Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Життя і мета собаки 📚 - Українською

Читати книгу - "Життя і мета собаки"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Життя і мета собаки" автора Брюс Кемерон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 73
Перейти на сторінку:
повільніше, бо м’ячик додає йому ваги, бачиш?

Я понюхав цю річ, яка раніше була дуже гарним футбольним м’ячем, доки Ітан його не розрізав і не попросив Бабусю зашити його по-новому.

— А ну ж бо, Бейлі! — закричав хлопчик.

Ми наввипередки побігли надвір.

— Скільки ж можна заробити на такому винаході? — спитав хлопчик у Дідуся.

— Треба подивитися, як воно літає, — зауважив той.

— Добре, готовий, Бейлі? Готовий?

Я зрозумів, що зараз щось має статися, і насторожився. Хлопчик замахнувся й кинув свій фліп у повітря. Той закрутився і впав з неба так, наче на щось там налетів.

Я збіг з веранди й пішов його понюхати.

— Принось фліп, Бейлі! — крикнув хлопчик.

Я швиденько підняв цю штуку. Згадав, як собачка-коротуха ловила ту красиву летючу тарілку в парку, і відчув спалах заздрості. Я приніс фліп і виплюнув його біля хлопчика.

— Обтічність погана, — сказав Дідусь. — Завеликий опір повітря.

— Та мені його просто треба правильно кинути, — сказав хлопчик.

Дідусь пішов у дім. Наступну годину хлопчик тренувався кидати фліп у дворі, а я його приносив. Я відчував, що Ітан занепадає духом, тож одного разу, коли він кинув фліп, а той упав, я натомість приніс хлопчику паличку.

— Ні, Бейлі, — сумно сказав Ітан. — Фліп. Принеси фліп.

Я гавкнув, помахав хвостом, намагаючись показати йому, як весело гратися з паличкою — може, хай би він спробував?

— Бейлі! Фліп!

А потім хтось сказав:

— Привіт.

То була дівчинка такого ж віку, що й Ітан. Я побіг до неї, замахав хвостом, а вона погладила мене по голові. В одній руці в неї був кошик, а в ньому — щось запашне і хлібне, що дуже мене зацікавило. Я сів, намагаючись виглядати якнайкраще, щоб дівчина зі мною поділилася.

— Як тебе звати, цюцю? — спитала вона мене.

— Він хлопець, — сказав Ітан. — Його Бейлі звати.

Я подивився на хлопчика, бо він назвав моє ім’я, і побачив, що він якось дивно поводиться. Ітан ніби злякався її, але не зовсім, хоча відступив на півкроку назад, коли побачив дівчинку. Я знову глянув на неї. Вона мені дуже сподобалася, бо в неї з кошика пахло смачним печивом.

— Я живу отам, далі понад дорогою. Моя мама спекла шоколадне печиво для вашої родини. О, — сказала дівчинка та показала на свій велосипед.

— А… — сказав хлопчик.

Я не зводив очей із кошика.

— Ну, то це саме… — сказала дівчинка.

— Я зараз бабусю приведу, — сказав Ітан. Він розвернувся й пішов у дім, але я вирішив, що краще побуду біля дівчинки з собачим печивом.

— Привіт, Бейлі, ти хороший? Ти хороший собака! — сказала мені дівчинка.

Це добре, але печиво отримати було б краще, як на мене. Через хвилину я навіть підштовхнув носом кошик, прозоро натякаючи дівчинці, яка в неї зараз є важлива справа. Волосся в неї було світле, вона його зачісувала, поки чекала Ітана. Нова знайома, здається, теж трішечки чогось боялася, хоча я взагалі не розумів, через що тут можна турбуватися, крім того, що бідному собаці не дають смачненького.

— Ганно! — сказала Бабуся, коли вийшла з дому. — Як я рада тебе бачити!

— Здрастуйте, місіс Морґан.

— Заходь, заходь. Що в тебе там?

— Моя мама печиво спекла, шоколадне.

— Ну хіба не чудово! Ітане, ти, мабуть, вже й забув, але раніше ви з Ганною гралися разом, коли були зовсім крихітні. Вона тільки на рік із хвостиком від тебе молодша.

— Не пам’ятаю… — промовив Ітан, колупаючи килим ногою.

Він і далі якось химерно поводився, але я вважав за свій обов’язок стежити за кошиком із собачим печивом, який Бабуся поставила на бічний столик. Дідусь сидів у кріслі з книжкою, але тепер він засунув руку в кошіль і подивився туди з-понад окулярів.

— Не перебивай собі апетит! — суворо сказала йому Бабуся. Він відсмикнув руку, і ми з ним сумно перезирнулися.

Далі кілька хвилин не відбувалося нічого такого, що було б пов’язане з печивом. Бабуся все більше говорила, Ітан стояв, засунувши руки в кишені, а Ганна сиділа на дивані й не дивилася на нього.

Урешті Ітан спитав Ганну, чи хоче вона поглянути на фліп. Почувши це страшне слово, я затрусив головою й недовірливо подивився на хлопчика. Я гадав, що з фліпами в нашому житті вже покінчено.

Ми утрьох пішли у двір.

Ітан показав Ганні свій фліп, але, коли кинув його, той усе одно впав на землю, як мертвий птах.

— Мені треба конструкцію вдосконалити, — сказав Ітан.

Я підійшов до фліпа, але не підняв його, сподіваючись, що хлопчик вирішив припинити цей сором раз і назавжди.

Ганна якийсь час побула в нас, сходила до ставка подивитися на дурних качок, погладила Іскру по носі, разів зо два кинула фліп, а потім сіла на велосипед і поїхала. Я пробігся трохи за нею, але Ітан мені посвистів, і я хутко повернувся.

Щось мені підказувало, що ми цю дівчинку ще побачимо.

Пізніше того самого літа (на мою думку, зарано, щоб вертатися додому й іти до школи) Мама склала речі в багажник машини. Ми з Ітаном стояли поряд, а Бабуся з Дідусем зайняли свої місця.

— Я поведу, — сказав Дідусь.

— Та ти заснеш, не встигнемо ми й з округу виїхати! — сказала Бабуся.

— Ну що ж, Ітане. Ти вже великий. У тебе все буде добре. Раптом що, телефонуй.

Ітан, звиваючись, звільнився з Маминих обіймів.

— Я знаю, — сказав він.

— Приїдемо за два дні. Якщо щось треба, заходь до сусідки місіс Гантлі. Я тобі рагу зробила.

— Я знаю! — сказав Ітан.

— Бейлі, дбай про Ітана, добре?

Я радісно замахав хвостом, але нічого не второпав. То ми що, кататися їдемо чи як?

— У його віці я теж лишався сам удома, — сказав Дідусь. — Йому це піде на користь.

Я відчував, що Мама вагалася й тривожилася, але врешті сіла за кермо.

— Я люблю тебе, Ітане! — сказала Мама.

Хлопчик щось пробурмотів, колупаючи землю носаком черевика.

Машина від’їхала, і ми з Ітаном провели її сумними поглядами.

— Ходімо, Бейлі! — закричав він, коли машина зникла з очей. Ми побігли в дім.

Раптом стало веселіше. Хлопчик пообідав, а потім поставив свою

1 ... 23 24 25 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Життя і мета собаки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Життя і мета собаки"