Читати книгу - "Ти - моя помилка , Настуся"

Річард стояв перед нею, намагаючись зберігати спокій, хоча гнів і біль були на межі прориву. Його обличчя все більше темніло від стримуваних емоцій.

— Емілі, ти маєш зупинитися! — сказав він через стиснуті зуби, роблячи крок до неї.

— Не підходь до мене! — різко крикнула вона, відступаючи назад. Її очі горіли люттю, а руки тремтіли. — Я ненавиджу тебе, Річарде! Ти — причина всіх моїх нещасть! Я не хочу бачити тебе! Я не хочу грати твою дівчину! Я більше не хочу цього договору!

— Емілі! — його голос став наполегливим, але глузливою посмішкою він намагався приховати власний біль. — Ми уклали угоду. Ти не можеш так просто відмовитися. І не тому, що я цього не дозволю. Ти знаєш, що віддати борг за операцію — неможливо. Я оплачував її.

Ці слова, як ніж, увігналися в серце Емілі, і вона відчула, як зсередини все обрушилося ще сильніше. Вона зупинилася, на секунду приголомшена.

— Я… я віддам тобі ці гроші. — пробурмотіла вона, опускаючи голову. Її голос зламався, і сльози знову потекли ще сильніше. — Моя мама вже мертва, ти вже не маєш ніякої влади наді мною. Я зроблю все, що завгодно, щоб не бачити тебе більше. Але я віддам тобі ці гроші. Я знайду спосіб!

Річард мовчав кілька секунд, і його обличчя спотворилося від напруження. Він бачив, що Емілі на грані. Біль, який

вона переживала, був безмірним, і її слова боліли йому більше, ніж він очікував. Але він не міг відпустити ситуацію так просто.

— Віддати гроші? Ти серйозно? — його голос був низьким і тихим, але в ньому вчувався металевий відтінок. Він зробив крок до неї, і вона, не встигаючи відреагувати, відчула, як його руки схопили її за плечі.

— Ти не розумієш, у що вплуталася, Емілі. Ти не можеш просто так піти. У тебе більше немає вибору. Ти в моєму світі, і тут правила диктую я.

Він стиснув її плечі сильніше, його обличчя було надзвичайно близько до її. Вона відчула його гаряче дихання на своїй шкірі і на секунду заціпеніла від страху. В його очах була рішучість, що лякала. Річард більше не був тим холодним, спокійним чоловіком, з яким вона звикла мати справу. Це був інший, небезпечний бік його особистості.

— Відпусти мене! — закричала вона, спробувавши вирватися, але він тримав її занадто міцно.

— Ні, — він прошепотів, нахиляючись ближче. Його голос був наповнений владою. — Я не дозволю тобі так просто піти.

Емілі відчула, як її лють і розпач злилися в одне єдине почуття: безсилля. Вона спробувала вдарити його в груди, але її сили були виснажені. Її удари не мали сили.

— Ти… ти мені гидкий! — кричала вона, не зупиняючись, хоч і знала, що це марно. — Я ненавиджу тебе! Це ти винен! Ти… ти зруйнував моє життя!

Річард зупинив її ще одним сильним поштовхом на ліжко. Вона впала, і він став перед нею, дивлячись на неї згори вниз. Його обличчя було твердим і безжальним.

— Ти можеш ненавидіти мене скільки завгодно, — холодно сказав він, відступивши на крок. — але ти залишишся поруч. І ти виконаєш угоду, як ми домовлялися. Ми потрібні один одному, хочеш ти цього чи ні.

В його голосі було щось, що різало її зсередини, і вона відчула, як її гнів знову піднімається хвилею. Але тепер це був інший гнів — глибший, сильніший, але з присмаком безпорадності.

— Ти думаєш, що можеш контролювати мене? — прошипіла вона, підводячись з ліжка. Її голос був ледь чутним, але сповненим ворожості. — Ти нічого не контролюєш. Ти тільки користуєшся тим, що я опинилася безсилою у твоєму світі.

Річард мовчав. Його обличчя не виказувало емоцій, але в його очах була рішучість, яка залишала її без шансів на компроміс.

— Ти залишишся зі мною, — сказав він тихо, і його голос прозвучав як вирок. — І це все, що має значення.