Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Поштамт 📚 - Українською

Читати книгу - "Поштамт"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поштамт" автора Чарльз Буковський. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 35
Перейти на сторінку:
на звання виняткового коханця. Послухати його, то молоді жінки полювали на нього в коридорах і переслідували на вулиці. Спокою йому, бідняткові, не давали. Але щось я ніколи не бачив, як він спілкувався з дівчатами на роботі, та й вони з ним не розмовляли.

Щойно прийшов, а вже:

— ГЕЙ, ГЕНКУ! СТАРЕНЬКИЙ, ЗНАВ БИ ТИ, ЯК KPУTO МЕНІ СЬОГОДНІ ВІДСМОКТАЛИ!

Він не говорив — кричав. І кричав він усю ніч.

— ІСУСЕ ХРИСТЕ, ВОНА МЕНЕ МАЙЖЕ ПРОКОВТНУЛА! І ЮНА ТАКА! АЛЕ СПРАВЖНЯ ПРОФІ!

Я запалив цигарку. Тоді був змушений вислухати, як він із нею познайомився, з усіма подробицями.

— МАВСЯ Я ВИЙТИ ЗА КУСНЕМ ХЛІБА, УЯВЛЯЄШ?

І так до найостаннішої дрібнички — що вона сказала, що він відповів, що вони робили, все таке.

У той час вийшов закон, згідно з яким поштамт мусив платити тимчасовцям за понаднормові півтори ставки. Тому додаткову роботу переклали на штатних.

За вісім чи десять хвилин до завершення моєї зміни, о 02:48, вмикався інтерком:

— Прошу вашої уваги! Усі штатні службовці, які розпочали зміну о 18:18, мають понаднормово лишитися на одну годину!

Янко всміхався, нахилявся й виливав у мене ще своєї отрути. А за вісім хвилин до завершення моєї дев’ятої робочої години інтерком вмикався знову:

— Прошу вашої уваги! Усі штатні службовці, які розпочали о 18:18, мають понаднормово лишитися на дві години!

За вісім хвилин до завершення моєї десятої робочої години інтерком вмикався і це раз:

— Прошу вашої уваги! Усі штатні службовці, які розпочали о 18:18, мають понаднормово лишитися на три години!

А тим часом Янко безупинно верз:

— СИДЖУ Я В ЦІЙ АПТЕЦІ, РОЗУМІЄШ. ЗАХОДЯТЬ ДВІ КРУТІ ДУПИ Й СІДАЮТЬ ОБАБІЧ МЕНЕ….

Хлоп мене вбивав, проте способу змінити ситуацію я не бачив. Пригадав усі свої колишні роботи. На кожній із них до мене чіплявся який-небудь псих. Я їм подобався.

Потім Янко всучив мені свій роман. Друкувати він не вмів, тому винайняв машиністку. Рукопис було переплетено в ошатну чорну шкіряну палітурку. Назва була доволі романтичною.

— СКАЖЕШ ПОТІМ, ЩО ПРО ЦЕ ДУМАЄШ, — крикнув він.

— Авжеж, — відповів я.

20

Приніс я його додому, розкоркував пиво, заліз до ліжка і почав.

Починалося незле. Там ішлося про те, як Янко жив у кімнатках і голодував під час пошуків роботи. З кадровими агенціями в нього не складалося. А ще був бахур, якого він зустрів у барі, той видавався напрочуд освіченим, проте цей друг постійно позичав гроші і ніколи не повертав.

Чесне письмо.

Може, я й недооцінив цю людину, подумалося.

Читаючи, я покладав на нього надії. Аж тут роман розвалився. З якоїсь причини, щойно він взявся писати про поштамт, як твір утратив реалістичність.

Роман ставав дедалі гіршим і гіршим. Завершувався він відвідинами героєм опери. Був антракт. Він вийшов із зали, подалі від грубого й дурного натовпу. Гаразд, тут я був із ним. Коли він огинав колону у фойє, усе й трапилося. Дуже швидко трапилося. Він зітнувся з окультуреною, витонченою красивенькою фіфою. Ледь не збив її з ніг.

Діалог вийшов приблизно такий:

— О, мені так шкода!

— Нічого, усе гаразд…

— Я не хотів… Ви розумієте… Мені шкода!

— Запевняю вас, усе гаразд…

— Я не хотів… Ви розумієте… Я не мав наміру….

— Усе в нормі. Нічого не сталося…

Діалог про зіткнення тривав півтори

сторінки.

Бідака був справжнім психом.

Вийшло так, що, хоч ця дамочка й тинялася одна між колон, насправді була заміжня за лікарем, але той оперу не сприймав, чи щось таке, і навіть не розумівся на найпростіших речах, таких як «Болеро» Равеля. Чи навіть «Танок із трикутними капелюхами» де Фалли. Тут я був із лікарем.

Від зіткнення цих двох щиро чуттєвих душ щось виникло. Вони зустрічалися на концертах і хутенько кохалися опісля (це радше малося на увазі, ніж було заявлено, адже обоє були надто делікатні, щоби просто файдолитися).

Зрештою роман завершився. Бідна вродлива істота кохала і свого чоловіка, і героя, тобто Янко. Не знаючи, що робити, вона, звісно, наклала на себе руки. В останній сцені полишені чоловік і Янко стояли кожен у своїй ванній.

Хлопу я сказав:

— Починається добре. Але тобі слід прибрати діалог про зіткнення біля колони. Він ніякий.

— НІ! — сказав він. — УСЕ ЛИШИТЬСЯ НА МІСЦІ!

Минали місяці, а роман усе повертався до мене.

— ІСУСЕ ХРИСТЕ! — кричав він. — Я НАВІТЬ НЕ МОЖУ З’ЇЗДИТИ ДО НЬЮ-ЙОРКА І ПОРУЧКАТИСЯ З ВИДАВЦЯМИ!

— Слухай, хлопче, чом би тобі не кинути цю роботу? Йди собі до кімнатки й пиши. Твори.

— ЦЕ ТАКИЙ, ЯК ТИ, МОЖЕ СОБІ ЦЕ ДОЗВОЛИТИ, — відповів він, — БО ТИ СХОЖИЙ НА ПИЯКА. ТЕБЕ НАЙМАТИМУТЬ, БО РОЗУМІТИМУТЬ, ЩО БІЛЬШЕ НІДЕ ТИ РОБОТИ НЕ ЗНАЙДЕШ, ТОЖ ТИ ЛИШИШСЯ. А Я ЩО? ВОНИ ГЛЯНУТЬ НА МЕНЕ, ПОБАЧАТЬ, ЯКИЙ Я ІНТЕЛІГЕНТНИЙ, І ПОДУМАЮТЬ: ТАКИЙ РОЗУМНИК, ЯК ВІН, У НАС НАДОВГО НЕ ЗАТРИМАЄТЬСЯ, ТОЖ НЕМА СЕНСУ БРАТИ ЙОГО НА РОБОТУ.

— Кажу тобі, йди до кімнатки й пиши.

— АЛЕ МЕНІ ПОТРІБНА ПЕВНІСТЬ.

— Добре, що дехто інший про це не думав. Добре, що про це не думав Ван Гог.

— ВАН ГОГУ БРАТ БЕЗКОШТОВНО ДАВАВ ФАРБИ! — заперечив мені цей хлоп.

IV

1

Потім я розробив нову систему гри на перегонах. Піднімав по три тисячі баксів за півтора місяця, а на перегони приїздив двічі або тричі на тиждень. Почав мріяти. Уже бачив будиночок біля моря. Себе — добре вдягненого, спокійного, який прокидається зранку, сідає до імпортної машини і без поспіху їде на перегони. Бачив неквапні обіди з біфштексами, що починалися й завершувалися якісними охолодженими напоями в кольорових склянках. Вагомі чайові. Сигару. І жінки — як і яких забажаєш. Ніц складного в тому, щоби поринути в такі думки, коли тобі простягають немалі чеки з віконечка каси. Коли за один заїзд на шість фарлонґів, тобто за хвилину і дев’ять секунд, ти отримуєш свою платню за місяць.

Тож я стояв у кабінеті маршрутного розпорядника. Той сидів за столом. У зубах я тримав сигару, а дихання відгонило віскі. Почувався грошовито. І грошовито виглядав.

— Містере Вінтерс, — сказав я, — поштамт добре до мене ставився. Проте маю деякі ділові справи, про які мушу подбати. Якщо ви не надасте мені відпустку, я муситиму звільнитися.

— Хіба я вже не давав тобі цьогоріч відпустки, га, Чінаскі?

— Ні, містере Вінтерс, ви відхилили моє прохання. Цього разу жодних відхилень. Або я звільняюся.

— Гаразд, заповни бланк, я підпишу. Але можу тобі дати лише дев’яносто днів.

— Я їх беру, —

1 ... 23 24 25 ... 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поштамт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поштамт"