Читати книгу - "Експансія-I"

— Спасибі. Зворушений.

Вестрик кашлянув, закурив і спитав:

— Я можу розмовляти за цим столом цілком відверто, панове?

— Безумовно, — відповів Бен. — Тільки так, Герхард.

— Берлін уповноважив мене обговорити з вами можливість вплинути на великий бізнес Сполучених Штатів тільки в одному плані: допомога Британії безглузда. Лондон приречений на поразку, якщо тільки Черчілль не пристане на умови, які ми маємо намір йому продиктувати. Який сенс допомагати покійникові, політичному трупу? Я маю точні викладки з цифрами й прогнозами — на що ми можемо сподіватися від розвитку нашої торгівлі; це гарантує вам колосальні прибутки.

— Що ж, — озвався Форд, — цікава пропозиція. Як ви вважаєте, Сосенс?

Той знизав плечима:

— Якби я дотримувався протилежної точки зору, то навряд чи спало б мені на думку організувати цю вечерю.

— Я гадаю, — мовив Форд, — варто було б зібратися ширшим колом і обговорити ті питання, які предметно нас цікавлять.

Через три дні Бен — через президента нафтового гіганта «Тексас компані» Рібера — влаштував обід, на який запросили шефа зарубіжних операцій «Дженерал моторс» Джеймса Муні, мільйонера Страсбургера, який володів найбільшими видавництвами країни, Форда та керівників концернів «Ундервуд» і «Кодак».

(Бен немарно включив у комбінацію Рібера: шеф його розвідувальної служби Герберт Грюп повідомив йому після вечері з Фордом, що зустріччю вельми цікавилася контора Гувера; люди Грюна зафіксували трьох агентів ФБР у залі ресторану «Пласа»; блискучий конспіратор, Бен виставив Рібера, у кожній комбінації важлива фігура прикриття, це розв'язує руки на майбутнє.)

Розмова була конструктивна; люди американського бізнесу запевнили доктора Вестрика, що почнуть кампанію за припинення воєнних поставок Англії; однак справа ця надзвичайно делікатна й складна; Рузвельт почав своє президентство з того, що визнав Москву; мабуть, він пов'язаний незримими узами і з Лондоном, отже, сподіватися на швидке зрушення не доводиться; і все-таки позиції тих, хто бачить майбутнє світу в альянсі Вашінгтон — Берлін, досить сильні в цій країні; побачимо, хто сильніший.

Удару по Бену та його друзях завдав не Гувер; той зберігав інформацію в своїх броньованих сейфах, чекаючи, хто візьме верх у боротьбі інтересів — ІТТ, «Форд», «Дженерал моторс», «Кодак», «Ундервуд», «Саллівен енд Кромвелл» братів Даллесів чи адміністрація Рузвельта і ті англо-зорієнтовані корпорації, котрі підтримували демократів.

Удару завдала британська розвідка — несподіваного й точного; резидент лондонської секретної служби в Нью-Йорку Вільям Стефенсон зміг опублікувати в липні сорокового року в «Нью-Йорк хералд трибюн» статтю про те, що доктор Вестрик — насправді відомий націонал-соціаліст; хоч він прибув у Штати начебто як «гість» Рібера, насправді ж візит було заплановано під час поїздки в рейх Бена; дивно й те, що доктор Вестрик прибув по дипломатичному паспорту Ріббентропа; у Лондоні мають усі підстави стверджувати, що кожне слово, сказане нацистським бонзою, було заздалегідь обговорено в ставці Гітлера й дістало цілковите схвалення фюрера.

Вестрику більше нічого було робити в Штатах; повернувшись до рейху, він усе-таки показав групенфюреру Курту фон Шредеру контракт, який він підписав з Беном перед від'їздом з Нью-Йорка: йому, Вестрику, доручалось керівництво підприємствами ІТТ в усій Європі, за що рада директорів фірми зобов'язалася виплачувати йому сто тисяч золотих рейхсмарок щорічно.

Перед від'їздом Вестрик вельми тактовно обговорив з Беном конспіративні форми зв'язку (причому запропонував підтримувати контакти не з ним, президентом підприємства, а з керівником служби розвідки й безпеки ІТТ Грюном, так зручніше й надійніше). Незабаром Грюп поклав на стіл Бека розшифровану телеграму з Берліна: «Рейхсмаршал Герінг запрошує вас, шановний полковнику Бен, бути його гостем в обговоренні проблем, що мають взаємний інтерес».

Герінг прийняв Бена в Карінхалле; зустрів біля входу, по-дружньому обняв; одягнений був у скромну мисливську куртку, гольфи й важкі черевики, що здавалися завеликими для його фігури, бо були взуті на товсті вовняні шкарпетки домашнього, баварського плетіння, біле з синім і рожевим, дуже колоритно; спочатку показав американському гостеві колекцію рушниць, їх було дев'яносто чотири: дванадцять «голанд-голанд» із золотою інкрустацією, двадцять два «пьорде», вісім «перле», два «Івани Альошкіни», сімнадцять «Мацка», решта — рушниці із Зуля; потім запросив до залів, де експонувався живопис: два Тіціани, Рубенс, Тінторетто, Вермейєр, Гойя, Веласкес, ескізи Ель Греко, імпресіоністів не тримав, фюрер називає їхній живопис «маячнею божевільних малярів», а хто, як не він, розуміє мистецтво?

Бен завмер перед Ель Греко:

— Яка дивовижна соковитість барв, рейхсмаршале! Яке точне поєднання неможливого — червоного, синього і густо-зеленого! Яка трагічна блідість обличчя герцога Оргаза в контрасті з цим буянням барв, як чітко видно печать близької смерті!

— Ходімо далі, — усміхнувся Герінг, — там є цікавіший Ель Греко.

— Ні, дозвольте мені полюбуватися цим.

— Любуватиметеся ним удома, він — ваш, це мій подарунок, полковнику Бен, я радий, що у вашому домі буде пам'ять про цей візит дружби до рейху.

— Рейхсмаршале, я не можу прийняти такий дорогий подарунок, що ви…

— Можете. Навіть зобов'язані. Та й ви можете зробити мені подарунок, щоб не відчувати себе боржником. І цим подарунком буде ваш політ у Лондон, зустріч з Чемберленом і Черчіллем, обговорення з ними наших мирних пропозицій… Якщо ж вони відкинуть нашу пропозицію і рейх не одержить такого очікуваного нами подарунку, миру, то й тоді є вихід: оформлення в Швейцарії — з вашою допомогою, певна річ, — поставок на ті стратегічні товари, в яких рейх має потребу, а Лондон заборонив їх продавати… Вашінгтон — не так різко, звичайно, — також.

— Вважайте, що ви одержали подарунок, пов'язаний з оформленням стратегічних операцій у Швейцарії, це не проблема. А що стосується переговорів у Лондоні… Не певен в успіхові, але спробувати можна, спробую…

— Спасибі, полковнику Бен. — Герінг усміхнувся своєю чарівною усмішкою, поплескав кого по плечу й додав: — Але щоб ми були квити, будь ласка, їдьте в Бухарест до фюрера «залізної гвардії» Йона Антонеску… Він зустрінеться з вами, звісно, сугубо конспіративно… Обговорите з ним питання, пов'язані з майбутнім статусом ІТТ у Румунії…

— Можуть виникнути якісь проблеми?

— Так. Усі іноземні фірми там під контролем держави. Мої люди допоможуть вам одержати компенсацію, гадаю, деталі ви зумієте обговорити з Антонеску за столом дружби, він — мисляча людина, благородна й смілива.

(Єдиним американцем, який одержав від Антонеску компенсацію, був Бен; Румунія виплатила йому тринадцять мільйонів доларів: нацисти вміли дякувати за службу.)

Після розкішного обіду з російською ікрою, фазанами та іспанськими ангула[13], що їх привозили воєнні літаки із Сантьяго-де-Компостелла прямо на стіл рейхсмаршала, Герінг, проводжаючи Бена до машини, сказав:

— І останній подарунок, полковнику. У нас є можливість допомогти вам