Читати книгу - "Корабель шаленців. Нариси з культури несамовитості, глупоти і безрозсудства"

У XX столітті почали вважати, що за систематичного вивчення й дотримання всіх нюансів екстатичні ритуали можуть запобігати психозам і неврозам, підвищуючи психологічну стабільність. До того ж вони можуть спрямовуватися на усунення дискомфорту чи підвищеної дратівливості, що викликані шоком, відчуженням, нестачею спілкування.

Щоправда, здебільшого ці феномени в сучасності зазнають споживацької деформації й пошуку швидких шляхів задоволення.

Серед ранніх релігійних формоутворень чільне місце посідає шаманство як особливий трансперсональний стан. Шаманство є технікою, якій притаманні експерименти з психікою. Метою такого досвіду стає реалізація стану медіума, що здатен «проводити» людські душі в потойбічний світ або ж виліковувати психофізичні недуги.

Тема «хвороби» є вельми неоднозначною в шаманізмі. Явище, що має назву «шаманська хвороба», становить щось на зразок діагнозу людині, яка стала на цей шлях. За цим словосполученням криється цілий комплекс патологічних станів, котрих зазнають майбутні шамани замолоду, і який оприявнює момент обраності адепта. Хоча патологічні вияви й супроводжують «хворобу», транс шамана достоту відрізняється від різних невротичних девіацій. Головною ознакою «нездужання» є те, що шаман сам контролює свій стан, а не перебуває в його полоні. Можливо, саме через описану здатність шамани посідають особливе місце в первісній суспільній ієрархії. Незалежно від того, чи схильні вони до нападів епілепсії або істерії, шаманів не слід сприймати за звичайних хворих. У їхньому психопатологічному досвіді можна виокремити такий теоретичний зміст: якщо вони вилікувалися самі, а до того ж здатні лікувати інших, то їм відома і, сказати б, теорія хвороби. Загалом, недуги, сни та екстази патогенного характеру є засобом становлення шамана[57].

Одужавши від недуги, шаман набуває якісно нових психологічних властивостей. Перехід до іншого психічного рівня майже ніколи не минає без душевних криз різного ґатунку. Їхні симптоми можуть змінюватися залежно від типу особи і її зрілості. У своєму дослідженні Роджер Волш показав відмінності шаманства від інших психопатологічних явищ (епілепсія, істерія, психози, шизофренія), окультних та езотеричних практик (медіумізм, переживання навколо смерті) і провів культурні порівняння з йогою, буддизмом, містеріями[58].

Мірча Еліаде теж вивчав шаманство з позицій психології. Він схильний уважати його виявом психіки, що перебуває в стані кризи або навіть регресу, а тому співвідносить шаманізм із деякими «ненормальними» психічними станами. Але він свідомий того, що визначення шаманства як психічної хвороби є неприйнятним, адже тут ми торкаємося феноменів, що стосуються потаємних сфер людського буття. Людина релігійна перебуває на тому рівні, де їй відкриваються фундаментальні передумови її існування: самотність, недовговічність, ворожість навколишнього світу тощо[59].

Складний процес становлення шамана неодноразово діставав спрощених характеристик. Досить часто їх називали «психотиками» чи «душевними дикунами», які буцімто мають примітивний розум. Але спростування такого підходу можна знайти в Люсьєна Леві-Брюля. Він запровадив поняття мислення «первісного» на позначення раннього етапу його розвитку, коли формування логічних законів ще не завершилося. За цих обставин природні й соціальні ситуації усвідомлюються як процеси, що відбуваються під заступництвом і за протидії незримих сил.

Леві-Брюль не пов’язує первісний тип мислення винятково з ранніми етапами формування суспільства і припускає, що його елементи виявляються у повсякденній свідомості й у більш пізні періоди. Можливо, він таки суттєво перебільшував винятковість до-логічного мислення, оскільки психопатологи вже спостерігали схожі вияви у хворих, які страждали на розлади психіки. Треба зазначити, що вислів «пралогічне мислення» іноді розуміють як «алогічне», вказуючи, що начебто воно геть непридатне для усвідомлення будь-чого. Та все ж архаїчна людина подає численні приклади самодостатньої організації власного життя. Й не потрібно думати, що вона чимось суттєво обділена, порівняно з нами. Безперечно, первісне мислення відрізняється від сучасного. У ньому звертається увага здебільшого на надприродні чинники, дія яких відчувається заледве не всюди, і немає характеристик, які властиві нашому способові мислення, приміром, коли понад усе воліють уникати суперечностей. Саме тому нам часом так важко прослідкувати за ходом цього міркування[60].

Інший антрополог, Клод Леві-Строс, використовуючи матеріали з міфології, теж досліджував психічні процеси людей архаїчного суспільства. Дослідник дійшов висновку, що первісне мислення годі хоч якось уподібнювати сучасному спекулятивному розумові. Його так само не треба вважати чимось на кшталт примітивної ментальності. Воно — першооснова мислення. Магічне мислення, якщо й утворює систему, то, радше, рівнобіжну з науковою. Для того, щоби пояснити феномен первісного мислення, Леві-Строс запроваджує термін «бриколаж» (bricolage). Смисл полягає в тому, аби виразити дещо за допомогою сукупності чудернацьких засобів у спробі оминути лінійне, логічне мислення[61].

Та повернімось до шамана. Загалом палітра його поведінки дуже неоднорідна. Варто зазначити, що в ній дозволено виокремити