Читати книгу - "Світла і тіні ОУН"

Не зважаючи на ці перешкоди, українська адміністрація доконала багато до часу перебрання влади німцями. В багатьох містах було налагоджене постачання (картковою системою), були направлені пошкоджені мости, пущені в рух поїзди, починала працю пошта та інші органи адміністрації.

Окрему проблему творило питання ладу і безпеки. В перші дні своєї появи в Україні ґестапо почало підмовляти шумовиння до протиєврейських і протипольських погромів. Одначе українська поліція в зародку ліквідувала спроби шумовиння, ладного з дозволу окупаційних чинників пограбувати. Вистачало появи поліційної стежі, одного пострілу перестороги, і шакали воєнного часу розбігалися. Не вдалося ґестапові розпочати і протипольський терор українськими руками; тоді воно само взялося до розстрілів, у висліді яких був знищений у Львові ряд видатних лікарів-поляків.

Після спаралізування діяльности уряду провідні члени ОУН вирішили на окремій ширшій нараді підготуватися до переходу в підпілля у випадку дальшого неприхильного ставлення органів німецької влади. Одначе з свого боку організація не прагнула до дальшого загострення відносин, полишаючи німецькому урядові відповідальність за долю дальших українсько-німецьких взаємин. А був це час, коли ґестапо ще не гуляло по Україні, коли заарештовані члени підпілля на Сході були тільки відсилані на захід, коли вся підлість плянів Гітлера ще не була відома. В цей час у проводі була думка, що, може, в рамках німецької воєнної окупації вдасться, як це було за часів Центральної Ради, розбудувати на соборній базі силу, якою можна буде вдарити у вирішальний момент. Похідні групи перебували тим часом у дальшому марші на схід, і організація проникала на чимраз ширші простори, розгортаючи політично-виховну роботу.

При цьому стані речей ведення справ уряду впало на мої плечі як заступника голови. Всі члени уряду, що були рівночасно членами ОУН, не перебували у Львові, виконуючи в терені організаційну роботу і потроху ховаючись від можливої, але небажаної зустрічі з ґестапом. Доводилося самому вирішити, як формально поставити справу уряду після того, як стало відомим неґативне ставлення до нього німецької влади. Мої розмови з деякими членами уряду, що не належали до ОУН, виявили, що майже всі вони були переслухані німецькою «службою безпеки»; при цьому вони ухилялися (наприклад, колишній член радикальної партії з Тернополя, тепер на еміграції, д-р Лисий) переповісти зміст цього переслухання і особисту поставу під час нього.

Постало тривожне питання: чи не плянує німецька поліція скликати всіх фахових членів тимчасового уряду, тобто тих членів, що не належали до ОУН, і чи не зажадає вона від них (а вони творили більшість членів тимчасового уряду), щоб вони вирішили розв'язати уряд і відкликали доконане проголошення самостійности, яке тим часом, не зважаючи на негативну поставу німецької влади, багатотисячними маніфестаціями по майже всіх містах Західньої України було прийняте з захопленням. Щоб зорієнтуватися в настроях членів уряду, я зважився, йдучи за порадою члена тимчасового уряду, інж. Ольхового, скликати формальне засідання тимчасового уряду, на якому мала б бути обговорена справа дальшого існування уряду.

На початку засідання, на якому, крім мене, не було з членів ОУН нікого, коли тільки я почав з'ясовувати становище, в залі з'явився представник німецької служби безпеки на прізвище Кольф і зажадав від мене видачі всіх печаток тимчасового уряду. Очевидно, він був попереджений про те, що відбувається засідання тимчасового уряду, і прийшов перешкодити здійсненню наших плянів. Була причина боятися, чи не йдеться тут про те, щоб позбутися мене, можливо, заарештувати і стероризованих цим фактом фахових членів уряду приневолити з місця ухвалити те, чого німецькій владі не вдалося добитися від ОУН, тобто відкликати проголошення самостійности України і добровільно розв'язати тимчасовий уряд. Я попрохав небажаного гостя перейти до секретаріяту і передав йому дві малі печатки тимчасового уряду, що були вживані до дрібних технічно-адміністративних справ.

Кольф узяв їх з виразом здивування і погрозив важкими наслідками, коли тимчасовий уряд буде далі виявляти свою діяльність.

Повернувшись у залю засідань, я побачив, що на моєму місці сидить згаданий д-р Лисий і щось говорить до присутніх. Побачивши мене, він скоро перейшов на своє місце. Що все це значило, я й досі не знаю. Не знаю теж, чому Кольф мене не заарештував негайно. Можливо, його збентежило те, що я передав йому без вагання ті дві печатки, а, може, він побоявся цього кроку з уваги на присутність секретаря, що був членом організації.

Мені стало ясно, що з цим складом тимчасового уряду не можна діяти. Щоб виключити нову появу німецької поліції, я коротко заявив, що засідання закриваю. Секретареві я дав доручення відразу підготувати документи про звільнення всіх фахових членів тимчасового уряду, за вийнятком інж. Ольхового і д-ра Панчишина, до стійкости характеру яких я мав довір'я. Документи про звільнення, скріплені великою печаткою тимчасового уряду, були вручені всім наступного дня, за підтвердженям на окремому списку. Всі документи уряду, а також великі печатки (їх було три), були заховані в архіві організації.

Так була зліквідована небезпека диверсії з боку німецької поліції, яка при допомозі стероризованих фахових міністрів могла б добитися поважного успіху на фронті політичної дезорієнтації українського загалу. Вся ситуація показує, що якби ОУН не взяла на себе тягар повної відповідальности за самостійницьку політику того часу, ледве чи знайшовся б хтонебудь, що зважився б взяти на свої плечі наслідки опору німецьким вимогам.

Незабаром після описаних подій я отримав від Я. Стецька лист, привезений кур'єром, в якому були поради, як далі повести справу тимчасового уряду. Я. Стецько пропонував, щоб тимчасовий уряд пішов у підпілля і звідти діяв далі. Зокрема Я. Стецько пропонував, щоб від імени тимчасового уряду було видане звернення до народу, а, крім того, щоб були масово поширені портрети Я. Стецька як ув'язненого голови тимчасового уряду.

В загальному згадана пропозиція була політично правильна. Але в той час годі було її здійснити негайно, а опісля не було кому її здійснити, бо я вже був заарештований. ОУН не зважилася безпосередньо після спаралізування діяльности тимчасового уряду піти в підпілля і чекала, коли нацистська політика її туди зажене. Масовий удар по організації прийшов аж 15 вересня, тобто після того, як Київ упав у німецькі руки, і нацистський уряд зважився явно потрактувати Україну як німецьку колонію. Тоді був заарештований і автор цих рядків, і справа підпільного уряду так і не була тоді переведена в життя.

Другою, важливішою перешкодою, що це не сталося, можна вважати внутрішні неполадки в проводі, які походили з зустрічі