Читати книгу - "Жриці, амазонки та чарівниці"

Гірське пустків’я, стрімкі білі стіни піщанику з вузькою щілиною, звідки випливала біляста пара, що сповивала Піфію, яка сиділа перед святинею, — це все викликало почуття самотності і страху перед Невідомим.

Багато віків тому критяни спорудили тут першу святиню Матері-Землі, збудована вона була з бджолиного воску і пташиного пір’я. Коли розпалася, збудували на тому ж місці нову зі сплетених стебел папороті. Але вже й від тієї сліду не зосталося. Теперішню святиню збудовано було з лаврового дерева. Еолійці, знамениті своїм ковальським мистецтвом, обкували стіни бронзою. Викували також бронзову триногу, на якій сиділа Піфія. Вартував святиню Піфон, син Матері-Землі, в подобі змія.

Ахейці, сперті на бронзових мечах, які відкидали довгі тіні, стояли змішані, відчуваючи, як біляста пара з легким п’янким запахом втягує їх в орбіту Великої Таємниці, до якої вони не були готовими і перед якою їхні колісниці та гострі сокири були безсилими. Здобули Елладу, але ось прадавня Еллада, наче восьминіг, почала висувати свої мацаки і втягувати їх у глибину закритих і споконвічних речей, про існування яких шанувальники Великої Трійці Богів навіть не здогадувались.

Піфія сиділа з широко розплющеними невидющими очима, а її обличчя у світлі перших сонячних променів здавалося прозорим. Довго не відповідала на питання ахейців, але тиша перед відповіддю Піфії і та, що запанувала після неї, видавалась однією фразою з дев’ятьма промовленими словами. Фразою вироку, який не підлягає оскарженню.

Ахейці — повинні — дати — Міносу — таке — відшкодування — якого — він — зажадає.

Афіняни вислали послів до Міноса, прохаючи, щоб він назвав їм свої умови.

Міносу вже обридла ця війна, отож він зажадав лише, щоб афіняни раз на дев’ять років присилали до Кноссу сімох дівчат і сімох юнаків як жертву Великій Богині. Юнаки та дівчата боротимуться з Білим Биком. Тим, що не загинуть на арені, буде подароване життя.

Після укладення миру з Афінами Мінос рушив додому. Скілла хотіла поїхати з ним на Крит як гостя і союзниця, що діяльно спричинилася до його перемоги. Але Мінос чи то не хотів, чи то не міг, чи, найімовірніше, і те й інше, обтяжувати себе Скіллою. Умовляв її повернутися до Ніси. Однак Скілла, закохавшись у Міноса, не дала себе переконати. І, коли царський корабель відчалив від берега, виявилось, що вона пливе за ним, учепившись за корму. Можливо, сподівалася, що Мінос чи хтось із моряків змилується над нею і витягне на борт. Витривало пливла, аж доки не посутеніло. Однак, коли у воді відбилася ранкова зоря, не було її ніде: ні на морі, ні на кораблі. Вночі моряки на смерть затовкли її веслами. Пізніше розповідали, що на Скіллу впав морський орел і вбив їй у голову свої пазурі. Але це не був звичайний орел, це душа Ніса вселилася у птаха і прилетіла покарати зрадницю-доньку. А коли люди у портових тавернах цікаво слухали цю розповідь, додавали, що Скілла перетворилася потім на птаха з червоним черевцем і червоними лапками. Ще інші казали, що не на птаха перетворилася, а на рибу. Були й такі, що сп’яну зізналися: Скіллу вбито з наказу Міноса.

Після повернення на Крит цар приніс подячну жертву-гекатомбу з биків на честь Владики Морів, Посейдона, а одразу ж по тому наказав ув’язнити Дедала з сином Ікаром та замкнути їх у Лабіринті. Оголосив, наче в Аттиці довідався, що Дедал колись скоїв у Афінах убивство свого небожа та учня і тому мусив тікати. Але ніхто у Кноссі не вірив, щоб ці родинні порахунки (небіж начебто вступив у кровозмісний зв’язок із рідною матір’ю) були справжньою причиною ув’язнення Дедала.

У робітнях, де виготовляли пахучі олійки, ліпили горщики, майстрували коштовні прикраси, у кравецьких та перукарських закладах, де вигадували нові покрої та зачіски перед близькими Ігрищами, а також у портових тавернах розповідали про суд, який мав відбутися над Дедалом.

А хто він, цей Дедал? Питали про це моряки з Трої, з Мемфісу, з Камику на Сицилії і Тортоси в Іспанії, а навіть з гіперборейських країв, звідки саме приплив корабель із хутром, цинком та електроном.

Отож кноссійці почали розводитись, як то Дедал колись прибув до Криту (він начебто походив зі старовинного лувійського племені) і робив чудові іграшки для дітей Пасіфаї — ляльок, кораблики, возики-колісниці, — як потім він укріпив порт у Кноссі та врешті збудував Лабіринт, плану якого не знає ніхто, крім нього самого й Міноса.

Можливо, ще Мінотавр.

Згадка про Мінотавра нагадала людям Тавра. Чи ж це не Дедал привів його перед обличчя Міноса? Можливо, Дедала вже давно щось пов’язувало з ахейцями…, адже це Дедал розповідав, що Деметра була зґвалтована Гіппієм. А, може, Дедал і Тавр були ахейськими шпигунами? На цьому слові балакучі зазвичай кноссійці замовкали. Хто ж може знати, чи серед співрозмовників немає ахейців або ж їх поплічників?

Наближалися Великі Ігрища, звані також Святом Биків. Цьогоріч до бою мало стати семеро биків і чотирнадцять привезених із Афін заручників. Люди заздалегідь тішилися з видовища, сподіваючись незвичайних вражень, тим паче, що про відвагу ахейців багато говорилося на Криті. Ніхто не передчував, та навіть і пізніше ніхто з глядачів не усвідомлював, що ці змагання стали переворотом і започаткували нову еру в Кноссійських Ігрищах.

Афінські заручники, нагі, лише з вузенькими перепасками на стегнах, увійшли парами і стали перед царською трибуною. Розчинилися ворота. Бики з глухим дуднінням убігли на арену. Здавалося, вони самим напором рознесуть ахейців і розтопчуть їх на криваву кашу. Але нічого подібного не трапилося. Юнаки та дівчата розбіглися на всі боки і, схоже, зовсім не збиралися битися з биками. Обдумували тільки, як втекти їм з очей та з дороги. Але, після перших хвилин приголомшення та переполоху, дещо призвичаїлись до арени та звірів. Почали підбігати до биків, а потім кидалися навтьоки, роблячи сальто й перевороти. Відколи Крит Критом, — ніколи не бачено подібного видовища! Спершу, коли публіка зрозуміла, що кривавої боротьби не буде, почала невдоволено шикати, але поступово відвага і чарівна привабливість ахейської молоді роззброїла глядачів і втягнула їх у цю дивну розвагу. А коли одна з дівчат вистрибнула на спину вже втомленої тварини і, тримаючись за шию, чвалом об’їхала довкола арени, залунали оплески