Читати книгу - "Місяць, обмитий дощем"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
До і після «епохи Гутенберга»
Винахід німцем Йоганном Гутенбергом книгодрукування щодо значущості для людства можна порівняти хіба з винаходом колеса і відкриттям атомної енергії. З того часу, середини ХV століття, у світі видруковано сотні мільярдів, якщо не трильйони примірників книг, а може, й більше. Вважалося, що без книги — художньої, довідкової, наукової і т. д. — ніяк обійтися не можна. Гутенбергівська епоха триває, хоч над нею останнім часом нависла серйозна загроза. Правда, вислів «догутенбергівська епоха» з легкої руки Анни Ахматової-Горенко набув й іншого значення, ніж те, що було до Гутенбергового винаходу. Так поетеса називала часи самвидаву, коли вільне слово на території колишнього СРСР не могло стати книгою, звучати в газеті, по радіо. Тепер на зміну книгам і газетам (вже кажуть — паперовим носіям) приходить всюдисущий Інтернет.
Якщо бути відвертим, то донедавна я вважав, що людство з великим ентузіазмом вітало початок ери книгодрукування. Бо що було до того? Тексти з давніх-давен — у вигляді глиняних табличок і пластинок, паперових сувоїв чи папірусів, потім уже книги з обкладинками, які просто переписували. Книгодрукування рятувало од замороки переписувати і невеликі, а головне — товстезні фоліанти. Але річ у тім, що саме переписувачі першими забили тривогу, а потім і повстали, і почали мститися. Бо їхня професія була досить поширеною, престижною і прибутковою. Десятки, якщо не сотні тисяч людей цим займалися в ХV столітті, і не лише в монастирях і храмах, а й у спеціальних майстернях, резиденціях королів, князів і герцогів, і на дому. І от у них забирали роботу…
Але не тільки це. Якої краси букви, сторінки і цілі книги виходили з-під їхнього пера! Їхнє мистецтво (без перебільшення — таки мистецтво) викликало захоплення у сильних того світу, які любили не так читати, як передивлятися й милуватися тими гарними творіннями людських рук. Цінували їхню роботу й професійні художники. Якої майстерності докладали переписувачі! І це опинилося перед загрозою зникнення, а на заміну мали прийти сірі сторінки з незугарними літерами, витиснуті якоюсь бездушною машиною. Переписувачі й найняті ними тодішні хулігани (чи по-теперішньому — тітушки) або слуги тих же герцогів і князів нападали на друкарні, ламали друкарські машини, розсипали шрифти, били, а то й убивали робітників. Щось трохи схоже на пізніші англійські бунти «лудитів» на підприємствах у часи бунтів проти верстатів. Але дешевше нове виробництво, більші наклади, а відтак і доступність надрукованих книг робили свою справу. Хоча конкуренція і справжня війна між прихильниками двох видів книговидання тривала три століття, навіть з гачечком. Десь до середини ХVІ століття ще явно переважали переписувані, або, як казали, ручні, «справжні» книги. Від середини ХVІ десь до середини ХVІІ століття тривала умовна рівновага, паритет. Але в ХVІІ столітті друкована продукція переважила, набувала дедалі більшої популярності, відтак почалася агонія переписування, кількість представників цієї професії стрімко зменшувалася, так само падав попит на рукописні книги. Останні такі книги для, як то кажуть, гурманів з’явилися в другій половині ХVІІІ століття. Тоді ж зникли й колишні переписувачі, їхня професія до винаходу друкарської машинки лишалася затребуваною тільки в конторах і канцеляріях.
Щось схоже відбувається зараз. З появою Інтернету, а за ним і електронних книг з’явилися й споживачі такої продукції. Першими почали здавати позиції в Україні, за винятком кількох, паперові газети, а кількість інтернет-видань росте стрімко, мов на дріжджах. Число інтернет-читачів вже переважає кількість тих, котрі читають звичні нам газети й журнали. Та й паперові видання створюють електронні варіанти. Книги ще тримаються. За останніми соціологічними даними, в Україні 62 % тих, хто взагалі ще читає, читають лише книги паперові і 14 % — тільки електронні, а 24 % — і ті, і ті. Та відсотки повільно, але, на жаль, нестримно змінюються. Все частіше в метро, маршрутках, поїздах, літаках можна побачити молодих людей з планшетами, гаджетами, рідерами, як їх ще називають, і просто новими електронними книгами, які читають, як тільки трапиться нагода, як колись читали звичайні книги. В електронних же в більшості присутній лише текст, жодних «штучок», себто художнього оформлення. Доволі виразними є перспективи появи лише електронних бібліотек (і вже є такі), які зекономлять величезні площі. Заговорили про настання «постгутенбергівської епохи».
Звичайно, на моє життя ще вистачить отих паперових носіїв, себто і книг, і навіть газет. Існуватимуть вони ще століття-два, а то й три. А далі?.. Дехто заспокійливо каже, що от, мовляв, уже передбачали — незабаром зникне театр, а за ним і кіно, а буде, як проголошував кіногерой, «одно сплошное телевидение», а театр існує й досі. Усе це так, але скільки людей ходять у театри, а скільки дивляться телевізор, зокрема телесеріали? Та ще якби театр давав лише інтелектуальну поживу, а не всіляке театральне «мило»… Отже, справжні читачі книг, саме книг, колись прирівнюватимуться до теперішніх справжніх театралів.
Добрий дядько Інтернет, звичайно, своєю появою зробив чимало корисного. Багато хто вже й не уявляє, як це можна було жити без нього. Справді, рукописи йшли до видавництв кілька днів, а доки їх там реєстрували, вивчали, давали комусь на рецензію, проходило вже кілька тижнів. А листи, повідомлення, посилки! Тепер тодішню тривалість їхніх пересилок і уявити важко.
Згадуються слова Шевченка, як він виглядав листи, а потім і повідомлення про волю. А листи з війни, від моряків з далеких країн… З-за океанів… Час явно прискорив свій біг, а може, й не час… він мовби кудись відступився і скорився чомусь більшому за нього. Читав листи часів Римської імперії (збережені) й уявляв, як їх доправляли туди й назад на конях чи давніх вітрильних суднах. А раніше й вітрил не було, тільки весла. А скільки прочекав бідний засланець Овідій Назон імператорських відповідей на свої благання на краю імперії, у місті Томи!
Тепер Інтернет дасть інформацію про що завгодно, сильні світу цього відповідають через нього. А та ж Вікіпедія поінформує про всіх і вся, кого вже немає і нині сущих. Відразу можна зв’язатися з ким завгодно, варто лише дізнатися електронну адресу. А що вже говорити про письменників — твій текст майже моментально опиняється у видавництві Києва, Харкова, Львова і т. д., навіть за кордоном. Більшість письменників, політиків самі себе виставляють і запрошують до спілкування. На них відгукуються. Красота! «Ляпота», — як сказав би той же герой Булгакова.
Але мова далі піде не про письменників, громадських діячів, яким є що сказати, а про інших, котрі заполонили Інтернет. Про масове користування ним і виставляння всього і всіх на показ.
Ті, хто мене знають, знають і те, що жартома називаю себе «динозавром». Не опанував Інтернет, лише зрідка заглядаю в те новітнє всевладне царство. Ба, я іноді ще пишу листи. Не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Місяць, обмитий дощем», після закриття браузера.