Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Народження Сталевого Щура 📚 - Українською

Читати книгу - "Народження Сталевого Щура"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Народження Сталевого Щура" автора Гаррі Гаррісон. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 59
Перейти на сторінку:
мене наручники.

Він розчаровано глянув на мене й рушив уперед. Я більше не ворушився. Він насупився, дістав наручники з-за пояса та кинув мені. Пістолет навіть не здригнувся.

— Надягни їх.

Я замкнув наручники на одному зап’ястку настільки вільно, що міг витягнути руку в разі потреби, потім так само на другому. Надягаючи браслети, я дивився донизу, тож не бачив копа, поки він не схопив мої зап’ястки та не затягнув наручники так, що вони глибоко врізалися у шкіру. Потім іще раз глипнув на те, як метал стягує моє тіло, й усміхнувся із садистським задоволенням.

— Упіймався, ді Ґріз. Тебе заарештовано.

Я глянув на нього знизу вгору — він був на голову вищий за мене і, мабуть, удвічі важчий — і вибухнув реготом. Щоб схопити мене, він мусив покласти пістолет до кобури. Так і вчинив. Великий чоловік хапає худенького юнака. Полісмен не міг зрозуміти, чому я сміюся, тож довелося йому популярно пояснити. Я використав найпростіший, найкращий і найшвидший прийом, можливий за цих обставин. І найбрудніший. Коліном я заїхав йому в пах. Зігнувшись від удару, він відпустив мої зап’ястки. Я зробив йому послугу: полегшив біль, натиснувши точку на шиї, щойно він трохи нахилився до мене. Поліцейський знепритомнів іще до того, як гепнувся на землю. Я став навколішки, шукаючи ключі від наручників.

— Що тут відбувається? — пролунав чийсь голос, коли двері найближчого будинку розчинилися, випускаючи сніп світла.

Звук того пострілу, мабуть, незабаром виведе на вулицю всіх мешканців довколишніх будинків. Доведеться подбати про наручники пізніше.

— Чоловіка поранено! — гукнув я. — Біжу по допомогу!

Це останнє, що я кинув через плече, втікаючи вулицею та завертаючи за ріг. У дверях з’явилася жінка, яка щось кричала навздогін, але я не мав бажання зупинятися, щоб її послухати. Треба забиратися якнайдалі з цього місця, поки не спрацювала сигналізація та не почалися пошуки. Справи кепські. Зап’ястки пекли вогнем. Я глянув на них, коли пробігав під ліхтарем на наступній вулиці, і побачив, що мої руки збіліли, мов у мерця, та зовсім оніміли. Наручники затягнуто надто туго, вони порушують циркуляцію крові. За незначну помилку я міг поплатитися дуже дорого. Треба зняти наручники, і якнайшвидше. Це можна зробити лише на моїй штаб-квартирі.

Я побіг туди, уникаючи центральних вулиць і тримаючись подалі від людей. Коли досягнув чорного ходу будівлі, пальці заніміли та не гнулися. Я їх не відчував.

Доки дістав ключі з кишені, спливло нестерпно багато часу. Коли ж урешті це вдалося, я впустив їх на землю. І не міг підняти. Мої пальці не рухалися. Я спромігся тільки ковзати змертвілими руками навколо ключів.

Бувають паскудні моменти в житті, і це, мабуть, найпаскудніший на моєму вікові. Я програв, зі мною все. Я не міг пробратися у будівлю. Не міг собі допомогти. Не треба мати вчений ступінь із медицини, щоб зрозуміти: коли не зняти наручники найближчим часом, доведеться все життя ходити з пластиковими руками. Отак.

— Ні, не здавайся! — прогарчав я собі. — Вибий двері, зроби щось, відімкни замок пальцями ніг.

Ні, не ногами! Занімілими руками я намацав ключі на землі та від’єднав потрібний ключ від решти. Потім нахилився на ним і язиком зафіксував його положення, розтулив губи та схопив ключ зубами, не зважаючи на пил і бруд, які злизував разом із ключами. Уже добре!

Якщо вам колись заманеться відчиняти двері зубами, в мене для вас одна-єдина порада: не робіть цього. Бачите, вам треба поставити голову боком так, щоб уставити ключ у замкову шпарину. Потім крутнути головою, щоб повернути ключ, надалі буцнути двері головою, змушуючи їх відчинитися.

Мої зусилля не минули даремно: я гепнувся обличчям на підлогу всередині будівлі, усвідомлюючи, що доведеться повторити фокус іще раз — із дверима нагорі. Мені це вдалося. Нарешті я прослизнув до своєї штаб-квартири — завдяки більше наполегливості, впертості й грубій силі, ніж інтелекту. Думати вже не лишилося сил. Зоставалась можливість тільки реагувати.

Ліктем я зачинив двері, кинувся до верстата, жбурнув на підлогу сумку з інструментами, розкидав усе, що в ній було, допоки не знайшов вібропилку. Я підняв пилку зубами, якось зміг уставити її клином у висунуту шухляду столу, закріпив на місці. Зачиняючи шухляду головою, поранив губу, від чого кров цвіркнула фонтаном, але я намагався не звертати на це уваги. Мої зап’ястки палали, а руки не відчували нічого. Бліді, мертві — страшно глянути. Часу має вистачити.

Ліктем я ввімкнув пилку. Підніс наручники до леза, розводячи руки в різні боки, щоб натягнути ланцюг. Пилка пронизливо загарчала, перерізала ланцюг, і руки розлетілися в різні боки.

Тепер більш ювелірна робота — розрізати наручники, не пошкодивши тіло. Принаймні дуже.

Після того як я завершив, кров була повсюдно. Але наручники знято, і я бачив, як порожевіла шкіра на руках — циркуляцію крові відновлено.

Усе, на що я спромігся по тому, — це завмерти в кріслі та споглядати калюжі крові. Так просидів з хвилину, доки минуло оніміння та почався шалений біль. Зробивши над собою зусилля, я підвівся та якось дошкандибав до аптечки.

Узявши цю штуку та все ще стікаючи кров’ю, витрусив знеболювальні пігулки, проковтнув дві. Раз уже дійшло до медичних процедур, то прихопив і антисептик із бинтами, щоб обробити рани. Вони виглядали страшнішими, ніж були насправді: жодна з них не виявилася дуже глибокою. Я перев’язав рани на руках, потім глянув у дзеркало, здригнувся: щось треба зробити з губою.

На вулиці завила поліцейська сирена, і я зрозумів, що саме час для термінового планування подальших дій.

Наразі я по вуха в лайні. Біллівілль не дуже великий, тож зараз усі виходи з нього перекриють. Саме так учинив би я, якби шукав утікача. І навіть найтупіші полісмени одразу ж дотумкають до цього. Барикади на дорогах, гвинтокрили з пристроями нічного бачення для огляду відкритих полів, поліція на станції. Усі виходи перекрито. Я немов пацюк, якого загнали в куток. Що ще? Вулиці теж патрулюватимуть поліцейські автомобілі. Що пізніша година, що менше людей на вулицях, то небезпечніше виходити з помешкання.

А що вранці? Я знав, що вранці. Вони обшукають кожну кімнату в кожній будівлі та знайдуть мене. Від таких думок краплини поту проступили на обличчі. Я попався?

«Нізащо! — голосно вигукнув я. — Джиммі ді Ґріз надто слизький, щоб потрапити до рук тупням із місцевої поліції. Згадай, як ти обвів круг пальця того садиста. Слизький Джиммі ді Ґріз, ось хто ти! І

1 ... 23 24 25 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Народження Сталевого Щура», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Народження Сталевого Щура"