Читати книгу - "Second life (Друге життя)"

— Так ви кажете, капіталісти перебрали наші ідеї?

— Не скажу, що вони перебрали ідеї, просто так само собою сталося. Логіка розвитку ринкової економіки.

— Логіка, кажете… ринкової…? А як же соціальна справедливість?

— Знаєте, у деяких так званих капіталістичних країнах усе діється так, як про це колись мріяли ви. Немає ні супербагатих, ні супербідних, всі більш-менш рівні в матеріальному плані, стирається грань між містом і селом… Словом, усе за марксизмом-ленінізмом. Теоретичним, звичайно.

— То чому ж ці країни називаються капіталістичними?

— Взагалі, якщо чесно, то цей термін вже став архаїзмом.

— Як же їх тепер називають?

— Розвинені країни…

— Розвинені, кажете… А ми, значить, так і лишилися нерозвиненими?

— Ну, — зам’явся Артем, — зараз понапридумували різні терміни, аби не ображати країни чи народи…

ВПП важко зітхнув. Розмова виявилася для нього травматичною.

— Навіщо я заговорив до вас? Я був таким самовпевненим, таким цілеспрямованим, а ви розбурхали в мені…

— Що саме?

— Сумління… Виявляється, те, у що ми вірили, не вартує й ламаного шеляга… Значить, ми помилялися. Значить, усе було марно.

Артем замислився. Він не міг відповісти, хоча відчував, що пролетарський письменник помиляється.

Однак тут до них обернулась Архангел і втрутилася в розмову:

— У цьому світі немає нічого марного. Все передбачене Богом. Усе стається з його відома…

— Навіть соціалістична революція? — перепитав ВПП.

— Навіть соціалістична революція… І не треба робити такі круглі очі! Твердити, що це народні маси під керівництвом лідерів, закономірний рух суспільства, колесо історії і все таке… Знаєте, в чому ваша проблема? Ви робите з Бога безпорадного спостерігача, який не може впоратися з тим, що діється в світі. Якби все залежало лише від вашої людської волі, то що йому тоді лишається? Яка його в такому разі місія? Бути весільним генералом, який тільки те й робить, що красується на іконі? А ще ви робите з НЬОГО юриста, який обслуговує ваші ж уявлення про мораль. Але ВІН — не суддя, не адвокат і не прокурор. Він не поліція моралі. Бог — це щось інше. Бог — це могутній творець, і нічого в історії — розумієте — нічого! не відбувається без його відома… Аргументи щодо втручання диявола в ЙОГО творіння — вигадки. Дитяча казка. Диявола нема. Існує лише закон боротьби і єдності протилежностей. За Марксом. Цей закон, як і всі інші, встановив БОГ. А Маркс сформулював. Процес творення у космосі, на землі, у суспільстві, в історії триває, і хтось мусить тримати все це під контролем. Саме тому ВІН називається ВСЕ-держитель. Творення відбувається ПОСТІЙНО. Щодня і щохвилини. ВІН творить світ щосекунди.

Архангел випалила тираду, як із кулемета. Судячи з усього, їй доводилося говорити ці слова не вперше.

— Як? — спитав Артем. — Як практично відбувається процес творення?

— А ви як думаєте? — замість відповіді спитала Архангел і подивилася на ВПП.

— Подібно до приготування хліба? — посміхнувся той. — Спочатку кидаємо зерна в землю, а в кінці рушник піднімається разом із дріжжовим тістом, і так аж до перетравлення його в шлунку? Чи подібно до написання роману? Адже письменник може в романі зробити що завгодно: і вбити, і воскресити. Так і ВІН?

Архангел скривилася:

— Ні, насправді цей процес нагадує створення комп’ютерної програми, хірургічну операцію, вакцинацію, інженерний проект.

— Тобто?

— Бог закладає або запускає програму і спостерігає, як поводиться суспільство в цій ситуації. Різні соціуми в одній і тій самій ситуації поводяться по-різному.

— А навіщо це йому?

— В такий спосіб він удосконалює світ. Однак складність полягає в тому, що світ — це система взаємозалежностей: якщо зрушиш щось в одному місці, реагує вона вся: десь вона валиться, а десь — навпаки: нарощує потенції, мобілізує імунітет. От ви, товаришу Великий Пролетарський Поете, — звернулася Архангел до ВПП, — ви представник того часу, коли Бог запрограмував кардинальні зміни на базі свіжих ідей справедливості. Коли він запустив у соціуми цю програму, або вакцину, або соціохімічний реактив, — називайте це як хочете, — то із здивуванням побачив, що нову ідею справедливості різні соціуми протрактували по-своєму. Настільки по-різному, що це спричинило багато історичих перверзій і навіть катастроф. У деяких регіонах «новий соціохімічний реактив справедливості» викликав бурхливу «соціохімічну реакцію». Соціуми під час неї викинули на поверхню лідерів, які, по суті, не були ідіотами чи маніяками, як їх часто тепер, заднім числом, малюють. Це були харизматичні лідери, фанатики ідеї або псевдоідеї справедливості, в яку свято вірили. Їхню віру в те, що справедливість має бути саме такою, а не інакшою, поділяли люди, мільйони людей, бо якби вони її не поділяли, лідери не змогли б протриматися жодного дня…

— Підтверджую, свято вірили… — кивнув Пролетарський Письменник. — А що з цього вийшло?

— Ситуація зашкалила, система почала самознищуватися… Богу довелося знову все перепрограмовувати. Вже обережно, не так радикально, як на початку минулого століття… Тепер, власне, йде регенерація.

— Тобто ви хочете сказати, що со-ці-ум, — по складах промовив нове для нього слово ВПП, — це фізична субстанція, матерія, яка розвивається за фізичними законами?

— Майже. Все як у фізиці і хімії: поки АШ і О існують окремо, то вони щось одне, а коли об’єднуються за пропорцією 2:1, то стають молекулою води і отримують зовсім інші властивості. Так і соціуми: це складні соціохімічні формули, біохімічні маси, жива матерія. Компоненти (тобто атоми, люди)

в усіх соціумах однакові, але молекули різні. Саме тому в різних соціумах усе відбувається по-різному. Залежно від соціальної гравітації, соціомагнітного поля… Бог — це великий соціохімік, соціофізик.

— Ми це називали вульгарно-матеріалістичним підходом… — насупився ВПП.

— Називайте як хочете, адже будь-які розмови про Бога — це лише метафора. Я намагаюся лише наблизити вас до ЙОГО розуміння.

Пафос Архангела трохи занепав.

«Здається, і Архангели здатні втомлюватися», — подумав Артем. Її тирада справила на нього величезне враження. Його, немов океанічна хвиля, накрила нова інформація, і він в ній захлинався. Сотні питань вирували в його голові, немов піщинки, збурені хвилею.

Він зрозумів, що питання, з яким він збирався звернутися до Бога: «Чому я помер так рано?» — було просто смішним. Бог — не бухгалтер, не чиновник «Собезу», який каже: «Цьому дам, а цьому не дам». Тисячі людей, мільйони «соціохімічних атомів» звертаються до Бога зі своїми проблемами, скаргами, скигленнями, наріканнями. А це, виявляється, не має ніякого сенсу. Бо лише вони самі творять своє життя в межах соціобіологічного і соціохімічного поступу, який планує і запускає в життя ВІН…

Архенгел відвернулася від них і знову пішла вперед.

Артем із Пролетарським Письменником поволі почовгали за нею.