Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

Мікаель кивнув. Розказане Хенріком Ванґером у загальних рисах збігалося з висновками, які він зробив сам, посидівши кілька хвилин за комп’ютером.

— Концерн «Ванґер» як і раніше в чистому вигляді сімейне підприємство, одне з дуже небагатьох у країні. Близько тридцяти членів сім’ї є дрібними співвласниками різного масштабу. Це завжди було силою концерну, але й головною його слабкістю.

Хенрік Ванґер зробив театральну паузу і заговорив з натиском у голосі:

— Мікаелю, запитати мене ви зможете потім, але я хочу, щоб ви повірили мені на слово, якщо я скажу, що терпіти не можу більшість членів сімейства Ванґер. Моя сім’я в основному складається з грабіжників, скнар, деспотів і недоумків. Я керував підприємством тридцять п’ять років і весь цей час був змушений вести непримиренну боротьбу з іншими членами сім'ї. Моїми найзлішими ворогами були не конкуренти або держава, а вони.

Він помовчав.

— Я сказав, що хочу, щоб ви зробили для мене дві речі. Мені хочеться, щоб ви написали історію сімейства Ванґер. Для простоти можна назвати це моєю біографією. Це буде не якась там церковна проповідь, а історія про ненависть, сімейні скандали і безмірну пожадливість. Я надам у ваше розпорядження всі свої щоденники й архіви. Ви дістанете доступ до моїх найпотаємніших думок і право публікувати будь-який виявлений вами бруд без жодного обмеження. Думаю, на тлі цієї історії Шекспір видасться легким розважальним читанням.

— Навіщо?

— Навіщо я хочу опублікувати скандальну історію сімейства Ванґер? Чи з якої причини я хочу просити вас написати цю історію?

— І те й інше.

— Чесно кажучи, мене не хвилює, чи буде книгу видано. Але я вважаю, що цю історію слід записати, хай навіть в одному примірнику, який ви віддасте прямо до Королівської бібліотеки. Я хочу, щоб моя історія після моєї смерті була доступна наступним поколінням. Причина дуже проста — помста.

— Кому ви хочете помститися?

— Можете мені не вірити, але я намагався бути чесною людиною, навіть будучи капіталістом і промисловцем. Я горджуся тим, що моє ім’я — символ людини, яка додержує слова і виконує обіцянки. Я ніколи не грав у політичні ігри. Завжди йшов на переговори з профспілками. Свого часу мене поважав навіть Таге Ерландер.[31] Для мене це було питанням етики; я відповідав за хліб насущний для тисяч людей і піклувався про своїх працівників. Цікаво, що Мартін дотримується тієї ж позиції, хоча він зовсім інша людина. Він навіть намагався йти правильним шляхом. Можливо, нам не все вдавалося, але в цілому мені майже нічого соромитися. На жаль, ми з Мартіном являємо собою рідкісний виняток у нашій сім’ї, — провадив далі Хенрік Ванґер. — Існує багато причин того, що сьогодні концерн висить на волоску, але одна з найважливіших — недалекоглядна пожадливість, яку виявляли багато моїх родичів. Якщо ви візьметеся за цю справу, я детально поясню, яким чином поведінка родичів потопила концерн.

Мікаель ненадовго задумався.

— Гаразд. Я теж буду з вами чесний. На написання такої книги підуть місяці. У мене немає ні бажання, ні сил братися до цієї роботи.

— Думаю, я зможу вас умовити.

— Сумніваюся. Але ви сказали, що вам потрібно від мене дві речі. Це, отже, був привід. У чому ж полягає ваша справжня мета?

Хенрік Ванґер підвівся, знову через силу, приніс із письмового столу фотографію Харієт Ванґер і поставив її перед Мікаелем.

— Я хочу, щоб цих індивідів дослідили очима журналіста, і тому пропоную написати історію сімейства Ванґер саме вам. Це також стане вам виправданням для копання в історії сім'ї. Насправді ж мені треба, щоб ви розгадали одну загадку. У цьому і полягає завдання.

— Загадку?

— Значить, Харієт доводилася онучкою моєму братові Рікарду. Нас було п’ять братів. Старший, Рікард, народився тисяча дев’ятсот сьомого року. Я був молодшим і народився двадцятого. Не розумію, як Господь міг сотворити виводок, який…

На кілька секунд Хенрік Ванґер утратив нитку міркувань і, здавалося, поринув у власні думки. Потім звернувся до Мікаеля з новою рішучістю в голосі:

— Дозвольте мені розповісти вам про брата Рікарда. Це буде гарним прикладом з сімейної хроніки, яку я пропоную вам написати.

Він налив собі каву і запропонував долити й Мікаелю.

— У двадцять четвертому році, в сімнадцятилітньому віці Рікард, який був фанатичним націоналістом і ненавидів євреїв, вступив до Шведського націоналістичного союзу борців за свободу — одного з найперших нацистських об’єднань Швеції. Правда ж, мило, що нацисти завжди примудряються вставити в свою пропаганду слово «свобода»?

Хенрік Ванґер дістав ще один фотоальбом і знайшов потрібну сторінку.

— Ось Рікард у компанії ветеринара Бірґера Фуругорда, який незабаром став лідером так званого руху Фуругорда — нацистського руху, що дістав великий розмах на початку тридцятих років. Але Рікард з ним не залишився. Десь через рік він вступив до «Фашистської бойової організації Швеції». Там він познайомився з Пером Енґдалем та іншими особами, які з часом стали політичною ганьбою нації.

Він перегорнув одну сторінку альбому і показав портрет Рікарда Ванґера у формі.

— У двадцять сьомому році він — наперекір батьковій волі — завербувався в армію і в тридцяті роки трудився в багатьох нацистських підрозділах країни. Якби в них існувало яке-небудь безглузде таємне об’єднання, будьте певні, що в списку членів значилося б його ім’я. У тридцять третьому році утворився рух Ліндхольма, тобто націонал-соціалістична робітнича партія. Наскільки добре ви орієнтуєтеся в історії шведського нацизму?

— Я не історик, але деякі книги читав.

— У тридцять дев’ятому році почалася Друга світова війна, а потім фінська зимова війна. Багато активістів руху Ліндхольма разом з іншими добровольцями вирушили до Фінляндії. Рікард став одним з них; на той час він був капітаном шведської армії. Він загинув у лютому сорок четвертого, незадовго до укладення миру з Радянським Союзом. Нацистський рух проголосив його мучеником і назвав його ім’ям бойовий підрозділ. Окремі бовдури до цього дня збираються на кладовищі в Стокгольмі на роковини смерті Рікарда Ванґера, щоб ушанувати його пам’ять.

— Зрозуміло.

— У двадцять шостому році, коли йому було дев’ятнадцять років, він приятелював з дочкою вчителя з Фалуна на ім’я Марґарета. Вони зустрічалися на політичному ґрунті, і в них виникли стосунки, в результаті яких у двадцять сьомому році народився син