Читати книгу - "Хто проти суперкрутих"

— Я знаю… Вибач! Я не хотіла тебе образити. Просто… вибач!

Гадина вже вистромила голову з мого рота.

— То що тепер робитимемо? — запитала Юганна.

Я скосувала на неї примружений погляд.

Вона не мала наміру знову взуватися. І на ображену не надто скидалася. Навіть куртку почала знімати.

Я втретє за день вхопилася за шанс.

— Я зрозумію, якщо ти відмовишся, — промимрила я. — Т-та, якщо захочеш, можеш виступити на конкурсі разом з нами. Було б класно мати скрипку на додаток до вокалу, синтезатора й Бріттані.

— Бріттані? Ота новенька в моєму класі? Вона теж з вами?

— Приєдналася вчора. На тамтамі. Ой… на тамбурині!

— Але мама не дозволяє мені грати з другосортними аматорами…

До такого повороту я була готова, тому зреагувала блискавично.

— За це можеш не хвилюватися. Нільс майже профі, а Бріттані лише підтримуватиме ритм.

Юганна замислено совгала замочок на куртці.

— Ми матимемо репетицію о шостій вечора, тут, у нашому підвалі, — вела я далі. — Тому й моя тітка прийшла. Іноді їй перевертається у голові, вона ниє без кінця і говорить якісь дурнуваті речі, які купи не тримаються зовсім! Але загалом вона класна! Допомагає нам із читанням нот й аранжуванням, бо має чудовий слух, диригує юнацьким хором і добре тямить у таких речах.

Я перевела подих.

Я так швидко торохтіла, аж захекалася.

— То я могла би… — почала Юганна. — Я маю при собі скрипку, тож… Якщо ви вже так чи інак матимете репетицію… Якщо ви не проти…

Я — не Нільс.

Мене не дратують люди, які не докінчують речення і говорять по півслова.

— Звичайно! — усміхнулась я.

Юганна зняла куртку й повісила на вішак.

— Окей, — Юганна теж усміхнулася. — Окей, я з вами.

За дві секунди бридка, слизька гадина заповзла назад у нутрощі й заховалася.

Take it away!

— Раз! І два! І раз-два-три-чотири!

Нільс ударив по клавішах.

Його пальці літали туди й сюди клавіатурою, він нависав над синтезатором і метляв головою.

Така манера гри збереглася у нього ще здавна, відколи він дев’ятирічним почав брати уроки музики в Йоґґе. Нільс перевтілюється за синтезатором. Тоді він — кровожерний вікінг, готовий порубати слухачів музикою, наче сокирою. Але настрій від його гри суттєво поліпшується.

Тітка Муна називає Нільса «заводієм». Таким він і є.

— Нумо, Нільсе! — вигукувала вона й плескала в долоні. — Містере Піаномен!

Я взяла до рук мікрофон.

Скоро моя черга.

Я глибоко вдихнула й почала подумки вести зворотний відлік секунд:

І п’ять. І чотири. І три-два-один… і…

— Waaaaaait!

Я опустила мікрофон.

Ну, що знову?!

— Sorry! — вигукнула Бріттані. — Коли мені вступати?

— Після Анне Беа, — сказала тітка Муна. — Зачекай, доки вона проспіває першу строфу, а тоді вступай!

Я чула з її голосу, що вона вже дратується.

— Отже! Спочатку! Раз! І два! І раз-два-…

— Excuse mе! — знову урвала тітку Муну Бріттані. — Ви впевнені, що мені не треба вступати одночасно з Анне Беа? Мені все ж здається, що це makes more sense!

Вона вимахувала тамбурином перед самим моїм носом. Двадцятилітній запах поту з тітчиних долонь усе ще міцно тримався бубна.

— Ти вступаєш після Анне Беа!

Тітка Муна, напевно, закотила очі або ще якусь міну скорчила, бо я чула, як захихотіли позад мене Нільс та Юганна.

— Спочатку! — скомандувала вона. — Раз! І раз-два-три-…

— Стоооооп!

Цього разу репетував Нільс.

— Корч схопив пальці!

Я важко зітхнула. Бойовий дух у підвалі або швидко прокисне, або зійде на пшик.

На щастя, тітка Муна була профі в своїй справі.

— Зробимо коротку перерву, — сказала вона. — Принесу собі філіжанку кави, а ви перепочиньте. За десять хвилин почнемо…

Нільс, Юганна, Бріттані та я знеможено попадали на стільці.

Упродовж тижня ми майже щовечора приходили на репетиції. Не все ще вдавалося, але тітка Муна підбадьорювала, мовляв, з дня на день стає ліпше, й наша пісня ось-ось набуде досконалого звучання. Я сподівалася, що так і буде. До Конкурсу талантів залишалося два дні.

Зі скрипкою пісня зазвучала особливо. Юганна наче не шкодувала, що приєдналася до нас. І Бріттані — теж. Навіть навпаки. Майже кожного дня обидві приходили після школи на репетицію. Ласували маминими млинцями, спеціальною яєшнею-очком від тата й коржиками від бабусі, а коли на столі з’являлися тако тітки Муни, напихали до рота по три «шкаралупки» нараз і були одностайними в думці, що ще ніколи не зустрічали родини, де так добре годують.

Наша участь у Конкурсі талантів досі залишалася таємницею. Я і Нільс домовилися з дівчатками нікому нічого не казати в школі. Тея — той тип, що всюди підозрює підступ. Вона запросто може додати два плюс два, якщо надто часто будемо шушукатися на перервах. Тому ми поводилися як завжди. Юганна спілкувалася у своєму звичному колі, а Бріттані вдавала, ніби нас не помічає.

Відколи я стала на лінію вогню, жодного разу не розмовляла з Маґнусом. З Теєю, Ронею та Ширін — теж. Щоправда, вони кілька разів обзивали мене бісовим лузером, двічі підставляли ніжку в дівчачому туалеті й качалися від дикого реготу, коли я зашпорталася за свій наплічник. Тож якась форма комунікації все ж була. Але вони настільки зосередилися на своїй майбутній перемозі в конкурсі, що згрубша начхати хотіли на нас із Нільсом і віддавали перевагу танцям та безконечним розмовам про те, у чому вони вийдуть на сцену. Таке нам підходило якнайкраще.

— Окей, перерва скінчилася!

Тітка Муна збігла вниз сходами, а за нею хвостиком — Крістоффер.

— Сядь собі на канапі, Крістоффере, — звеліла вона. — Ти будеш нам за публіку.

Крістоффер згріб на середину канапи всі подушки, видряпався на складену піраміду і ще трохи помостився, вибираючи найзручніше положення.

— Усі готові? — запитала тітка Муна.

— Так, — кивнув Нільс з-поза синтезатора, вимахуючи в повітрі відстовбурченими пальцями.

— Так, — кивнула Юганна, приставляючи скрипку до підборіддя.

— Так, — кивнула я, беручи мікрофон.

— Wait! — змахнула тамбурином Бріттані.

— Ти вступаєш після Анне Беа, — з притиском сказала тітка Муна. — Крістоффере, готовий?

Малюк зняв піратський капелюх, обережно поклав його на стіл і поважно кивнув з верхівки подушкової гори.

— Гаразд, починаємо! — вигукнула тітка Муна. — Раз! І два! І раз-два-три! Таке it away, Нільсе!

«Витрішки»

День конкурсу не міг розпочатися гірше.

Я не лише прокинулася з серйозним розладом шлунка, нервовою трясучкою та мандражем перед виступом. Не лише Маґнус обігнав мене на шкільному ґанку, навіть не глянувши в мій бік. Не лише Тея обізвала мене сліпотою й альбіноскою, коли я врізалася у парту Надіфа на великій