Читати книгу - "Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв"

Розповідають, що французький поет Шарль Бодлер ледь не систематично занапащав себе алкоголем. У занепаді він шукав натхнення. Алкоголь будив у Бодлерові поета. Його часто можна було застати з бокалом абсенту, що набув ледь не міфічної слави напою митців. Абсент став темою численних поетичних творів. Яскраво-зелений бокал досить часто з’являвся на написаних наприкінці ХІХ століття картинах, що зображували нічне життя Парижа.

Французький письменник Анрі Балеста змалював стан сп’я­ніння від абсенту як штучно створений рай, який звільняє реальність із лещат і зодягає найхимерніші і найбожевільніші думки в поетичну форму. Викликані абсентом інтенсивні галюцинації надихали таких митців, як Вінсент ван Гог, Поль Верлен та Амедео Модільяні, що, як відомо, полюбляли прихилитися до чарки210.

У 1860-х роках Париж охопила справжня абсентова епідемія. Хоча абсент, що мав 75 градусів і містив хімікат туйон, був отрутою, яку згодом заборонили, митці вживали його з регулярністю, якій можна було позаздрити. Жага митців до сп’яніння має довгу традицію, за допомогою алкоголю вони прагнули пробудити в собі творчу наснагу.

Ян Сібеліус мав звичку час від часу зникати на кілька днів і робити барний тур разом з іншими митцями. Дружина обдарованого композитора одного разу зателефонувала йому і запитала, коли чоловік повернеться додому. «Золото моє, я композитор. Моє завдання — писати музику, а не робити передбачення», — почула вона відому відповідь211.

Сп’яніння вважають божественним джерелом мистецького натхнення. Людина тоді «сама не своя», адже в неї вселяється божественний дух, завдяки чому вона говорить і думає відмінним від звичного чином. Це може пояснити дивні п’яні історії.

На містику, якою оповитий стан сп’яніння, звернули увагу ще в Давній Греції. Слово «ентузіазм» (enthusiasmos), що означає захоплення, у Греції спочатку вживали на позначення стану, який виникає від ритуального вживання алкоголю у великих кількостях. У такому стані людина була переконана, що вона захоплена богом вина, а тому набувала здатності приймати в себе бога власною персоною і ставала частиною його божественної сутності212.

Греки вірили, що вживання вина веде до екстазу, тобто стану, відмінного від звичного, а в стані екстазу людина єднається з богами. Оскільки божество входило в людину, що перебувала в стані сп’яніння, вважалося, що п’яна від вина людина чесна, адже вино розбило всі чари і викрило неправди213.

Діоніс був богом підсвідомості та провокації, адже вино вивільняло людину з лабетів холодного розсуду і розкривало її справжню сутність. Філософ Геракліт стверджував, що несвідомість найкраще приховувати, однак це складно, адже за пляшкою вина приходить розслаблення. In vino veritas — істина у вині, як казали римляни. Переконаність у тому, що вино розбиває кайдани брехні, була поширена досить довгий час. Поет Бодлер вторує давній мудрості, стверджуючи, що чоловіку, який п’є саму лише воду, є що приховувати від людей.

Стан «захоплення» викликав великий подив і повагу. Вірили, що обдарований пророк, перебуваючи під впливом божества, може розкрити волю богів. Саме в такому стані перебував, як були переконані греки, Дельфійський оракул. У Дельфах, що розташовані в Центральній Греції, поклонялися Аполлонові. У храмі знаходилися статуя Аполлона і могила «старшого» Діоніса. Піфією обирали доброчесну дельфійку, яка повинна була жити в цілковитій чистоті в період свого служіння. Люди приходили до Дельфійського оракула при храмі, щоб отримати відповіді на запитання, які їх непокоїли. Піфія сиділа на пророчому троні й у стані екстазу переказувала через Аполлона грекам волю Зевса. Вірили, що піфія говорила правду і ніколи не помилялася. У кімнаті під землею піфія давала здебільшого туманні багатозначні відповіді, які священик відтак інтерпретував для відвідувачів214.

Стану екстазу піфія досягала, ймовірно, за допомогою Діоніса. Чи перебував Дельфійський оракул у стані сп’яніння? Якщо так, не відомо достеменно, чим саме воно було спричинене. Існує підоз­ра, що піфія їла у своїй келії лаврове листя, що мало важливе значення для культу Аполлона, і з часом це викликало зміни стану свідомості. Однак не відомо випадків, щоб хтось п’янів од лаврового листя. У будь-якому разі не викликає сумнівів те, що піфія перебувала під впливом якоїсь речовини215.

У Біблії головною спокусою лжепророків, безумовно, було надмірне уживання алкоголю. Ісая216 попереджає про потоптану корону пишноти п’яних, зів’ялу квітку краси їхньої гордості, що впливає на здатність до тверезої оцінки: «Від п’янкого напою хитаються: священик і пророк позбивалися з дороги напоєм п’янким, від вина збаламутилися, від напою п’янкого хитаються, блудять вони у видіннях, у постановах своїх спотикаються. Бо всі столи повні блювоти, калу, аж місця нема! Кого буде навчати пізнання, і кому з’ясовувати об’явлення буде?»

Підозра, що оракул гугнявив свої пророцтва у стані сп’яніння, може скидатися на применшення пророчого дару піфії. Утім, одна з індійських релігійних сект справді поважає своїх п’яних священиків. У храмі Парассініккадаву Мадапурра у штаті Керала поклоняються богові Мутаппану, якого вороги, згідно з легендою, намагалися здолати, напоївши перед великою битвою міцним алкоголем. Але Мутаппан не сп’янів, натомість алкоголь перетворився на нектар, який дав йому божественну силу. У той час, як до храмів інших богів приносять молоко, мед і хліб, жертовним даром Мутаппану є алкоголь. Храм щодня відвідує близько двох тисяч паломників. Якщо паломник не має коштів, аби принести із собою пляшку, храм пропонує пожертвувати чарчину міцного напою. Поклонники лишали у святому місці навіть віскі «Джонні Вокер Блек Лейбл». Під час щоденного ритуалу один зі священиків храму починає танцювати і пити алкоголь, щоб увійти у стан трансу. Ритуал завершується белькотінням життєвих настанов п’яного танцівника, які він роздає паломникам217.

Індійський священик, отже, уже точно приправляє божественні одкровення п’яною самовпевненістю. Неважливо, наскільки плутано говорив Дельфійський оракул, адже в нього була важлива місія. Багатозначні пророцтва оракула передавали поради двох головних богів. Греки мали вишуканий спосіб демонструвати свою пошану як богові порядку, законності й освіченості Аполлону, так і богові хаотичності та дикого екстазу Діонісу. Навколо центру землі — омфала