Читати книгу - "Місто трьох королів, Анна Мінаєва"

Я здивовано поглянула на Гідеона, а він лише зітхнув. Пройшов до мого ліжка, присів на його край і заговорив.

— Сьогодні якийсь безлад у маєтку коїться. Спочатку лікар, який не зміг нічого путнього про твій стан сказати. Потім ці робітники батька… Вони вже якусь стіну почали зносити у винному льосі. Пилюка така стоїть, що туди ще тиждень спускатися неможна буде.

— Нащо вони зносять стіни? — здивувала я. — Що задумав батько?

— Обіцяй не сміятися, — змовницьки промовив брат. — Я дізнався це від одного з робітників. Батько не говорив зі мною з цього приводу.

— Обіцяю, — відгукнулася я, піднявши долоні, в яких стискала по листу. Один від графа, другий — від когось, чиє прізвище я ще не встигла прочитати.

— Пам’ятаєш сімейну легенду? — посміхнувся Гідеон.

Я насупилася:

— Ту, в якій стара і навіжена прабабуся сховала десь у маєтку якийсь скарб?

— Вона сама, — кивнув брат. — Як там казала нам мама? Прабабуся Хісарія остаточно поїхала глуздом наприкінці років і заховала десь у маєтку свою спадщину. Здається, саме її шукає батько. Не знаю, скільки там грошей могла сховати прабабуся, адже її діти тільки тоді почали нашу справу і щойно отримали титул з маєтком, однак…

Новий гуркіт пронісся маєтком.

— Цей скарб взагалі існує? — скинула я брови. 

— Якщо ні, батько засмутиться, — Гідеон скривився. — З цим щось треба робити, бо якщо справи родини настільки погані… Я не повернуся до Лонтапору.

— Але твоє навчання…

— За які кошти, Емілі? 

Це питання німою тінню нависло наді мною. Я стискала в правій руці лист від графа і міркувала.

Батько хоче, щоб я вийшла заміж за заможного чоловіка. Хоче убезпечити родину його грошима, адже лорд Гувін досить добрий, він не полишить родину дружини у скруті. Може ще і інвестує у справу. Однак…

— Мій посаг, — видихнула я, поглянувши на брата. — Ми можемо сплатити твоє навчання з мого посагу.

Гідеон, здавалося, не очікував такої пропозиції. Здивовано дивився на мене, відкривав та закривав рота. Опанував він себе за кілька миттєвостей.

— Без посагу тебе не візьмуть заміж, Емілі.

— Я вже казала, що не прагну якнайшвидше знайти собі чоловіка, — наголосила я. — Поки ми ніяк не можемо впливати на справу родини… Я можу допомогти тобі закінчити навчання.

— Ти пропонуєш це після того, що я тобі вчора наговорив? — легка посмішка промайнула на його обличчі. — Я образив тебе і навіть ще не встиг перепросити.

— Ти мій брат, Гідеоне, — скривилася я. — Наскільки б мені не було сумно вчора, через твої слова та вчинки, ти все ще мій брат. І я допоможу тобі, якщо буду мати таку можливість.

На мить мені здалося, що в зелених очах навпроти промайнули сльози. Та брат швидко кліпнув, і як нічого не було.

— Вибач мені за вчорашнє, — промовив він. — Я знав, що в тебе не прості стосунки з Луїзою. Пам’ятаю, як ви дружили в дитинстві. Ти ніколи не розповідала, що трапилося. Є щось таке, про що мені варто знати?

— Тільки те, що вона завжди використовує людей на свою користь, — промовила я, відкинула ковдру і встала. — Не думай, що вона така ж, як більшість молодих леді столиці. Луїза завжди знайде вигоду для себе. І підставить ближнього, якщо у цьому буде необхідність.

— А можна трохи конкретики? — перепитав він.

— Я не хочу це згадувати, — хитнула я головою. — Вона неодноразово показувала мені своє справжнє лице. І якщо ми почнемо говорити про Луїзу, я почну злитися. А мені це зараз непотрібно.

Говорячи це, я залишила листи на підвіконні, взяла до рук глечик з водою та попрямувала у бік великої кімнатної рослини.

— Емілі, Джо з’їсть тебе, якщо побачить, що ти встала, — Гідеон вже забув про свої питання. Він тепер лише спостерігав за моїми діями.

— Чхати, — пробурмотіла я, обережно опустившись на коліна перед рослиною. Голова пішла обертом від слабкості, та я втримала себе силою волі. — Треба полити наші нові рослинки. Якщо вони загинуть, ми так і не дізнаємося що воно таке.

Брат не заважав мені, поки я поливала основну кімнатну рослину і три паростки, біля яких стирчали різнокольорові шпильки. 

— Щось йому світла, здається, бракує, — пробурмотіла я, помітивши жовтий колір на листі головної рослини. — Допоможеш підсунути до вікна?

Гідеон кивнув, встав та виконав моє прохання.

— Дивне листя у цих рослин, — помітив він. — Особливо у цієї. Таке, наче на його кінцях мають бути шипи. Бачиш?

Мене наче блискавкою вдарило. Я підскочила на місці, закрутилася і тільки з третього разу схопила з підвіконня лист, який я вже прочитала.

— Що таке? — Гідеон здивовано поглянув на мене. — Емілі?

— Я знаю, що це за рослина, — видихнула я. — Я вже бачила її. Бачила в дорослому вигляді! Можу поклястися, що коли виросте, буде мати червоні квіти!

— Що?..

Я нарешті знайшла той рядок у листі графа, який мене збентежив. І прочитала його для брата.