Читати книгу - "Корабель шаленців. Нариси з культури несамовитості, глупоти і безрозсудства"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ми уже неодноразово зазначали, що в окремих культурах екстаз пов’язувався з одержимістю духами й практикувався оракулами та пророками. Вони впадали в транс і відкривали себе для богів, які допомагали їм пізнавати майбутнє. Для багатьох народів ідея одержимості є вагомою складовою релігії. В Євангелії від Матвія читаємо, як одного вечора до Христа привели чимало біснуватих, а він вигнав злих духів словом своїм і зцілив усіх хворих. У Євангелії від Марка маємо дещо схоже: якось у синагозі закричала одержима нечистим духом людина, але Ісус заборонив їй, наказавши замовкнути і вийти; тоді нечистий закричав голосно й вийшов з неї.
Одержимість (латинське obsession) — поняття, що править за пояснення причин особливих недуг, насамперед психічних, а також процесу оволодіння тілом хворого злими духами. Крім релігійних передумов, для виникнення цього поняття велику роль відігравали й суб’єктивні переживання. У Росії одержимих жінок називали «кликушами» (від «закликати», себто нестямно горлати, верещати, викрикувати), а подібна властивість у чоловіків іменувалася «меряченням». Головним мотивом одержимості потрібно визнати спосіб долучитися до Бога. У ритуалах російської секти хлистів (які вважають, що чоловік несе в собі природу Христа, а жінка — Богородиці) практикувалося взаємне тілесне покарання, яке мало еротико-екстатичний прояв. На вищій точці екзальтації відбувається Преображення, що пов’язується зі «сходженням Духу».
У язичницьких народів екстаз часто бував колективним і викликався штучно за допомогою ритмічних танцювальних рухів. В індивідуальний екстаз вводили себе жерці й шамани. Проте релігійний екстаз іноді міг набувати й патологічних форм, оскільки досягався шляхом самочинного пригнічення психіки чи мав виразний сексуальний характер (як у сектах хлистів і скопців), але здебільшого мав за мету практику духовних вправ за допомогою молитов або медитацій. Унікальність екстатичних станів зумовлена ще й тим, що цей різновид трансу на психофізичному рівні досить близько межує з психопатологічними проявами. Важливо було вміти їх розрізняти. Адже головними ознаками екстазу є не його зовнішні прояви, а глибоке екзистенціальне почування.
Іншим важливим аспектом, пов’язаним з екстазом, є змінені стани свідомості, викликані наркотичними засобами різного ґатунку. Природні чи викликані штучно стани людини, у яких вона може перебувати під час свого існування (сон, сексуальність, гіпноз, тривала самотність, процеси, що пов’язані з диханням, нездужанням, дією трунків і психічно-активних субстанцій, і багато чого схожого), по-своєму ініціюють механізми трансформації мислення. Зміна визначальних ціннісно-смислових орієнтацій також формує відчутний «злам» у свідомості. Це трапляється, наприклад, коли людина переживає закоханість, натхнення, катарсис та інше на подібний штиб[53].
У сучасних умовах людство винаходить нові форми екстатичних практик. Досить згадати, як у своїх есеях «Двері сприйняття» (1954) та «Рай і пекло» (1956) — назву першого запозичили ейсід-рок музиканти гурту «The Doors» — англійський філософ і новеліст Олдос Гакслі розповідав про особистий психоделічний досвід вживання мескаліну. На противагу поширеній думці, він уважав, що людство тільки збагачуватиме свої психічні переживання, якщо його представники візьмуть за звичку вживати подібні наркотичні засоби. Але символом нового містицизму й перепусткою в яскравий духовний світ став новітній препарат — LSD. Вплив на людську психіку цієї синтетичної речовини — диетиламідлізергінової кислоти — поступово почав викликати зацікавлення серед широкого кола дослідників.
На початку 1960-х років американський фахівець у галузі клінічної психологи Тімоті Лірі опрацьовував теорію «соціальних ігор». Отримавши докторський ступінь у Каліфорнії й ставши професором Гарвардського університету, влітку 1959 року він почав приймати псилоцибінові гриби, вирушивши до Південної Америки. З наступного року, після повернення, він започаткував докладніші експерименти з галюциногенами в дослідницькому центрі, заохочений розмовами з Гакслі. Незабаром його дослідження критикували в наукових, академічних і непрофесійних колах. А навесні 1963 року Лірі та його учень були звільнені. Тоді вони вирішили заснувати «галюциногенний рух» і намагалися працювати з різними групами в Мексиці, Нью-Йорку та деінде. У березні 1966 року їх заарештували в Техасі за зберігання наркотиків, одразу перетворивши для одних — на кумирів, а для інших — на об’єкт гніву[54].
Та це ще не все. В останні десятиліття минулого століття особливу популярність здобули книги американського антрополога Карлоса Кастанеди, в яких він описав шаманські традиції корінних жителів Центральної Америки, які вживали рослинні галюциногени з магічною метою. Інший американський фахівець із етноботаніки й шаманізму Теренс Макена уславився завдяки своїм гіпотезам про участь галюциногенів у етногенезі людини[55]. Водночас на ґрунті гуманістичної психології виникла течія трансперсоналізму. Її методологія будується на концепції колективного несвідомого Карла Ґустава Юнґа. Йдеться про винайдення недогматичної біологічно обумовленої релігійності людини. Відповідно, здатність до екстатичних переживань пропонувалося розглядати як ознаку здоров’я, а не розладу.
Проте заради чого людині потрібно змінювати свій психічний стан, а до того ж — як кваліфікувати всі ці приклади екстатичних станів?
Окрім відомих випадків містичних прозрінь, які траплялися зі знаними релігійними постатями (Магомет, свята Тереза, Жанна д’Арк), заледве не першим, хто розглядав нестійкі форми свідомості, був Фрідріх Ніцше. Він увиразнив два начала, властивих давньогрецькій культурі: аполлонійне та діонісійне, яке пов’язує із феноменами осяяння й містичного досвіду. До того моменту екстатичні прояви приписували зазвичай архаїчним і східним суспільствам.
Але під час переходу від раціонально-практичного сприйняття культури (образ Прометея) до споглядального та чуттєвого (образ Орфея) формувалися й інші підходи до розгляду західної традиції. Приміром, Юнґ зводив транс до інтуїтивного світосприймання. Так само Вільям Джеймс звернув увагу на чотири ознаки екстазу: безмовність, інтуїтивність,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Корабель шаленців. Нариси з культури несамовитості, глупоти і безрозсудства», після закриття браузера.