Читати книгу - "Щоб ніхто не здогадався"

— Радий, радий вас привітати, — підійшов він до Марика й потис руку.

— Герман Германович — професор і шеф цієї лабораторії.

— Марко, Марко Сергійович, — коротко відповів Марик.

— Дуже приємно, дуже. Прошу сідати, — проговорив професор, вказуючи рукою на широкий шкіряний диван.

«Так, з людьми тут уміють працювати», — відзначив про себе Марик, плюхаючись на сидіння.

До речі, він анітрохи не хвилювався, навпаки, йому стало навіть цікаво, що ж буде далі?

— Юлію Мартиновичу, — звернувся головний до свого помічника, — організуйте-но нам схему, будь ласка.

Юлик дістав з кишені невеликий пульт і спрямував його на стіну. Та зникла, ніби її й не було.

— Стіна голограмної природи, — пояснив професор, помітивши подив Марика. — Одна з наших розробок.

На місці стіни з’явився великий екран. У кімнаті відразу запанувала півтемрява.

Юлик же почав свою розповідь:

— Десятиліття тому група вчених займалася дослідженням Дикої Гірської Гряди. Ось вона на екрані…

— Та вже здогадався, — єхидно помітив Марик.

Його однокласник продовжив:

— Отож, приваблювали насамперед не самі гори, а величезний кратер, який залишився після зіткнення астероїда з нашою планетою. І хоч кратер перебуває практично в недоступному районі, вчені дісталися туди й кілька місяців проводили розкопки, намагаючись виявити уламки астероїда або ж величезного метеорита. Ось на екрані й сам кратер. Пошуки не мали успіху. Усе було марно.

Марик, завмерши, слухав слова Юлика.

«Невже, — спалахнуло в мозку, — я і майстер бачили те, що шукала ця група? Але ж це зовсім в іншому районі…»

— Ніяких незвичайних фрагментів породи, — продовжував Юлик. — Тільки наші рідні планетні елементи.

— Кратер же пристойний, — мовив Марик.

— Так, — погодився асистент, — близько п’ятдесятьох кілометрів у діаметрі. Загалом, так нічого й не виявивши, учені закинули дослідження, тим більше припинилося й фінансування цього проекту. У наступні роки деякі ентузіасти робили спроби відшукати неземні елементи, але й вони потерпіли фіаско. Згодом ця справа зійшла на нуль. Але… — тут Юлик перервався, було помітно, що його самого захоплює розповідь, — …але про ці дослідження довідалися інші люди, у тому числі…

— Юлію Мартиновичу, — перебив його професор, — ви все-таки захоплюєтеся непотрібними подробицями!

— Вибачте, Германе Германовичу… отож, ці люди спорядили свою власну експедицію й вирушили до кратера.

Експедицію не цікавили рідкісні метали, її приваблювало щось інше — саме місце розташування цієї гігантської воронки. Кратер був віддалений від населених місць і дуже добре ізольований — навколо гори. Тому це місце прекрасно підходило для проведення різних дослідів і експериментів. Вчені дійшли певних висновків. Не приховаю, що іноді зовсім випадково. Під час одного з експериментів учені створювали в кратері штучні повітряні вихрові потоки. І кращою їхньою розробкою виявився штучний висхідний потік, який точно нагадував таке атмосферне явище, як циклон. Його так і назвали циклон спеціально розроблений, коротко — ЦСР, — Юлик відсапався, а на екрані тим часом з’явилася нова схема.

— Ну й що тут незвичайного? — запитав Марик, подивившись на неї.

— Ти неуважний, — відповів йому Юлик, продовжуючи. — Отож, схема циклона. Якщо ти пам’ятаєш географію, циклон — це атмосферне явище, де вітри дмуть від периферії до центра, закручуючись по спіралі проти годинникової стрілки (у нашій півкулі), найвище — точка найменшого тиску.

— Ну то що ж незвичайного? — знову запитав Марик. — Це я все пам’ятаю!

— Учені до цього висхідного потоку додали ще одну штучку — спеціальне опромінення. Щось подібне до лазера. Спеціальний світловий потік, перед тим, як вийти із спеціальної платформи на дні кратера, на якій пізніше базується сам циклон, проходить через мініатюрний резервуар… із креонієм.

Марику стало не по собі.

«Знову чарівний метал, — подумав він і ледве не застогнав. — От же смикнув мене нечистий шматочок схопити!»

— Отож, — знову продовжував Юлик, — під час першого ж такого досліду відбулися цікаві речі. Практично всі предмети, запущені у вихор і які досягли його висотного центра, або розривалися на частини, або зникали! А при наступних експериментах стало відбуватися взагалі щось незрозуміле. То невідома хвороба здолала всіх людей, які працювали в лабораторії, потім, через кілька годин — чарівне зцілення. То раптом усі ні з того ні з сього ставали сивими, а через деякий час їхнє волосся знову набувало колишнього кольору. Іноді всім людям снився одночасно той самий незрозумілий сон. А бувало, що після закінчення чергового експерименту в кратері знаходили незрозумілі предмети, які через кілька секунд зникали… Схоже, що всі ці явища були пов’язані безпосередньо із самим циклонічним центром.

— Юлію Мартиновичу… — знову невдоволено вставив професор.

— Так, так, добре, — проговорив Юлик і вже сухішим тоном продовжив: — Під час одного з останніх експериментів в освітлений креонієм вихор ми помістили тварин. Деякі з них зникли, деякі…

— Що деякі? — стрепенувся Марик. Він усе більше й більше починав розуміти, у які він потрапив руки. Ці фанатики його просто лякали.