Читати книгу - "Пасажир"

— Він ходив до психоаналітика в МПЦ?

— Сумніваюся. Філіпп ні в кого не просив допомоги. Він цілком свідомо обрав безпритульність.

— У нього були ще проблеми зі здоров’ям?

— Кілька років тому він заразився гепатитом С. Та не вживав ніяких ліків, не дотримувався дієти. Чистісіньке самогубство.

— Вам відомо, як він приохотився до героїну?

— Гадаю, за класичною схемою. Спершу трава. Для того, хто ходить на рейви[7], це діло звичне. Потім екстазі. Та якщо в неділю вранці ви вколете собі першу дозу героїну, щоб зняти ломку після екстазі, то в понеділок уранці прокинетеся запеклим наркоманом. Усе воно, як і в усіх.

Лікар зупинився біля чорного «мерседеса» класу С. Тієї миті вперше стало видно, який він зморений. Усього на декілька секунд, та він утратив контроль над собою. Завмер перед авто з ключами в руці. Але наступної миті знову розправив плечі й рішуче натиснув на кнопку розблокування дверей.

— Не розумію, нащо розпитувати про все це. Якщо Філіпп загинув од передозування, чому його смерть цікавить судову поліцію?

— Дюрюї справді вмер від передозування, але це було вбивство. Хтось упорснув йому у вену смертельну дозу героїну. Надзвичайно чистого героїну. А потім йому понівечили обличчя, насадивши на шию голову бугая.

Тіо допіру відчинив багажника. Анаїс побачила, як він зблід, і відчула задоволення. Уся його самовпевненість танула на очах.

— Що це було? Серійне вбивство?

За нашого часу це словосполучення всі знають. Немов ідеться про добре відоме суспільне явище. Ніби щось середнє поміж безробіттям і фаховим самогубством.

— Якщо це серія, то вона щойно розпочалася. Він розповідав вам про своїх дилерів?

Лікар кинув валізку в багажника і рвучко зачинив його.

— Ніколи.

— Коли ви бачили його останнього разу, він не казав вам, що в нього з’явився новий дилер? Той, що постачає героїн найвищої якості?

— Ні. Навпаки, він здавався як ніколи повний рішучості покинути це діло.

— Після цього ви з ним бачилися? За інших обставин?

Тіо відчинив дверцята авто.

— Ні, жодного разу.

— Ми перевіримо, — пообіцяла вона, засовуючи руки в кишені.

І відразу ж пошкодувала. Таке міг казати лише поліцай, та ще й дурнуватий. Лікаря нема в чому підозрювати. Тією фразою вона хотіла лише налякати його. Кожному поліцаєві відома ця владна спокуса.

Лікар сперся на дверцята машини.

— Панночко, ви робите все, щоб викликати в мене неприязнь, та, попри це, ви подобаєтеся мені. Ви просто дівча, яке гнівається на цілий світ. Як і всі ті, кого я раз на тиждень приймаю в диспансері.

Анаїс згорнула руки на грудях. Спочутливий лікарів тон сподобався їй ще менше, ніж гордовитий.

— Відкрию вам одну таємницю, — провадив він, нахиляючись до неї. — Знаєте, чому я чергую в диспансері, хоч до мене в кабінет стоїть черга з найзаможніших людей у Бордо?

Анаїс не рухалася, тільки тупала ногою і мовчки кусала губи. Еге ж, як мале хиже звірятко.

— Мій син помер від передозування в сімнадцять років. У мене не було й найменшої підозри, що він курить травку. Як ви гадаєте, достатня це підстава? Я нічого не можу повернути чи поправити. Але я можу допомогти кільком дітлахам, коли їм буде зле. І це ліпше, ніж нічого.

Грюкнули дверцята. Анаїс дивилася, як «мерседес» ховається за деревами і щезає в сутінках. Їй раптом згадався Колюшів скетч про поліцаїв. Голос його: «Авжеж, я знаю, що трохи схожий на дурника». Здавалося, наче він сказав це про неї особисто.

Дев’ята вечора.

Чергування нарешті скінчилося. Матіас Фрер повертався додому, думаючи про чоловіка в стетсонівському брилі та про Мінотавра. Після того, як пішла Анаїс Шатле, він весь час міркував про зв’язок, що, можливо, поєднував оці дві події. Цілий день, приймаючи хворих, він подумки ставив собі це запитання. Який стосунок має Мішелль до вбивства? Що саме він бачив насправді? Фрер уже шкодував, що не погодився на пропозицію тієї дівчини про співробітництво. Він геть не уявляв собі, що ще зробити, щоб розбудити пам’ять ковбоя.

Йому спало це на думку, коли він обертав ключа в замку дверей свого дому. Можна вдатися до блефу. Він запалив світло в передпокої й увійшов до мережі. І за хвилю — хто б міг подумати, що це так просто? — знайшов координати найближчої до Бордо криміналістичної лабораторії № 31, що була розташована в Тулузі. Якщо у справі цього забудька працювала група з цієї лабораторії, якщо саме її працівники брали зразки з рук Мішелля, то вони ж таки займалися і справою Мінотавра.

Найкращий спосіб отримати більше інформації — зателефонувати їм.

Слухавку взяв черговий. Фрер назвався психіатром, якого залучили як експерта до розслідування вбивства на вокзалі Сен-Жан. Чоловік на тому кінці дроту вже знав про нього — ще вранці вони отримали додаткові матеріали для проведення аналізів.

Фрерові здогади підтвердилися. І з незнайомцем, якого виявили на коліях уночі на 13 лютого, і з трупом, який знайшли за добу по тому, працювали ті самі фахівці. Допоміг простий збіг: група вже була в Бордо, хоч викликали її зовсім з іншого приводу.

— Ви не могли б дати мені номера мобільника керівника групи?

— Координатора, хочете ви сказати?

— Авжеж, координатора.

— Узагалі, це суперечить усім правилам. Запит має надіслати офіцер, який очолює розслідування.

— Ви маєте на увазі Анаїс Шатле? Але це ж саме вона попросила мене вам зателефонувати.

Ім’я капітана було немов пароль. Продиктувавши номера, чоловік докинув:

— Координатора звати Абделятіф Дімун. Він ще у вас, у Бордо. Залучив до співробітництва приватну лабораторію і хоче дочекатися результатів.

Фрер подякував черговому, поклав слухавку і відразу ж набрав нового номера.

— Алло?

Він повторив свою побрехеньку про експерта-психіатра. Та чоловік, який звався Абделятіф Дімун, вочевидь не вчора народився.

— Я повідомлю про результати особисто капітана, що очолює розслідування. Копію надішлю слідчому судді, коли його призначать.

— Мій пацієнт потерпає від амнезії, — відповів йому Фрер. — Я намагаюся повернути йому пам’ять. Будь-яка деталь, будь-який натяк можуть надати мені неоціненну допомогу.

— Я розумію вас. Але вам слід звернутися до Анаїс Шатле.

Фрер удав, ніби не почув тих слів.

— У звіті написано, що на руках виявили сліди пилу…

— Добродію, не будьте такий упертий. Завтра вранці Шатле отримає мій звіт. Зателефонуйте їй.