Читати книгу - "Ляльковий дім"

Бернік. Вони поки в моїх руках. Певна річ, я довірився своїм товаришам, панам Руммелю, Вігелану і Санстаду, і ми дійшли згоди між собою…

Руммель. Неправда! Доведи, доведи!..

Вігелан. Ми не входили ні в які угоди!

Санстад. Скажіть, будь ласка!

Бернік. Цілком справедливо, ми ще не дійшли згоди з приводу того, що я хочу сказати. Але я маю міцну надію, що ці троє панів погодяться зі мною, коли я скажу, що прийшов сьогодні до згоди з самим собою розподілити всі ці ділянки шляхом звичайної підписки на акції. Кожний, хто бажає, може їх придбати.

Численні голоси з натовпу. Ура! Хай живе консул Бернік!

Руммель (тихо Берніку). Яка низька зрада…

Сан стад (так само). Виходить, обдурили нас…

Вігелан. Чорт забирай! Господи, що я кажу!

Натовп (у саду). Ура! Ура! Ура!

Бернік. Тихше, панове. Я не маю ніякого права на таке вшанування. Адже я не одразу прийняв таке рішення. Спочатку я мав намір усе залишити за собою. Та я й зараз додержуюсь тієї думки, що, тільки бувши в одних руках, усі ці ділянки можуть принести найбільшу користь. Але я віддаю всю цю справу на ваш розсуд. Якщо побажаєте, я готовий вести її сам в міру сил і вміння.

Голоси з натовпу. Так, так, бажаємо!

Бернік. Але спочатку, співгромадяни, ви повинні взнати мене, який я є, до кінця. Потім хай кожен загляне до себе в душу, і хай справдяться слова, що віднині ми вступаємо в нову добу. Старі часи, з усім їх зовнішнім блиском, внутрішньою порожнечею, лицемірством, показною мораллю і жалюгідними міркуваннями, нехай стануть для нас музеєм, відкритим для вивчення. У той же музей здамо, — правда, панове? — і кофейний сервіз, і келих, і альбом, і проповіді на веленьовому папері в розкішній оправі.

Руммель. Певна річ.

Вігелан (бурмоче). Коли ви все забрали, то…

Сан стад. Зробіть ласку!

Бернік. Тепер на черзі мій головний розрахунок із суспільством. Тут було проголошено, що ми сьогодні щасливо позбулися деяких порочних елементів. До цього я можу додати те, що ще не всім відомо, а саме, що той, кого це стосувалось, поїхав не один. З ним разом виїхала, щоб стати його дружиною…

Лона (голосно). Діна Дорф.

Рерлун. Що?

Бетті. Що ти кажеш?

Всі дуже схвильовані.

Рерлун. Утекла! Утекла… з ним! Не може бути!

Бернік. Щоб стати його дружиною, пане ад'юнкт. І ще я додам… (Тихо дружині.) Бетті, будь мужньою! (Голосно.) Я додам: панове, зніміть шапки перед цією людиною! Він великодушно взяв на себе чужу провину. Співгромадяни, я скидаю з себе ярмо брехні, яка ледве не отруїла наскрізь мою душу. Треба, щоб ви про все дізнались. Винуватцем того, що сталось п'ятнадцять років тому, був я!

Бетті (тихо, схвильовано). Карстене…

Mарта (так само). Ах, Йоган!

Лона. Нарешті ти переміг себе!

Всі інші в мовчазному здивуванні.

Бернік. Так, співгромадяни, я був винний, а він поїхав. Зловмисні й брехливі чутки, які потім поширились, стали причиною зла, і тепер його вже не виправити. Минуле не має вороття, і я не насмілююсь ремствувати. П'ятнадцять років тому завдяки цим чуткам я пішов угору. Чи ж судилось мені тепер впасти через них — нехай кожен розміркує сам.

Рерлун. Який страшний удар! Перша людина в місті!.. (Тихо до Бетті.) О, як мені шкода вас, пані!

Гільмар. Таке признання! Ну, скажу я вам!

Бернік. Але не поспішайте з рішенням сьогодні. Я прошу всіх розійтись по домівках, заспокоїтись і як слід обміркувати всю справу. Коли хвилювання мине, тоді й з'ясується, програв я чи виграв своїм признанням. Прощайте! Мені ще лишається пошкодувати багато, дуже багато про що, але це вже справа тільки мого сумління. На добраніч! Геть усю пишноту і святкові оздоби. Всі ми відчуваємо, що вони тут не недоречні.

Рерлун. Справді. (Тихо до Бетті.) Утекла! Значить, вона все ж таки була зовсім не варта мене! (До організаторів церемонії.) Так, панове, після всього цього нам, я гадаю, найкраще тихенько піти звідси.

Гільмар. Ну як після цього людині високо тримати прапор ідеї? Ух!

Присутні перешіптуються, і зала порожніє. Руммель, Санстад і Вігелан теж виходять в сад, напівголосно гаряче сперечаючись між собою. Гільмар нишком вислизає направо. У залі лишаються тільки Бернік, Бетті, Марта, Лона і управитель Крап. Усі мовчать.

Бернік. Бетті, чи зможеш ти простити мені?

Бетті (дивиться на нього і посміхається). Знаєш, Карстене, ти ніколи ще не пробуджував у мене таких світлих надій, як сьогодні!

Бернік. Як це?

Бетті. Багато років я вважала, що ти колись був мій, а потім я тебе втратила. А тепер я знаю, що ти ніколи не був моїм, але упевнена, що будеш!

Бернік (пригортаючи її). О Бетті, я уже твій! Завдяки Лоні я почав тебе розуміти. Але нехай же і Улаф прийде сюди.

Бетті. Гаразд, я приведу його. Пане Крап…

Щось тихо каже йому, і він виходить через терасу.

Під час наступної сцени всі транспаранти і вогні в саду й на вулиці поступово гаснуть.

Бернік (стиха). Спасибі тобі, Лоно. Ти врятувала для мене і в мені все, що було кращого.

Лона. А чого ж я добивалась?

Бернік. Правильно чи ні?… Я все ще не до кінця зрозумів тебе.

Лона. Гм…

Бернік. Значить, ти не із ненависті? Не заради помсти?… Навіщо ж ти приїхала?

Лона. Стара дружба не іржавіє.

Бернік. Лоно!

Лона. Коли Йоган розповів мені про ту брехню, я заприсяглася, що герой моєї юності знов постане переді мною чесним і правдивим!

Бернік. Я погана людина! Чим я заслужив це від тебе?

Лона. Ну, якби ми, жінки, питали про заслуги, Карстене!..

Еуне входить у сад з Улафом.

Бернік (кидаючись до нього). Улафе!..

Улаф. Тату, даю тобі слово ніколи більше…

Бернік. Не тікати?

Улаф. Так, так, даю тобі слово, тату!

Бернік. Ія даю тобі слово, що ти ніколи більше не матимеш причин для цього. Учись і рости собі не як мій спадкоємець, а просто як майбутня людина, що знайде своє завдання у житті.

Улаф. І ти дозволиш мені бути, ким я хочу?

Бернік. Дозволю.

Улаф. Спасибі, тату. Ну, то я не хочу бути підпорою суспільства.

Бернік. Справді? Чому?

Улаф. Ні, це, мабуть, так нудно!

Бернік. Ти повинен бути сам собою, Улафе, все інше прийде згодом… А ви, Еуне…

Еуне. Знаю, пане Бернік, — я звільнений.

Бернік. Ні, ви залишитесь, Еуне, і… пробачте мені!