Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

Готфрід. Після його появи Рікард одружився з Марґаретою. У першій половині тридцятих років мій брат поселив дружину з дитиною тут, у Хедестаді, а полк, до якого він був приписаний, розміщувався в Евле. У вільний час Рікард роз’їжджав по окрузі, агітуючи за нацистів. У тридцять шостому в нього сталася велика сутичка з батьком, після чого батько повністю позбавив Рікарда матеріальної підтримки. Тоді йому довелося забезпечувати себе самому. Він переїхав з сім’єю до Стокгольма і жив досить бідно.

— А своїх засобів у нього не було?

— Його спадок був вкладений у концерн на безвідкличних умовах. Він міг його продати тільки членам сім’ї. Варто ще додати, що Рікард був жорстоким домашнім тираном, майже цілковито позбавленим будь-яких позитивних якостей. Він бив дружину і катував дитину. Готфрід ріс забитим і зацькованим хлопчиком. Коли Рікард загинув, йому було тринадцять років; думаю, на той момент для Готфріда це був найщасливіший день у житті. Мій батько зглянувся над вдовою і дитиною, перевіз їх до Хедестада, дав їм квартиру і слідкував за тим, щоб у Марґарети були засоби на існування.

Якщо Рікард був представником темного і фанатичного боку сім’ї, то Готфрід відображав ледачий бік. Коли йому було близько вісімнадцяти, турботу про нього взяв на себе я — все-таки син померлого брата, — проте не забувайте, що різниця у віці між нами була не надто велика. Я був тільки на сім років старший. На той час я вже входив до правління концерну, і ніхто не сумнівався, що згодом батькова посада перейде до мене. Готфріда ж сім’я вважала чужаком.

Хенрік Ванґер на мить задумався.

— Батько до ладу не знав, як поводитися з онуком, і на тому, що якісь заходи вживати необхідно, наполіг я. Я дав йому роботу в концерні. Діло було після війни. Готфрід прагнув працювати гідно, але йому через силу вдавалося зосередитися на справах. Він був красенем, гультіпакою і неробою за натурою, мав успіх у жінок, і бували періоди, коли він забагато пив. Мені важко описати своє до нього ставлення… він був людина не те щоб зовсім нікчемна, але ненадійна і часто завдавав мені жалю. З часом він став алкоголіком і в шістдесят п’ятому році потонув. Нещасний випадок. Це сталося тут, у Хедебю, він побудував собі будиночок і там напивався.

— Значить, він і є батько Харієт і Мартіна? — спитав Мікаель, показавши на портрет дівчини.

Він мав би визнати, що, сам того не бажаючи, зацікавився розповіддю старого.

— Вірно. Наприкінці сорокових років Готфрід зустрів жінку, Ізабеллу Кенінґ, молоду німку, що переїхала до Швеції після війни. Ізабелла була справжньою красунею — я хочу сказати, що вона була гарна, як Грета Гарбо або Інґрід Берґман. Зовнішністю Харієт вдалася швидше в Ізабеллу, ніж у Готфріда. Як ви бачите по фотографії, вона вже в чотирнадцять літ вирізнялася вродою.

Якийсь час Мікаель і Хенрік Ванґер мовчки дивилися на фотопортрет.

— Але дозвольте мені продовжити розповідь. Ізабелла народилася двадцять восьмого року і ще жива. На початок війни їй було одинадцять років, і уявляєте, як доводилося дівчинці в Берліні, коли бомбардувальники скидали там свій вантаж. Коли вона зійшла на берег у Швеції, їй, мабуть, здалося, що вона потрапила в рай земний. На жаль, вона мала багато Готфрідових пороків; була марнотратною, постійно гуляла, і вони з Готфрідом іноді більше були схожі на товаришів по чарці, ніж на подружжя. До того ж вона часто їздила по Швеції і за кордон, і в неї геть-чисто було відсутнє почуття відповідальності. Це, зрозуміло, окошилося на дітях. Мартін народився в сорок восьмому, Харієт у п'ятдесятому. Вони росли в умовах хаосу, з матір’ю, яка їх постійно кидала, і батьком, який поступово спивався.

У п’ятдесят восьмому році втрутився я. Готфрід з Ізабеллою жили тоді в Хедестаді — я змусив їх переїхати сюди. З мене вже було досить, і я вирішив спробувати розірвати це зачароване коло. Мартін з Харієт були на той час практично кинуті напризволяще.

Хенрік Ванґер подивився на годинник.

— Мої тридцять хвилин скоро закінчаться, але я вже наближаюся до кінця розповіді. Ви дасте мені ще трохи часу?

Мікаель кивнув:

— Говоріть далі.

— Тоді коротко. У мене дітей не було — на противагу братам та іншим членам сім’ї, які, здавалося, були просто одержимі безглуздою потребою продовжувати рід Ванґерів. Готфрід з Ізабеллою переїхали сюди, але їх шлюб вочевидь починав розпадатися. Вже за рік Готфрід перебрався у свій будиночок. Він довго жив там і повертався до Ізабелли, тільки коли ставало дуже холодно. Про Мартіна і Харієт піклувався я, і вони стали для мене все одно що рідні діти.

Мартін був… Коли бути щирим, у часи його молодості я іноді побоювався, що він піде батьковими стопами. Він ріс млявим, замкнутим і задумливим, але іноді ставав чарівним і сповненим ентузіазму. Будучи підлітком, він завдавав прикрощів, але, вступивши в університет, виправився. Він… ну, він усе-таки генеральний директор залишків концерну «Ванґер», це говорить на його користь.

— А Харієт?

— Харієт стала для мене зіницею ока. Я прагнув забезпечити їй опору в житті, виховати в ній упевненість у собі, і ми з нею чудово ладили. Я ставився до неї як до власної доньки і був їй значно ближчий, ніж батьки. Розумієте, Харієт — це зовсім особливий випадок. Вона була замкнутою — точнісінько як її брат, — а в підлітковому віці захопилася релігією, що виділяло її серед інших усіх членів нашої сім’ї. Вона була обдарованою і мала гострий розум. У ній поєднувалися висока моральність і твердість характеру. Коли їй виповнилося чотирнадцять років, я був абсолютно впевнений у тому, що не її брат і не посередності навколо мене в особі двоюрідних братів і племінників, а саме вона послана для того, щоб одного чудового дня очолити концерн «Ванґер» або, принаймні, відігравати в ньому головну роль.

— І що трапилося?

— Ось тепер ми підійшли до справжньої причини, через яку я хочу вас найняти. Мені хочеться, щоб ви дізналися, хто з нашої родини убив Харієт Ванґер і вже майже сорок років намагається звести мене з розуму.

Розділ 05

Четвер, 26 грудня

Вперше з тієї миті, як Хенрік Ванґер почав свою розповідь, йому вдалося вразити Мікаеля. Тому довелося попросити старого повторити щойно сказане, аби переконатися, що він не помилився. В жодній з прочитаних ним статей не було навіть натяку на те, що в самому серці сімейства Ванґер було вчинене вбивство.

— Це сталося двадцять другого