Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Я, робот 📚 - Українською

Читати книгу - "Я, робот"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Я, робот" автора Айзек Азімов. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 53
Перейти на сторінку:
А тому ми знову повинні починати спочатку.

— Ти велика людина! — захоплено вигукнув Донован. — I як усе просто! А тепер, маестро, поясніть усе це нормальною людською мовою.

— Для тебе було б краще перекласти на дитячий лепет. Гадаю, що передусім слід з’ясувати, яку команду подає Дейв, перед тим як втратити пам’ять. Це може бути ключем до таємниці.

— I як ти думаєш це з’ясувати? Ми не можемо підійти близько до нього, бо коли ми поруч — з ним усе гаразд. Вловити команду по радіо ми також не можемо, оскільки вона передається через позитронне поле. Отже, все це разом виключає можливість дізнатися про команду як зблизька, так і здалеку. Шансів у нас — нуль.

— Це якщо брати до уваги пряме спостереження. Але ще дедукція.

— Що?

— Працюватимемо позмінно, Майку. — Пауелл невесело всміхнувся. — На екрані будемо спостерігати за кожним рухом цих сталевих бовдурів. I коли вони почнуть викидати коники, ми побачимо, що сталося безпосередньо перед цим, і визначимо, яка була команда.

Донован аж рот відкрив. Він так і сидів цілу хвилину, а тоді пригнічено озвався:

— Я подаю у відставку. З мене досить.

— У тебе є ще десять днів. Придумай щось краще, — стомлено порадив Пауелл.

Вісім днів Донован намагався придумати щось краще. Вісім днів через кожні чотири години він змінював Пауелла й утомленими, затуманеними очима спостерігав, як на темному тлі рухаються металеві, з тьмяним полиском, постаті. I вісім днів, у перервах між чотиригодинними змінами, він проклинав “Юнайтед Стейтс Роботс”, моделі ДВ і день, коли він народився.

А на восьмий день, коли на зміну йому прийшов з важкою головою і заспаними очима Пауелл, Донован підвівся й, ретельно прицілившись, шпурнув важку книгу прямо в центр екрана. Пролунав дзенькіт розбитого скла. Пауеллу аж дух перехопило від несподіванки.

— Навіщо ти це зробив?

— Я не збираюся більше за ними стежити, — майже спокійно сказав Донован. — Залишилося два дні, а ми досі нічого не знаємо. ДВ-5 — жалюгідний недоносок. Він п’ять разів зупинявся на моїх змінах і тричі на твоїх, і все одно я не знаю, яку команду він давав. I ти не знаєш. Я не вірю, що ти взагалі зможеш дізнатися, бо в тому, що я не зможу, я впевнений.

— Клянуся космосом, як це можна спостерігати одночасно за шістьма роботами? Один махає руками, другий дригає ногами, третій удає з себе вітряка, четвертий вистрибує як божевільний. А ще два… дідько їх знає, що виробляють. А потім усі зупиняються. Грегу, ми щось не те робимо. Ми маємо бути біля них. Треба спостерігати їх з такої відстані, щоб видно було деталі.

Запала напружена тиша. Пауелл порушив її:

— Еге ж. I чекати, поки з ними щось станеться протягом цих двох днів.

— Хіба звідси краще спостерігати?

— Тут затишніше.

— Он як… Зате там можна зробити таке, чого не зробиш звідси.

— Що ти маєш на увазі?

— Можна їх зупинити в слушний момент, а тим часом подивитися, що вийшло з ладу.

— Яким чином? — насторожився Пауелл.

— Додумайся, ти ж у нас голова. Постав собі кілька запитань. Коли ДВ-5 виходить з ладу? Що розповів тобі “палець” про це? Коли мав статися або стався обвал, коли треба було дуже точно розрахувати спрямований вибух, коли попався надзвичайно твердий шар породи.

— Тобто в критичних ситуаціях, — вигукнув Пауелл.

— Правильно! Найбільше клопотів завдає нам фактор особистої ініціативи. А вона найпотрібніша роботам саме за критичних обставин, коли відсутня людина. Який з цього може бути висновок? Як нам зупинити їх там і тоді, де і коли ми захочемо? — Донован зробив урочисту паузу, — він із задоволенням почав увіходити в роль, — і сам відповів на своє запитання, випередивши відповідь, яка вже крутилася в Пауелла на язиці:

— Треба штучно створити критичну ситуацію!

— Твоя правда, Майку, — погодився Пауелл.

— Спасибі, друже! Я знав, що коли-небудь почую це.

— Гаразд, облиш свій сарказм. Прибережемо його для Землі, а там законсервуємо на зиму. Тож яку критичну ситуацію ми можемо створити?

— Ми могли б затопити шахту, якби це не був безводний і безповітряний астероїд.

— Дотепний жарт, — сказав Пауелл. — З тобою справді можна померти зо сміху. А коли влаштувати невеличкий обвал?

— Не заперечую.

— Тоді почнемо.

Пробираючись скелястим ландшафтом, Пауелл почував себе змовником. Через незвично низьку силу тяжіння на астероїді він пішов перевальцем нерівною поверхнею, з-під ніг раз по раз відлітали вусебіч камінці, здіймаючи безшумні фонтанчики сірого пилу. А йому здавалося, що він крався, як злодій.

— Ти знаєш, де вони зараз? — запитав він.

— Здається, знаю.

— Гаразд, — похмуро сказав Пауелл. — Але коли який-небудь “палець” опиниться в двадцяти футах, він відчує нас, незалежно від того, чи потрапимо ми в його поле зору чи ні. Сподіваюся, тобі це відомо.

— Коли мені заманеться прослухати курс елементарної робототехніки, я офіційно подам тобі заяву. У трьох примірниках. А тепер гайда вниз.

Не стало видно зірок — Пауелл і Донован опинилися в тунелі. Обидва навпомацки пробиралися вздовж стін, освітлюючи шлях короткими спалахами ліхтарів. Пауелл обережно ніс детонатор.

— Ти знаєш цей штрек, Майку?

— Не дуже, він новий. Однак думаю, що зорієнтуюся по тому, що бачив на екрані.

Минула ціла вічність. Раптом Майкл сказав:

— Помацай-но тут!

Пауелл приклав руку у металевій рукавиці до стіни й відчув легку вібрацію. Ніякого звуку, звичайно, не було чути.

— Вибухи! Ми вже близько.

— Будь насторожі, — попередив Пауелл.

Донован нетерпляче кивнув.

Робот промчав повз них — вони не встигли й оком змигнути, — в полі їхнього зору промайнула лише світла бронзова пляма. Обидва принишкли в тиші.

— Думаєш, він відчув нас? — прошепотів Пауелл.

— Сподіваюсь, що ні. Але краще його обійти. Завернемо у перший штрек праворуч.

— А коли ми не вийдемо на них?

— То, може, повернемося? — люто прошипів

Донован. — До них ще з чверть милі. Я ж стежив за ними по монітору. А в нас всього два дні…

— Ой, помовч уже. Не трать марно кисню. Боковий штрек тут? — спалахнув ліхтарик Пауелла. — Тут. Ходімо.

Вібрація тут відчувалася ще сильніше, а під ногами тривожно двигтів ґрунт.

— Тільки б не впертися в глуху стіну, — стурбовано сказав Донован і посвітив ліхтариком уздовж штреку.

Витягнувши руку, можна було дістати до покрівлі штреку. Кріплення було тут зовсім нове. Раптом Донован завагався:

— Глухий кут, вертаймося.

— Ні, стривай, — Пауелл незграбно протиснувся повз нього. — Це ж світло попереду?

— Світло? Не бачу ніякого світла. Звідки йому тут узятися?

— Відблиски від роботів. — Пауелл навкарачки видерся нагору по невеличкому завалу.

— Майку, лізь-но сюди, — долинув його хрипкий стривожений голос.

Донован видерся

1 ... 23 24 25 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я, робот», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Я, робот"