що вони на місці. Леон, зрадівши, радісно подякував водію за допомогу, але не встиг він вийти з літаючого автобусу, як тільки водій сказав з сумним тоном:

— Будьте обережні, у Пустій Печері багато пасток та робомонстрів. Хтозна, як ви виживете там, адже багато дослідників загинуло із-за цього і ніхто так й не повернувся додому живим та цілим. Тому, нехай вам щастить у пригоді.

Водій оголосив, що маршрут до Мадриду знову відкрито, а коли Леон і Бас вийшли, то літаючий автобус злетів у небо та відправився до Мадриду.

Леон почав трохи панікувати. Він згадав слова водія і вирішив не іти до Пустої Печери. Але потім він згадав слова Кріса Лоффера, який сказав йому, що він повинен знайти усі секрети його улюбленого музичного стилю техно, Леон зітхнув й вирішив все-таки узяти цей виклик. Він з Басом підійшов до Пустої Печери ближче, він сказав:

— Ну, от ми на місці. Нарешті, я дізнаюся, коли ж насправді був відкритий музичний стиль техно! Але спочатку треба глянути на схему шляху усередині цієї печери.

Леон з Басом підійшов до схеми шляху усередині Пустої Печери, на якій зображено деякі пастки, що можуть потрапитися при дорозі та робомонстри, що очікують на „людське“ м'ясо. А в самому кінці схеми зображено стародавній лист, на якому зображено слово „техно“. Це означає, що там повинна бути схованка з усіма секретами музичного стилю техно.

— Добре, що в нас із собою карта на запасі. Будемо дивитися на неї та рухатися згідно вказаних хрестиків. Гаразд?

— Гаразд, Леоне, — погодився Бас. — Як скажеш.

Леон був з радістю увійти у печеру, але там так було темно, що він знайшов факел й запалив його за допомогою лазерного променя. Тепер, було добре освітлено приміщення Пустої Печери, що змусило Леона і Баса відправитися у невідому пригоду.

Коли вони проходили крізь „невідомий лабіринт“, вони бачили на стінах малюнки, на якому зображено робомонстрів, що вбивали людей у війні проти роботів, що діяла ще в 2215-2220 роках. Це змусило злякати Леона та згадати, як його прапрадід воював у цій війні та був тяжко поранений лазерами. Баса навпаки це дивувало. Він взагалі не розумів, чому робомонстри так ненавидять людей.

Раптом, Леон натиснув на якусь кам'яну пластину і туди ж із Басом впав у клітку.

— Це що?! Пастка?! — шоковано та панікуючи питав Леон, нерозуміючи, що відбувається.

— Не знаю! — нерозумів Бас і зісканував клітку та темне приміщення, де повідомив: — За моїми даними, ми втрапили у пастку робомонстрів.