Читати книгу - "Безкінечна війна"

— Не надто багато… Боже, ми ж лягли в оболонки в 5.20, правильно?

— Так.

Я все ще ніяк не міг розгледіти Мерігей серед смутно видимих фігур усередині камери, які пробиралися до виходу між рядами поплутаних шлангами оболонок.

— Ви ніби всього на пару хвилин запізнилися. Але передбачалося, що ми пробудемо під прискоренням 4:00 або менше, а зараз вже 10.50.

— Угм, — він знову труснув головою. Я відпустив руку Бергмана, щоб дати дорогу Стіллеру і Демі, що виходили з камери.

— Усі запізнилися, виходить, — сказав Бергман. — Значить, все в порядку.

— У порядку… Чекай, чекай, агов, Стіллер! Ти не бачив…

З камери долинув крик:

— Медика! Медика!

Хтось проходив в дверях, але це була не Мерігей. Я відштовхнув дівчину вбік і пірнув у дверний отвір, приземлився на когось і пробрався до Струве, заступника Мерігей. Струве дуже голосно говорив у своє кільце:

— … І переливання крові теж. — Мерігей все ще лежала в розстебнутій оболонці, вона вся була…

— … Нам повідомив Дальтон…

Кожен квадратний дюйм тіла Мерігей був покритий кривавою плівкою, всюди з однаковою яскравою смугою.

— … коли вона не вийшла з «кокона».

Вона починалася у неї під підборіддям злою червоною стрічкою, і до самої грудини це була тільки червона плівка.

— … Я сам розстебнув оболонку…

Далі живіт розтинала довга рана, яка все більш поглиблювалася, поки в самому низу назовні не визирала біляста мембрана кишечника.

— … Так, вона без свідомості…

… зрозумів, ліве стегно. Мандела…..

Але Мерігей ще дихала, хоч серце збивалося з ритму, очі закотилися, кров'яні бульбашки з'являлися і лопалися в кутку рота щоразу, коли вона ледь помітно видихала.

— … Татуювання на лівому стегні. Мандела! Ти чуєш? Подивися, на лівому стегні, яка у неї група крові?!

— Група «с», резус негативний. — Бог мій, я сто тисяч разів бачив це татуювання!

Струве почав передавати відомості, а я згадав про висячий у мене на поясі пакет першої допомоги і почав гарячково перебирати його вміст.

«Зупинити кров… накласти пов'язку… ввести протишоковий препарат». Так у підручнику говорилося. Щось я забув, що там ще… «Забезпечити доступ повітря», вона дихає, що б вони не мали на увазі. Зупинити кров… Як її зупинити, якщо рана метр у довжину, а у мене одна стерильна пов'язка?! Протишоковий препарат… Це я зараз. Я виловив у пакеті зелену ампулу, приклав до руки Мерігей і натиснув кнопку. Потім я поклав пов'язку стерильною стороною на випираючі з рани нутрощі, еластичний ремінець обвів за спиною, поставив нейтральний тиск і дав йому затягнутися.

— Що ще можна зробити? — Запитав мене Струве.

— Не знаю. — Я відступив на крок, відчуваючи повну безпорадність. — Може, ти щось порадиш?

— Я такий же лікар, як і ти. — Поглянувши в бік дверей, він стиснув кулак, напружуючи м'язи. — Чорт, скоро вони? У тебе в пакеті є морфплекс?

— Є, але мене попереджали: не вводити його всередину…

— Вільям?

Мерігей відкрила очі і спробувала підняти голову. Я підтримав її.

— Все буде в порядку, Мерігей. Зараз прийде лікар.

— Що… я в порядку? Я хочу пити. Води.

— Не можна, тобі зараз не можна води. Потерпи трохи. — Її напевно будуть оперувати.

— Звідки кров? — Сказала вона тоненьким голосом. Голова впала назад. — Яка я нехороша.

— Це оболонка винна, — швидко сказав я. — Пам'ятаєш, раніше у тебе з'явилися складки? Вона похитала головою.

— Костюм?

Вона раптом зблідла, видно, її нудило.

— Води… будь ласка.

— Принесіть рушник або губку, змочену водою. — Впевнений голос позаду мене. Я обернувся і побачив дока Уїльсона і ще двох з носилками.

— Спочатку півлітра в стегнову, — сказав він, ні до кого прямо не звертаючись, після того як обережно підняв пов'язку і подивився на рану. — Відпустіть пару метрів відвідної трубки, потім обріжте. Перевірте, чи немає там крові.

Один із медиків ввів десятисантиметрову голку в стегно Мерігей і почав переливати кров з пластикового мішка.

— Не змогли ми відразу до вас, — втомлено сказав док. — Роботи по горло. Що ти казав про оболонку?

— У неї вже два рази перед цим були синці. Костюм погано прилягав, вийшли складки.

Док розсіяно кивнув, вимірюючи тиск у Мерігей.

— Ви їй вводили… — Хтось тицьнув йому в руки мокрий паперовий рушник. — Ага, добре. Ви їй що-небудь вводили?

— Одну ампулу «антишоку».

Він склав рушник кілька разів і поклав його в розкриту долоню Мерігей.

— Як її звати? — Я сказав йому.

— Мерігей, води ми тобі зараз не можемо дати, але змочи губи рушником. Зараз я посвічу тобі в очі. — Поки він дивився в зіниці Мерігей крізь металеву трубку, один з помічників виміряв температуру за допомогою електронного термометра. — Внутрішня кровотеча?

— Є, але не дуже.

Док злегка притиснув рукою пов'язку на животі Мерігей.

— Ти не могла б трохи повернутися на правий бік?

— Так, — повільно сказала Мерігей, впираючись ліктем для опори. — Ні, — сказала вона через секунду і заплакала.

— Ну, ну, — швидко сказав док і злегка допоміг їй повернутися, тільки щоб можна було бачити спину. — Тільки одна рана, — пробурмотів він. — І до чорта крові.

Він двічі натиснув на кільце зв'язку і потряс ним біля вуха.

— Є хто-небудь вільний?

— Харіссон залишався, можливо і його вже викликали.

У камеру увійшла якась жінка, бліда, з розпатланим волоссям, в забрудненій кров'ю куртці. Це була Естелла Гармонія, але я її відразу не впізнав.

Док Уільсон підняв очі.

— Нові пацієнти, доктор Гармонія?

— Ні, — втомлено відповіла вона. — У аварійника була подвійна ампутація. Прожив всього кілька хвилин. Ми його підключили до машини, на випадок якщо знадобляться трансплантанти.

— А інші?

— Вибухова розгерметизація. — Гармонія шумно зітхнула. — Вам допомогти?

— Так, постривай тільки хвилину. — Док ще раз спробував викликати медвідсік. — Прокляття, ти не знаєш, куди подівся Харрісон?

— Не знаю, може, у другій хірургічній, якщо щось не в порядку з аварійником. Але я ніби все зробила як треба.

— От чорт, ти ж знаєш, як…

— Готово! — Сказав медик, переливши кров.

— Ще півлітра в стегнову, — сказав док Уільсон — Естелла, ти не могла б замінити одного з хлопців, і підготувати дівчину до операції?

— Звичайно, я зараз вільна.

— Добре… Хопкінс, сходіть в медвідсік і привезіть «віз» і літр, ні, два літри ізотонічного флюскарба, основний спектр. Якщо там Мерк, скажеш йому, внутрішньочеревний спектр. — Док відшукав на своєму рукаві не забруднене кров'ю місце і промокнув лоб. — Якщо зловиш Харрісона, нехай біжить у першу хірургічну, налаштовує анестезію на внутрішньочеревну операцію.

— А її відвезти в першу хірургічну?

— Так. Якщо не знайдеш Харрісона, візьми тоді когось… — Він тицьнув пальцем у мій бік. —