Читати книгу - "Афера на двох, Ірен Кларк"

Олівер

Після вечері Ліна пішла у свою кімнату, сказавши, що їй потрібно відпочити. Вона виглядала виснаженою, хоча намагалася цього не показувати. Я не тиснув — нам обом потрібно було переварити події останніх днів.

Я сів на терасі з телефоном у руці й швидко відписав Ніку.

«Все норм. Доїхали без проблем. Є новини?»

Відповідь прийшла майже одразу:

«Поки нічого. Кір копає в своїх зв’язках, я теж. Але потрібен час. Андрій – не просто кримінальний тип і це не подобається. Якщо щось – сигналізуй.»

«Зрозумів. Я на зв’язку.»

Я відклав телефон і подивився на річку. Було тихо, тепло, майже ідеально. Якщо б не обставини, це місце справді могло б стати ідеальним відпочинком.

Спека ніяк не відступала, і я згадав про річку.

А чому б і ні?

Я швидко скинув футболку й занурився у воду. Вона була тепла, приємна, повільно огортала тіло, ніби заспокоюючи. Я поплив далі, розмірено гребучи руками, відчуваючи напругу в м’язах після всього стресу.

Думки знову повернулися до Ліни.

Вона була не такою, як я очікував. Вродлива, розумна, зухвала, але в той же час у її очах ховалося щось інше. Те, чого я поки не міг розгадати. Вона точно щось приховувала. Але, якщо чесно, це робило її ще цікавішою.

Чорт, я ж не для цього погодився їй допомагати. Але коли вона стояла переді мною, така тендітна й водночас вперта, мені хотілося зробити так, щоб вона була в безпеці.

Я вже збирався розвернутися назад, коли почув тихий сплеск.

Підпливаючи до берега, я побачив її.

Ліна стояла у воді, по коліна занурена у хвилі, в моїй футболці, яка намокла й прилипла до її тіла.

Я мимоволі затримав дихання.

Футболка не приховувала майже нічого. Мокра тканина обтягнула її вигини, а легкий вітерець грав із її розпущеним волоссям. Вона дивилася на мене з тією самою зухвалою усмішкою, що мені вже почала подобатися.

— Вирішила скласти мені компанію? — я зупинився прямо перед нею, не виходячи з води.

Ліна злегка нахилила голову й усміхнулася ще ширше.

— Ти ж не думав, що я дам тобі насолоджуватися нічним запливом самому?

Я пирхнув.

— Ну, я точно не думав, що побачу тебе… ось так.

Вона зробила ще один крок вперед, і тепер між нами залишалося менше метра. Вода ледь доходила їй до стегон, а мені — до поясу.

— Щось не так? — вона невинно кліпнула очима, знаючи, що я не можу відвести погляд.

— Якщо чесно, то все так. Дуже навіть так.

Вона засміялася. Легко, грайливо, але в той же час у її очах загорівся якийсь особливий вогник.

Я ковтнув повітря, намагаючись не думати про те, що її груди тепер чітко виднілися під мокрою тканиною.

— Ти часто так з’являєшся перед чоловіками? — я вирішив зіграти в її гру.

— Тільки перед тими, хто мене рятує.

Я знову пирхнув, не в змозі стримати посмішку.

— Тобто ти хочеш сказати, що це така вдячність?

Ліна зробила ще один крок, скорочуючи відстань між нами до мінімуму.

— А що, тобі не подобається?

Її голос звучав низько, майже пошепки.

Ох, Ліно, ти навіть не уявляєш, наскільки.

Я різко протягнув руку й обхопив її за талію, притискаючи до себе. Вона не чинила опір. Навпаки — її руки повільно ковзнули по моїх плечах, залишаючи гарячі сліди на шкірі.

Ми дивилися одне одному в очі, і все навколо ніби перестало існувати. Лише вода, легкий вітер і її губи, які були так близько.

— Олівере… — прошепотіла вона, ніби граючись зі мною.

Я не витримав.

Нахилився й вперше торкнувся її губ.

Її дихання затрималося на мить, а потім вона відповіла мені, розкриваючись назустріч. Поцілунок був ніжним, але водночас напруженим, з натяком на щось більше.

Я міцніше обійняв її, втягуючи у свою теплоту.

Вона була гаряча, живий вогонь, який я більше не хотів відпускати.