Читати книгу - "Захоплення темного серця, Зоя Кіт"

Зоряна сиділа за столом у своєму кабінеті, дивлячись на екран ноутбука, але навіть не намагалась вчитуватися в текст перед очима. У голові крутилися зовсім інші думки. Вона вже знала, хто той загадковий чоловік, через якого Максим вибухав ревнощами. Олег. Колишній однокласник Олесі. І судячи з усього, між ними була не просто дружба в минулому.

— Ось, що мені вдалося знайти.

Микита поклав перед нею кілька роздрукованих фото. На одному — Олег, сидячи на мотоциклі, на іншому — він з якимись друзями біля бару.

— Звідки ці фото?

— Його сторінка в соцмережах закрита, але я знайшов його, не повірите, через спільних знайомих.

— Контакти є?

— Так.

Микита поклав перед нею листок з номером телефону.

— Звідки ти знаєш, що це він?

— Бо я ще поговорив із одним нашим спільним знайомим. Він підтвердив, що Олег справді знає Олесю. І не просто знає.

Зоряна підняла на нього погляд.

— Що ще?

Микита трохи помовчав, ніби вагаючись, перш ніж відповісти.

— Олег якось проговорився, що знав Олесю більше, ніж усі думають. І, здається, у них була історія, про яку вона воліла б забути.

— Яка саме?

— Не знаю деталей. Але чув, що в школі між ними щось було… але вони розійшлися.

Зоряна стиснула пальці на листку з номером.

— Гаразд. Я з ним зв’яжуся.

— Ви впевнені, що це хороша ідея?

Вона глянула на Микиту.

— Я впевнена, що хочу знати правду.

Зоряна домовилася з Олегом про зустріч у затишному ресторані в центрі міста. Заздалегідь розуміла: йому потрібні гроші. Інакше б він не погодився так швидко.

Але їй потрібен був Максим, щоб він сам почув, що Олеся збрехала.

Звісно, він відмовлявся. Спочатку.

— Навіщо мені приходити на цю зустріч? — його голос був холодним і зневажливим.

— Щоб переконатися, що я не брешу, — рівно відповіла Зоряна. — Якщо я така підступна, як ти думаєш, то тобі краще бути там і чути все на власні вуха.

Це спрацювало.

Він прийшов.

Олег уже чекав, коли вони увійшли. Це був чоловік з легкою неголеністю і впевненим, трохи нахабним поглядом.

— Ви обоє прийшли? — усміхнувся він. — Цікаво, цікаво…

Зоряна присіла навпроти, Максим зайняв місце поруч.

— Говори, — сказала вона, не зволікаючи. — Що тебе пов’язує з Олесею?

Олег зробив ковток кави і задоволено відкинувся назад.

— Олесю знав давно. Ми вчилися разом. Тоді вона була милою дівчинкою, з мріями про красиве життя. Вона… загралася. Зі мною.

Максим напружився.

— Що ти хочеш сказати?

Олег дістав телефон і знайшов старе фото. На ньому — він і Олеся, ще підлітки, усміхаються, обійнявшись.

— Це було ще в школі. Ми були разом. Але сталося щось, що Олесю злякало.

— Що саме?

Олег ледь помітно всміхнувся.

— Вона завагітніла.

Максим різко вдихнув.

— Брехня.

— Не зовсім. Я був з нею. Я бачив, як вона плакала, як боялася, що хтось дізнається. Я… запропонував їй допомогу.

— Яку допомогу? — жорстко запитав Максим.

— Фінансову.

Олег кинув ще один погляд на Зоряну.

— Вона не хотіла цієї дитини. Вона хотіла позбутися всього, щоб продовжити жити, ніби нічого не сталося. І я зробив усе, щоб вона отримала те, що хотіла.

Максим мовчав. Його руки були стиснуті в кулаки.

— А тепер що? — глухо запитав він.

— А тепер я хочу компенсації за мовчання та кошти за аборт.

Зоряна дістала з сумки конверт і поклала його на стіл.

— Тут достатньо, твоя плата за інформацію.

Олег усміхнувся і взяв гроші.

— Мені подобається твій стиль, Зоряно. Прямолінійний.

Вона не відповіла.

Олег підвівся.

— Бережи її, Максиме, — кивнув він. — Вона добра акторка. Але секрети мають звичку випливати на поверхню.

Він пішов.

Максим залишався сидіти.

— Це брехня, — сказав він нарешті. — Олеся б ніколи…

— Ти сам чув все, — спокійно сказала Зоряна. — Або приймаєш правду, або закриваєш очі.

Він підвівся.

— Я не залишу її.

— Знаю.

Максим подивився на неї довгим поглядом.

— Якщо ти думала, що цим зруйнуєш наші стосунки, то ти помилилася.

Зоряна ледь усміхнулася.

— Я просто хотіла, щоб ти побачив, що вона не така хороша і чесна.

Він нічого не відповів і вийшов.

Зоряна видихнула.