Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Під Савур-могилою 📚 - Українською

Читати книгу - "Під Савур-могилою"

250
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Під Савур-могилою" автора Андрій Хімко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 173
Перейти на сторінку:
Не знати вже, у що б те перевело їм Свят-вечір, коли б не колядники-звіздарі, що змушували жінок запрошувати, приймати і випроводжати їх, приховуючи своє горе.

Уже в північ, при скіпках і свічках, закінчили в Прихідьковій хаті Свят-вечерю. На столі не лише для домового та добрих духів стояли в окремих мисках кутя та інші страви, стояли вони і для нещасної ясирниці.

Сірко і Нестор вийшли із хати оглянути перед сном обійстя і в оборі покурити.

— Ху ти, лихо яке! — схопився раптом Нестор.— Забув вам ще одне повідомити,— сказав він, роздмухуючи люльку.— Нечах при прощанні оповістив мене, що Самарською сакмою на Слобожанщину пішов чималий алай людоловів на чолі із Бекташ-пашею і Давлет-пашею. Нечах ще сказав, що він викликав гнів візира, коли відмовився йти у похід, пославшись на нездоров'я, а вислав малу свою орту із темником.

— Що-що?! Ясир?! — аж захлинувся димом Сірко.— Який алай?! Чому ж ти зразу не повідомив мене?! — помінявся він у голосі.

— Що забувся, брате, а що не було коли оповістити того: то при батькових казаннях, то при слізних стенаннях, то Із-за колядників, а потім від змори. Випало, даруй, мені геть із голови! — аж тепер зрозумів Нестор свою провину.

— Знайшлося чому випадати з неї,— мовив Сірко в лютому осліпі.— Віриш, що Нечах тебе не ошукав?

— Вірю, брате, бо й сам бачив свіжовитоптаний путівець за Перекопом.

— І куди повів він?

— На Слобожанщину.

— За таке забуття тебе й побити було б не гріх,— стримував гнів зведенець, не втримавши осуду, і почав навпомацки вибивати люльку.— Коли так, то мені не до сну тепер,— вибив нарешті люльку Сірко і попрямував із обори до хати, лишивши брата ні в сих ні в тих на лавці...

Петро й Роман намірилися одягатись, щоб з бабою Домною йти до неї на сон, зайшов Сірко і утримав їх від того наміру.

— Простіть, тату, і ви, матері, але я мушу їхати в Січ. У людей невирятовне горе,— одягався він на ходу.— Архипку, проснися, хлопче, і швидше ошатуйся!

— Ми, тату, також з тобою! — в один голос запросилися сини, збуджено накидаючи на себе нові, щойно пошиті теплі кожушані бекеші і вовчужні шапки.— Мусимо і багнемо бути коло тата на Січі. Простіть, дідуню,— вклонилися хворому, а слідом і обом жінкам.

— Бог простить вас і благословить,— проказав Дмитро.

— Їдьте з Богом та невбарі повертайтеся, бо ж самі знаєте, як ви тут треба тепер! — плакали у фартухи-запаски жінки.

Архипко перший бігцем подався до обійстя пані Домни чепрачити та сідлати коней: Велеса, Ворона та обох арабських скакунів — Змія і Грома, в'ючити їх тобівки-сумки з вівсом, чіпляти аркани до кульбак. Побігли б, мабуть, і Сірко із синами за ним слідом, та мусіли, несучи торби з накладеними мачухою Ївгою наїдками, супроводжувати матір Домну. І Сірко вперше завважив, що та геть постаріла і не мала сили швидко переступати ногами, ба навіть змаліла не знати й коли, кожух на ній ніби подовшав, а велика картата, подарована ним хустка стала завеликою.

Вже по якійсь годині вершники вчотирикінь, крізь ґвалти розбуджених собак у дворах і крізь тишу між селами, наблизилися в леті до Січі. Супровідці ледь встигали за Сірком. Кожний думав у путі своє, не знаючи задуму отамана. Для Петра й Романа ця батькова виправа була початком чогось нового в житті. У молочно-димних, імлистих великолузьких обіччях відбивалися казковістю вистуки кінських копит, а непомітний сніжок, що пускався тихо падати на Землю, чарував цю поїздку забутими за тривале літо чарами. Навчені, мудрі коні трималися ряду в леті несхибно, несучись вперед і вперед. Вів їх гордий, жвавий і випочилий Велес, не даючи можливості іншим себе опередити.

Як не був Іван Сірко болісно вражений і збентежений людоловним набродом та тим, що може спізнитися на Січ, у нього з'явилася утіха, а з нею і заспокоєння та певність, коли вершників під самим Кошем різко зупинила чотова варта-рунда спершу лунким пострілом із самопала, а потім і гучним викриком зобіч:

— Стій, подорожні!.. Гасло! Чуєте, гасло кажіть! Гасло, бо стрілятимемо!..— вимагали рундачі погрозливо.

Сірко хотів пожартувати, рухаючись далі, але нараз пролунав постріл уже здругобіч, а вслід йому почуйся джмелиний свист кулі над самою Сірковою головою, і він відчув гострий удар у бік стріли із лука, що пронизала, як зрозумів отаман, йому рукав бекеші.

— Базавлук у снігу! — поспішив вигукнути Сірко.— Не стріляти! — вдоволено наказав у навколишній снігосійний простір.

— Реве Ненаситець! — відказали іздвобіч голоси, і до вершників, як зупинилися, виплив із пітьми у білому кожусі та такому ж білому повстяному башликові чатовий.

— Отаман, пан Сірко, чи що?! Чому ж мовчали? — пізнав нарешті рундар зблизька першого вершника.— Дивно, що я не встрелив тебе, пане Іване,— сказав він, привішуючи рушницю на плече.— Стріляю я, нівроку, ще добре, а не попав, бо лише попереджував,— виправдовувався він.— Козаки, отаман Сірко із супроводом! — гукнув він решті, що ховалися пообіч.

— Ми здогадувалися, що це хтось із старшин,— хвалькувато підходили чатові.— Я з лука мусів би попасти конче,— сказав старший, чи то питаючи, чи то стверджуючи.

— А таки попав, козаче, але щасливо для мене, бо стріла пройшла порожній край рукава і лише трохи вдарила у бік. Спасибі вам за старанно-пильне вартування, козаки! Передам кошовому Іваненку-Величку,— сказав голосніше, передаючи врешті стрілу

1 ... 23 24 25 ... 173
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Під Савур-могилою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Під Савур-могилою"