Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Твори в 4-х томах. Том 3 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 3"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Твори в 4-х томах. Том 3" автора Ернест Міллер Хемінгуей. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 234
Перейти на сторінку:
ти? — спитав циган. — Що ти робитимеш?

— Я піду до Ель Сордо.

— Цілком можливо, що після тих літаків ти в усіх тутешніх горах не стрінеш ані душі живої,— сказав циган. — У багатьох тут, певно, жижки трусилися, коли вони пролітали.

— У них є справи важливіші, аніж вистежувати партизанів.

— Атож, — сказав циган, а потім похитав головою. — А що, як вони й цим не погребують?

— Que va, — сказав Роберт Джордан. — Це найкращі німецькі легкі бомбардувальники. Таких не посилають ганятися за циганами.

— Вони на мене нагонять жах, — сказав Рафаель. — Слово честі, я їх боюся.

— Вони полетіли бомбити аеродром, — відповів йому Роберт Ажордан, коли вони входили до печери. — Я майже певен, що в них саме це завдання.

— Що ти сказав? — спитала Паблова жінка. Вона налила йому кухоль кави й простягла бляшанку згущеного молока.

— У вас є молоко? Яка розкіш!

— У нас усього багато, — сказала вона. — А надто страху після цих літаків. Куди, кажеш, вони полетіли?

Роберт Джордан наточив у кухоль трохи густого молока з дірки, пробитої в бляшанці, витер бляшанку об край кухля і поколотив каву, яка стала світло-коричнева.

— По-моєму, вони полетіли бомбити аеродром. Могли полетіти й на Ескоріал та Кольменар. А може, і туди, і туди.

— Бодай уже відлетіли якнайдалі й до нас не поверталися, — сказав Пабло.

— А чому вони прилетіли сюди? — спитала жінка. — Звідки вони взялися? Ми ніколи не бачили таких літаків. І так багато. Може, фашисти готуються до наступу?

— Який рух був учора ввечері на шляху? — спитав Роберт Джордан. Дівчина, Марія, стояла поряд із ним, але він не дивився на неї.

— Слухай, Фернандо, — сказала жінка, — ти був учора в Ла-Грансі. Бачив ти там якийсь рух?

— Ніякого, — відповів присадкуватий, простодушний на вигляд чоловік років тридцяти п'яти, якого Роберт Джордан раніше не бачив. Він був зизоокий. — Кілька ваговозів, як завжди. Два-три легкових автомобілі. Ніякого руху військ при мені не було.

— Ти щовечора ходиш до Ла-Гранхи? — спитав його Роберт Джордан.

— Я або ще хтось, — сказав Фернандо. — Хто-небудь завжди ходить.

— Ходять по новини. По тютюн. По різні дрібниці,— сказала жінка.

— Чи є там свої люди?

— Аякже. Робітники на електростанції. Та й інші є.

— Які ж новини ти чув учора?

— Pues nada. Нічого особливого. На півночі справи й досі погані. Це не новина. На півночі від самого початку справи погані.

— А про Сеговію нічого не чув?

— Ні, hombre[20]. Я не питав.

— А до Сеговії ти ходиш?

— Інколи, — сказав Фернандо. — Але там небезпечно. Там повно постів, перевіряють документи.

— А коло аеродрому був?

— Ні, hombre. Я знаю, де він, але близько ніколи не підходе Там на кожному кроці перевіряють документи.

— А вчора ввечері не було розмов про ці літаки?

— В Да-Грансі? Ні. Але сьогодні, напевно, будуть. Учора всі балакали про виступ Кейпо де Льяно по радіо. А більше яі про що. А втім, ні. Ще казали, ніби Республіка готує наступ

— Що-що?

— Ніби Республіка готує наступ.

— Де саме?

— Цього ніхто не знає. Можливо, тут. Може, в іншій частині Сьєрри. А ти чув про це?

— І таке кажуть в Ла-Грансі?

— Так, hombre. Я забув розповісти про це. Але про наступ там завжди ходять усілякі чутки.

— Звідки ж вони беруться?

— Звідки? Від різних людей. Зайдуть два офіцери до кав'ярні в Сеговії чи в Авілі, побалакають між собою, а офіціант почує. От і пішла чутка. А останнім часом подейкують, ніби наступ буде в наших місцях.

— Чий наступ? Республіки чи фашистів?

— Республіки. Якби фашистів, то всі б уже точно знали. Ні, це буде великий наступ. Дехто каже, навіть два. Один тут, а другий за Альто-дель-Леон, поблизу Ескоріала. Ти про це нічого не чув?

— А що кажуть іще?

— Nada, hombre. Нічого. А втім, іще кажуть, ніби республіканці спробують підірвати мости, якщо буде наступ. Але ж коло мостів усюди варта.

— Ти що, жартуєш? — спитав Роберт Джордан, попиваючи каву.

— Ні, hombre, — відповів Фернандо.

— Цей ніколи не жартує,— обізвалася жінка. — На жаль, не жартує.

— Ну, гаразд, — сказав Роберт Джордан. — Дякую за новини. Більше ти нічого не чув?

— Ні. Люди, як завжди, кажуть, ніби мають прислати війська. Щоб очистити ці гори. Кажуть, ніби вони вже йдуть. Ніби вони вже вирушили з Вальядоліда. Але таке люди завжди кажуть. Не варто на те зважати.

— Чув? — майже зловтішно сказала жінка, звертаючись до Пабло. — Ось тобі твої балачки про безпеку.

Пабло замислено глянув на неї й почухав підборіддя.

— А ти чула? — сказав він. — Ось тобі й твої мости.

— Які мости? — весело перепитав Фернандо.

— Бовдуре, — мовила жінка. — Безмозкий. Tonto[21]. Випий ось кави й спробуй пригадати, що казали ще.

— Не гнівайся, Пілар, — сказав Фернандо спокійно й бадьоро. — Через ці чутки не варто тривожитись. Я розповів тобі й цьому товаришеві все, що запам'ятав.

— І більше ти нічого не пам'ятаєш? — спитав Роберт Джордан.

— Ні,— з гідністю відповів Фернандо. — Добре, що хоч це запам'ятав, бо на таке не звертаю уваги — то ж тільки плітки.

— Отже, там балакали іще про щось?

— Цілком можливо. Але я не звертав уваги. Ось уже рік мені доводиться слухати самі плітки.

Роберт Джордан почув, як Марія, що стояла в нього за спиною, пирснула, не змігши стримати сміх.

— Розкажи нам іще якусь плітку, Фернандіто, — попросила вона, і плечі в неї знову затрусилися.

— Навіть якби й пригадав, то не став би розказувати, — відказав Фернандо. — Чоловікові не личить збирати плітки.

— Із отакими ми маємо рятувати Республіку, — сказала жінка.

— Ні. Ти її врятуєш, підриваючи мости, — відповів їй Пабло.

— Ідіть, — сказав Роберт Джордан Ансельмо й Рафаелеві,— якщо ви вже попоїли.

— Вже йдемо, — сказав старий, і вони підвелися.

Чиясь рука лягла Робертові Джордану на плече. То була Марія.

— Їж, — сказала вона, не забираючи руки. — Наїдайся добре, щоб твій шлунок міг витримати більше пліток.

— Через ці плітки мені шмат у горло не лізе.

— Ні, так не можна. Поїж, доки до нас не дійшли нові плітки. — Вона поставила перед ним полумисок.

— Не глузуй з мене, — сказав Фернандо. — Адже я тобі друг, Маріє.

— Я не глузую з тебе, Фернандо. Я жартую з ним, щоб він їв, а то залишиться голодний.

— Нам усім час їсти, — сказав Фернандо. — Пілар, що сталося, чому ти нас не годуєш?

— Нічого не сталося, друже, — сказала Пілар і поклала йому в полумисок тушкованого м’яса. —

1 ... 23 24 25 ... 234
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори в 4-х томах. Том 3», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори в 4-х томах. Том 3"