Читати книгу - "Містичні істоти, загадки і таємниці Карпат, Данило Ульянов"

Боржавський замок

Боржавський замок розташовувався в XI–XVII століттях у с. Вари Закарпатської області. До приходу угорців тут був дерев'яний замок, у якому жили підлеглі болгарського князя Салана. У 903 році, після триденної облоги, замком оволоділи угорські племена. Пізніше на місці дерев'яної фортеці була збудована кам'яна, що перебувала у королівському володінні.

За часів Середньовіччя замок охороняв соляні шляхи, адже сіль була найголовнішою корисною копалиною краю. Фортеця стояла на горі Варгедь (висота — 589 метрів) біля теперішнього села Вари, над Тисою, у тому місці, де в Тису впадає річка Боржава.

Після татаро-монгольської навали на Західну Європу у 1241–1243 роках фортеця почала занепадати. У XIV столітті замок належав феодалу Беке Боршо. Під час турецьких нападів на Закарпаття у 1566 році замок був зруйнований, і нині від нього залишилися тільки земляні вали.

Ужгородський замок

Перші згадки про Ужгородський замок як про зміцнювальну споруду на одному з пагорбів над поселенням білих хорватів з'явилися до IX сторіччя, під час правління князя Лаборца. На той час замок мав вигляд дерев'яної споруди. Замок був адміністративним центром Ужгородського воєводства, а пізніше всієї Ужанської долини. У IX столітті замок був спалений угорськими племенами. Після цього адміністративний центр перейшов у Горяни, поселення на околицях Ужгорода.

Висота замкової гори становила більше ЗО метрів. Протягом століть замок неодноразово перебудовувався й реконструювався, тому що цього вимагали військові умови. Наприкінці XVI століття замок остаточно набуває сучасного вигляду. Замок налічував 511 військових, ЗО знарядь різного калібру на бастіонах і 40 гармат, що зберігалися в арсеналі, а також близько 100 центнерів запальних речовин і понад 1000 ядер.

Воєнно-оборонна система замка дуже проста і водночас сильна й показова. Із трьох боків споруду міцно оточує рів, вирубаний у скелі, а з четвертого боку, північно-східного, — стрімкі скелі. Ширина рову становить 15–20 метрів, глибина — 5-10 метрів. Замок має форму неправильного чотирикутника з бастіонами на кутах і обнесений кріпосною стіною. Кріпосні спорудження займають площу 2,5 гектара, а садиба — б гектарів. Більш квадратні бастіони виступають уперед, що давало змогу вести вогонь уздовж кріпосних стін.

Кладка стін є кам'яною, і тільки деінде видно пролами, закладені цеглою, — сліди колишніх боїв. Висота бастіонів становить 10–15 метрів. Зліва навіть зберігся камінь, біля якого грілися вартові воріт. На стелі видно прорізи, через які захисники замку обливали ворога смолою й окропом. На внутрішній арці видно одну з дат перебудови споруди — 1658 рік. Головний корпус служив резиденцією власників замка. У внутрішньому дворику є колодязь, вирубаний у скелі, глибиною більше ЗО метрів. Товщина стін досягає 2,5–3 метрів.

У головному корпусі є величезні підвали, які правили за схованки й склади для цивільних жителів замка під час облог. Тут є також темниця й камера катувань.

В епоху народних повстань наприкінці XVII століття замок часто переходив із рук у руки і сильно постраждав. Навесні 1711 року після восьмилітньої боротьби замок захопили війська імператора Римської імперії Йосифа І. Він утратив своє стратегічне значення, і 1775 року імператриця Марія Тереза подарувала його Мукачевській уніатській єпархії, що відкрила там духовну семінарію.

Виноградівський замок

Виноградівський замок розташований на плато Чорної гори, біля підніжжя якого розкинулося старовинне місто Виноградів. На початку X століття Угочай, як називали колись цю землю, захопили угорці, а вже в XIII столітті місто згадується під назвою Севлюш, що в перекладі й означає «Виноградне».

Інші назви замку — Угочанський, Севлюський — походять від Угочанського комітату, до якого належало місто Севлюш (нині Виноградів).

Уперше ця фортифікаційна споруда згадується в угорській хроніці літописця Анфіма у зв'язку з приходом угорських племен у Тисо-Дунайську низовину наприкінці IX століття. Уже в X столітті на схилі Чорної гори стояла дерев'яна фортеця. Це було сторожове укріплення, яке контролювало шлях на правому березі річки Тиси і переправу через ріку.

Перша письмова згадка про коменданта замку датована 1308 роком і була пов'язана з такими подіями. 1301 року помер угорський король Андрій III, останній із династії Арпадовичів. Папа Боніфацій VIII призначив угорським королем принца Неаполітанського з родини Анжу — Карла-Роберта. Цей король 1307 року подарував місто Севлюш феодалові Беке Боршо, котрий побудував тут кам'яний замок. Але частина феодалів, до яких приєднався й Беке Боршо, хотіла бачити на угорському троні чеського короля Вацлава II і виступила проти Карла-Роберта. Цей виступ зазнав поразки. 1317 року королівські війська захопили замок і не лишили від нього жодного каменя. Згодом король Жигмонт І у 1399 році подарував землю, на якій стояв замок, та й взагалі все місто барону Перені за відчайдушну сміливість у битві з турками 1396 року. Через три роки Перені за королівським дозволом починає відбудову замку. Потім він віддав замок ченцям ордену монахів-францисканців під монастир, а для себе збудував біля підніжжя гори двоповерховий палац, який зберігся і до наших днів. На початку XVI століття рід Пелені знову поновив фортецю. Замок мав форму чотирикутника. Довжина будови становила 46,9 метра, ширина — 44,8 метра. По кутах замку височіли чотири квадратні вежі.

У XVI столітті на Закарпатті поширився рух Реформації, підтримуваний великими землевласниками, утому числі й власником замку. Король-католик цього не пробачив: орден францисканців 1556 року був розігнаний, а замок зруйнований королівським військом під командуванням генерала Текелеші. Через півстоліття монахи повернулися. Францисканці відновили споруду 1668 року.

У центрі міста коштом родини Перені побудовано церкву святого Франциска, яка згоріла під час пожежі. У пам'ять про відбудову костелу та передачу його католикам 1748 року на фасаді храму вибитий герб єпископа Баркоці.

Невицький замок

Неподалік від Ужгорода розташоване урочище Невицьке, де люблять відпочивати місцеві жителі. За рікою, на лівому берегу річки Уж, розкинувся просторий луг. Поряд із ним розташований колишній вулкан, на вершині якого видно руїни стародавнього замку. Біля нього бачимо корпуси бази відпочинку. До замка від турбази веде вузька стежка схилом Замкової гори, висота якої становить 125 метрів.

Перші документальні згадки про замок датовані 1317 роком, хоча виник він раніше. Народні перекази і легенди приписують спорудження замку слов'янській княгині ще до приходу угорських племен у Придунайську низовину. Замок, за легендою, мав захищати перш за все наречених, звідки й походить назва замка. Наречена місцевою говіркою — це невістка. Із плином часу слово «невістський» перетворилося на «невицький». Інша легенда приписує спорудження замку княжні на ім'я Погана Діва.

На початку