Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Щоб ніхто не здогадався 📚 - Українською

Читати книгу - "Щоб ніхто не здогадався"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Щоб ніхто не здогадався" автора Сергій Холоденко. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 53
Перейти на сторінку:

— Деякі не зникли, — відповів Юлик.

— Загалом, так, дорогий Марку Сергійовичу, — раптом голосно вставив професор. — Ми дійшли висновку…

— Хто це — ми?

— Це я і група вчених, які створили спеціальний циклон. Я, Юлик і ще кілька чоловік. Отож, ми дійшли висновку, що в центрі циклона відбувається ось що: саме в цій точці світ, а точніше наш вимір, наче вивертається навиворіт. У центрі інші закони. Щось нагадує «вир навпаки», як говорив один із наших співробітників…

— Говорив? — знову здригнувся Марик.

— Так, він зараз у відпустці… І ми дуже хотіли б довідатися, що ж там відбувається. Кілька тварин повернулися звідти, але датчики не спрацювали, а розповісти вони нам нічого не можуть. Отож, нам би хотілося…

— Щоб я залетів туди?!

— Так, саме так.

— Але чому я?

— Ваші параметри підходять. Зріст, вага, ваш спосіб життя, ваша реакція на все. І ще… Є одна важлива обставина для нас і для вас — це чарівний метал.

На мить у кімнаті запанувала тиша.

— Так, Марику, так, — порушив мовчання головний. — Або як вас там, Марку Сергійовичу. Щоб закинути вас туди й у вас вийшло б звідти повернутися цілим і неушкодженим, нам ще потрібні кілька грамів креонію. Розрахунки показали пряму залежність кількості чарівного металу й благополучного повернення. Загалом, потрібно саме стільки, скільки є у вас.

Марик заціпенів: «Невже вони й до цього дісталися?»

— А може, і менше. Так що ще й вам залишиться, — наче підсміюючись над Мариком, закінчив професор.

— Де схованка, ми приблизно знаємо, — вставив своє слово Юлик. — У нас є деякі матеріали з цього приводу. Але якщо не захочеш говорити, де саме, то й не треба. Тебе ми однаково відправимо, у нас є трохи. Але хто знає? — і він демонстративно знизав плечима.

— Так що вибирати вам, — підсумував головний. — Або загинете, або повернетеся, а може, і назавжди залишитеся в іншому вимірі… До речі, на вашу відповідь ми чекаємо зараз…

— Так, — сказав Марик. — Четвертого не дано, — згадав він фразу з курсу логіки, яку вивчав у інституті. Змінив її й посміхнувся. Так, важка це була для нього наука, а ось і практика підкотила.

Після того, як Марика детально розпитали, головний подякував. Потім «добровольця» у супроводі конвою відправили назад у кімнату. Охорона складалася з тих чотирьох шибеників на чолі з прекрасною Марі, яка граціозно ступала перед бранцем:

— Ви вільні, хлопчики, — невимушено проговорила вона. — Ідіть сходами. Зустрінете нас біля дверей.

— Але… — спробував заперечити один з охоронців.

— Я в боргу не залишуся, Басто… — швидко проговорила Марі й тихенько додала: — Із мене п’ять камінців, які я вчора виграла у вас. Плюс іще три.

Шибеники переглянулися між собою й, неквапливо повернувшись, немов невеликі танки, пішли до сходів.

— А чому «Баста»? — запитав Марик.

— Це його улюблене й, напевно, єдине слово, що він знає. От і одержав прізвисько. Ми можемо тобі допомогти…


* * *

Коли Марик відкрив очі, настінний годинник показував другу. «Так, дивися, й світати незабаром почне, — подумав він і захвилювався: — Де ж ця Марі?»

Але довго чекати не довелося, за кілька хвилин двері відчинилися. Кілька секунд Марі постояла нерухомо, наче до чогось прислухаючись, і лише потім увійшла.

— Ти готовий? Мені зараз не дуже довіряють, але я спробую вивести тебе.

— Коли ж?

— Зараз, — була відповідь.

— Зараз… — якось особливо повторила Марі й продовжила: — О третій годині рівно роботи-спостерігачі відключаються на кілька секунд для підзарядки. Ми спустимося вниз і через тунель покинемо це місце.

У Марика сильніше забилося серце. Марі продовжила:

— Іди увесь час за мною, майже впритул, і намагайся ступати обережно.

— Добре, добре, ти тільки веди.

Вийшовши з кімнати, вони повернули праворуч і пішли просторим коридором уперед. Із цього боку не було тупика й від’їжджаючих стінок.

Хвилин через п’ять Марі й Марик підійшли до ліфта. Усе було тихо.

— Послухай, Марі, — почав було Марик, коли вони спускалися вниз, але та насупилася й приклала пальчик до його губів. Марик кивнув, і далі вони їхали мовчки. Через хвилину кабіна зупинилася й двері відкрилися. Парочка покинула ліфт і рушила прямо по тунелю-коридору. Хвилин через десять вони підійшли до дверей. Жінка трохи відхилилася в сторону й неголосно сказала: «Басто, я тут…»

Марик подивився в ту сторону й побачив невелику прямокутну панельку. «Хм, переговорник…» — відзначив він, завмерши.

За секунду двері відкрилися. Кілька

1 ... 24 25 26 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоб ніхто не здогадався», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щоб ніхто не здогадався"