Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Нескінченна історія 📚 - Українською

Читати книгу - "Нескінченна історія"

369
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Нескінченна історія" автора Міхаель Андреас Гельмут Енде. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 117
Перейти на сторінку:
тепла жит­тєва сила. Щойно тепер Атрею усвідомив, який він висна­жений.

Бастіянові аж слинка потекла. Йому навіть здалося, що до нього долинули запахи страв, які стояли перед гномами. Він аж принюхався, та це він просто собі уроїв* (* уявив). У нього в животі голос­но забурчало. Терпіти таку муку було несила. Він вийняв із ранця решту канапки та яблуко і з’їв. Від цього трохи полегшало, хоча він аж ніяк не наситився.

А тоді до нього дійшло, що більше у нього нема ані крихти і що він оце поїв востаннє. Від цього слова Бастіянові стало страш­но. І він спробував більше про це не думати.

- А де ти береш усі ці ласощі? - поцікавився Атрею, звертаючись до Урґль.

- Гай-гай, хлопчику, - відповіла вона. - Треба добре набігатися, ой як далеко набігатися, щоби знайти потрібні зела і рослини. Але цей упертюх Енгівук затявся: він хоче жити саме тут - і більше ніде, а все через ті свої пусті нау­кові дослідження! Бо вони, бач, важливі. А те, звідки у ньо­го на столі береться їжа, його нітрохи не обходить!

- Жінко, - мовив Енгівук сповненим скривдженої гід­ності голосом, - та хіба ти щось тямиш у тому, що важливе, а що ні? Іди і роби своє. І дай нам поговорити!

Урґль ображено зникла в печерці, а невдовзі звідти до­линув брязкіт усілякого начиння.

- Та нехай собі там!.. - довірливо нахилився до нього Енгівук. - Насправді моя стара - добра і м’яка, але часом їй треба трохи понарікати. Послухай-но, Атрею! Зараз я роз­повім тобі дещо про Південний Оракул. Це тобі конче пот­рібно знати. Дістатися до Уюлялі зовсім непросто. Ба на­віть досить важко. Втім, я не хотів би виголошувати перед тобою вчену доповідь. Можливо, буде краще, коли ти сам ставитимеш запитання. Розумієш, я трохи схильний відво­лікатися на несуттєві подробиці, на другорядне. Отож за­питуй!

- Гаразд, - сказав Атрею. - Ким або чим є ота Уюляля?

- Прокляття! - аж рикнув Енгівук, сердито зблиснув­ши на нього оченятами. - Ти, як і моя стара, б’єш питанням просто в лоб. Що, не міг почати з чогось іншого?

Атрею замислився, а тоді спитав:

- А ота велика кам’яна брама зі сфінксами, яку ти мені показував, - це вхід?

- О, вже краще! - задоволено озвався Енгівук. - Так у нас діло піде. Так, ця брама - вхід, але після неї є ще дві брами, і щойно за третьою мешкає Уюляля - якщо про неї взагалі можна сказати, що вона «мешкає».

- А сам ти вже колись бував у неї?

- Та як ти собі це уявляєш?! - знову вибухнув Енгівук, дуже роздратований. - Врешті-решт, я ж науковець, я дос­ліджую це питання. Збираю дані, звіти тих, хто там побу­вав. Тобто тих, котрі повернулися, ясна річ. Це вкрай важ­лива праця! Я не можу собі дозволити особисто наражатися на ризик. Це могло би згубно позначитися на моїй праці.

- Розумію, - сказав Атрею. - А що то за три брами?

Енгівук підвівся, склав руки за спиною і, походжаючи

туди-сюди, заходився пояснювати:

- Перша - Брама Великої Таїни. Друга - Брама Чарів­ного Дзеркала. А третя... Що ж, третя брама - це Брама Без Ключа...

- Дуже дивно, перебив його Атрею. - Наскільки я по­бачив, за тією кам’яною брамою немає нічого, крім безмір­ної, пустої і дикої площини. А де ж решта брам?

- Спокійно! - прикрикнув Енгівук. - Якщо ти весь час мене перебиватимеш, я не зможу нічого тобі пояснити. Усе це надзвичайно складно! Заковика ось у чому: друга брама з’являється щойно тоді, коли проминаєш першу. А третя - коли опиняєшся за другою. А Уюлялю можна зустріти, тільки пройшовши через третю браму. А до того цих брам немає. Не так воно все просто, га?

Атрею кивнув, але волів промовчати, щоби не дратува­ти гнома.

- Першу, Браму Великої Таїни, ти бачив крізь мій те­лескоп. Крім того, ти бачив коло неї двох сфінксів. Ця бра­ма завжди відчинена - воно й зрозуміло: на ній немає сту­лок. І все ж таки ніхто не може пройти через цю браму. Хіба що, - тут Енгівук значущо підняв крихітний вказівний па­льчик, - хіба що коли сфінкси заплющать очі. А знаєш чо­му? Тому що погляд сфінксів цілковито відрізняється від того, як дивляться решта істот. Усі ми - ти і я, і всі решта - дивлячись, щось бачимо. Бачимо світ. А сфінкси не бачать нічого. У певному сенсі вони незрячі. Зате їхні очі дещо ви­промінюють. І знаєш, що випромінюють їхні очі? Усі таїни світу. Тому сфінкси невідривно дивляться один на одного. Бо погляд сфінкса здатний витримати тільки інший сфінкс. А тепер уяви собі, що станеться з тим, хто наважиться на­разити себе на погляди цих двох сфінксів! Він завмре, заці­пеніє і не зможе зрушитися з місця, доки не розгадає всі таємниці цього світу. Що ж, дійшовши туди, ти і сам поба­чиш тлінні рештки цих бідолашних.

- Але хіба ти не казав, - не втримався Атрею, - що іноді сфінкси все ж заплющують очі? Хіба їм бодай час від часу не треба поспати?

- Поспати? - Енгівук аж захихотів. - Ой, тримайте, тримайте мене! Сфінкс - і спання?! Та ніколи в житті! Ти таки справді не маєш про це зеленого поняття. Однак твоє питання не позбавлене глузду. Ба більше: це саме те питан­ня, якому присвячена моя наукова розвідка. Іноді буває - коли приходять декотрі відвідувачі, - що сфінкси заплю­щують очі і пропускають їх. Тож питання, на яке досі ніхто не дістав відповіді, звучить так: чому одних сфінкси пропу­скають, а інших - ні? Бо ж у дійсності воно є далеко не так, що пропускають мудрих, хоробрих і добрих, а дурних, боя­гузливих і злих - ні. Дзуськи! Я на власні очі бачив - до то­го ж не раз і не два, - як вони дозволяли пройти якомусь нещасному пришелепкові чи підступному негідникові, в той час як найдостойніші та найрозумніші іноді місяцями чекали, а тоді так і поверталися ні з чим. Здається, не має ані найменшого значення також і те, чи когось привели до Оракула біда і потреба, чи він хоче потрапити туди просто задля втіхи.

- А як же твої дослідження? - запитав Атрею. - Вони хоч якось це пояснюють?

Енгівукові оченята тут-таки гнівно запалали.

- Та ти слухаєш мене чи ні? Я ж тільки-но сказав, що досі ніхто не знайшов відповіді. Звісно, з часом, після бага­тьох років досліджень,

1 ... 23 24 25 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нескінченна історія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нескінченна історія"