Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мартін Іден 📚 - Українською

Читати книгу - "Мартін Іден"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мартін Іден" автора Джек Лондон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 119
Перейти на сторінку:
те, що я кращий за матросів чи там ковбоїв, — бо я був і ковбоєм один час, — але я завжди любив книжки, читав усе, що траплялось, і… ну… та й взагалі я, здається, думаю інакше, ніж більшість їх… А тепер, отже, що я маю на думці. Я ніколи не бував у таких домах, як ваш. Коли тиждень тому я побачив усе це — вас, вашу матір, ваших братів, геть усе, — мені воно дуже сподобалось. Я чув і часом читав про таке, а коли побував у вас, побачив, що книжки казали правду. Мені це якось припало до душі, — ось що я хочу сказати. І мені захотілося всього цього і тепер теж хочеться. Я хочу дихати таким повітрям, як у вашому домі, де повно книжок, картин, красивих речей, де люди розмовляють лагідно, де самі вони чисті, як і їхні думки. Повітря, яким я дихав досі, відгонило їжею, платнею за помешкання, лайкою та пияцтвом. Пам'ятаєте, як ви пішли назустріч своїй матері, аби поцілувати її? Це найкраще, що я бачив за ціле життя. А бачив я чимало — далеко більше за багатьох із тих, хто був зі мною. Я люблю спостерігати і хочу бачити більше і по-новому.

Але я щось ніяк не почну про головне. Так ось. Я хочу створити собі таке життя, яким живуть у цьому домі. Життя — то щось більше, аніж тільки надудлюватися, тяжко гарувати та блукати по світу. З чого починати? Я ладен власним горбом оплатити дорогу до цього нового світу — бо, знаєте, як до роботи, то я пережену хоч кого. Раз уже почну, то працюватиму вдень і вночі. Вам, мабуть, смішно, що я питаю вас про це? Я знаю, до вас мені не слід було б звертатись, але більше нема з ким порадитись… от хіба з Артуром. Може, його й треба було спитати. Якби я був…

Голос Мартінові зірвався. Від його твердого наміру не лишилось і сліду, коли раптом набігла страшна думка, що йому треба було про все це запитати Артура і що він показав себе дурником. Рут відповіла не одразу. Вона занадто поринула в міркування, як погодити його плутану мову й простоту думки з тим, що вона бачила в нього на обличчі. Ні в чиїх очах дівчина ніколи не бачила такої непохитної сили. Перед нею був чоловік, спроможний здійснити хтозна-що, хоч це якось не в'язалося з безпорадністю його думок. Її власний розум був такий жвавий і складний, що вона не вміла по-справжньому оцінити простоти. А проте відчувала силу навіть у сліпих зусиллях його мозку. Цей юнак видавався їй велетнем, що пружився, намагаючись зірвати з себе пута. Коли вона врешті заговорила, на обличчі в неї світилося співчуття.

— Ви самі знаєте, чого вам бракує, — сказала вона. — Вам потрібна освіта. Спершу — початкова школа, тоді середня, а далі університет.

— Так на це треба мати гроші, — зауважив він.

— А й правда — я про це не подумала, — відказала вона. — Але, може, у вас є родичі, що допомогли б вам? Мартін похитав головою.

— Батько і мати померли. Є дві сестри, — одна одружена, а друга, певно, незабаром теж одружиться. Є кілька братів — я молодший, — та вони ніколи один одному не допомагали. Просто розбрелися по світу, дбаючи кожен про себе. Старший помер в Індії. Двоє тепер у Південній Африці, ще один плаває на китобійному судні, а останній, акробат, — мандрує з цирком. І я такий самий, як вони. Сам заробляю на себе з одинадцяти років, відколи мати померла. Вчитись мені, либонь, доведеться самотужки. Аби тільки я знав, з чого починати.

— Гадаю, що насамперед вам треба взятися до граматики. Ви говорите… — вона хотіла сказати «жахливо», але стрималася, — не зовсім правильно!

Обличчя йому спалахнуло і вкрилося потом.

— Я знаю, що часто пускаю такі слівця, яких ви не розумієте. Але я тільки їх і вмію… казати. У мене є чимало й інших слів, з книжок, та я не знаю, як їх вимовляти, тож і не вживаю.

— Важливо не те, які слова ви кажете, а те, як ви їх кажете. Можу я з вами бути одверта? Я б не хотіла вас образити.

— Авжеж ні, ні! — вигукнув він, благословляючи в душі її добрість. — Кажіть прямо. Треба ж мені знати! І краще вже почути це від вас, ніж від когось іншого.

— Ну, так от — ваша мова занадто бідна й проста. Вам треба розвивати її і збагачувати. А починати треба з граматики. Я вам зараз принесу й покажу, як нею користуватись.

Коли Рут підвелася, Мартінові пригадалась одна порада з книжок про пристойне поводження в товаристві, і він теж незграбно підвівся з свого місця, але одразу занепокоївся, щоб Рут не подумала, що він збирається вже йти.

— До речі, містере Ідене, — спитала вона вже від дверей, — що таке «надудлюватись»? Я це слово почула від вас.

— Надудлюватись? — засміявся він. — Це значить напиватися віскі або пива, словом, такого, від чого ви п'янієте.

— І ще одне, — засміялася вона й собі. — Не кажіть «ви» там, де має бути безособова форма. «Ви» стосується певної особи і в даному разі не точно відбиває вашу думку.

— Я не зовсім розумію…

— Ну, от ви щойно сказали мені «такого, від чого ви п'янієте». Хіба ж то я маю п'яніти, саме я?

— Та кожен може сп'яніти.

— Атож, звісно, — посміхнулась вона. — Але краще було б не вплутувати мене в такі справи. «Можна сп'яніти» — оце було б сказано нормально.

Рут принесла граматику, підсунула свого стільця ближче до Мартіна, — тут він подумав, що йому, певно, треба було б допомогти їй, — і сіла поруч. Вона розгорнула книжку, і їхні голови зблизились. Збентежений близькістю дівчини, він насилу міг стежити за її порадами. Та коли вона заходилася пояснювати відміни дієслів, Мартін забув про неї. Він ніколи не чув про відмінювання, і ці таємні закони мови захопили його.

Ще нижче схилився він над сторінкою, і раптом її волосся торкнулося його щоки. За все своє життя юнак тільки раз утратив свідомість і тепер відчув, що от-от це може з ним повторитися. Дух перехопило йому в грудях, неначе вся кров бурхнула з серця під саме горло і душила його. Ніколи не здавалась вона йому такою досяжною. На мить через величезну прірву, що розділяла їх, було перекинуто міст. Але нічим це не порушило піднесеності його почуттів. Вона не

1 ... 23 24 25 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мартін Іден», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мартін Іден"