Читати книгу - "Афера на двох, Ірен Кларк"

— Ну що, подобається? — голос Олівера пролунав за спиною.

Я обернулася.

— Звучить дико, але так.

— Мені теж.

— І де я спатиму?

Олівер вказав нагору.

— Там дві спальні.

Я піднялася сходами й заглянула в одну з них. Кімната була невелика, але затишна: дерев’яне ліжко з білосніжною постіллю, комод, велике дзеркало в дерев’яній рамі. Вікно виходило на річку, і я була певна, що вранці тут відкривається чудовий краєвид.

Щось у цьому будинку змушувало почуватися в безпеці. Або, принаймні, створювало цю ілюзію. Але я добре знала: ми тут лише тимчасово, і невідомо, що чекає на нас далі.

— Отже, що далі?

Олівер присів на підлокітник крісла, задумливо потираючи підборіддя.

— Треба зрозуміти, що шукає Громов.

— Це ти мені скажи, — знизала я плечима.

Олівер уважно подивився на мене.

— Ти нічого не пригадуєш? Жодних натяків, де можуть бути гроші твого батька?

Я похитала головою.

— Абсолютно нічого.

Це було правдою… принаймні частково. Я й справді не знала, де гроші. Але сьогоднішня зустріч принесла мені інформацію, якою я не була готова ділитися.

— Я розмовляв із Ніком. Вони шукають більше інформації про Громова, — сказав Олівер.

— І що вже знайшли?

— Що він не такий простий, як здається.

Я не здивувалася.

— У нього є свої люди в поліції. Якщо він шукає тебе, то просто сховатися не вийде.

Я стиснула губи.

— Ти вже розумієш, що це означає, так?

Олівер кивнув.

— Це означає, що ми маємо діяти першими.

Я зітхнула.

— І як саме?

Він усміхнувся — ця його усмішка була небезпечною.

— Я маю пару ідей.

Я подивилася на нього з цікавістю.

— І які ж?

Олівер підвівся.

— Для початку, я покопаюся в його фінансових звітах. Якщо в нього є слабкі місця — я їх знайду.

— Ти ж казав, що вже не хакер.

— Я казав, що не працюю більше на кримінал. Але це… винятковий випадок.

Я усміхнулася.

— Що ще?

— Ми дізнаємося, хто в нього на гачку. У таких людей завжди є слабке місце.

Я задумливо кивнула.

— І що робити мені?

Він глянув на мене з лукавою посмішкою.

— Не втручатися в мої справи.

Я пирхнула.

— Звучить нудно.

Олівер зітхнув.

— Просто не роби дурниць, Ліно.

Якби він знав, що я вже зробила… Але поки що я вирішила тримати це при собі.