Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Янголятко в кутих черевиках. Книга друга 📚 - Українською

Читати книгу - "Янголятко в кутих черевиках. Книга друга"

248
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Янголятко в кутих черевиках. Книга друга" автора Генечка Ворзельська. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 99
Перейти на сторінку:
стіну, зриватимуть тиньк та кришитимуть ліпнину на рамах від картин…

— Стривай.

У цю мить до аптеки зайшли солдати та їхній лейтенант.

— Рацію, — наказав Лейтенант, узяв навушники й прокричав: — Квадрати двадцять шість, двадцять сім, тридцять дев’ять! Повторіть! Правильно! Ні! Жодної змоги! Гаразд! Чекаємо!

— Він віддав навушники солдатові, сів, обіпершись спиною об прилавок, дістав із кишені шкіряний портсигар й закурив. Незважаючи на те, що рота зазнала втрат, він був веселий, пустив кільця диму та підморгнув до солдата, що дивився на нього:

— Сподобалося?

— Дуже, — відказав той.

— Отож-бо. А тепер усі до підвалу.


Сорок вісім найважчих бомб…


А потім Лейтенант спитав:

— Хто найближче до дверей?

— Я, Йохан.

— Вийди подивися, що там.

Ми ще не піднялися сходами, коли побачили небо. Будинку не було. Не було також п’яти близьких вулиць. Лише уламки стін та де-не-де стирчаки понівечених ліхтарних стовбів.

— Усміхнися, — сказала я. — Ви перемогли.

Він усміхнувся, тоді я сказала:

— Бувай.

— Стривай, — мовив до мене маленький Йохан. — Скажи мені бодай щось.

— Ти житимеш дуже довго, — сказала я. — Ніколи не загинеш від кулі трьох снайперів, ніколи не помреш на переправі через міст до Острова Розваг, ти не знатимеш чотирьох поранень і не повернешся додому інвалідом. Твій Лейтенант не напише твоїй мамі: «Шановна пані Свансон, Ваш син загинув як герой».

— Дякую, — сказав він.

Каска повна вина.

— Випий за мене.


Я розгорнула книгу. Обличчя все ще невиразні.

Клацання запальнички. Лясь-лясь-лясь — у кишенях пусто… Сигарет у мене ніт…

Розділ 13

Я зайшла до маленької крамнички й сказала:

— Сигарети.

— Що? — спитав мене Грабіжник і поклав гвинтівку на прилавок.

Я побачила прострілені яблука. На підлозі лежав власник крамнички.

— Я не заважатиму? — спитала я і поклала свою книгу на прилавок поряд із Грабіжниковою гвинтівкою.

— Що ти, — сказав він, а двоє його приятелів посміхнулися. — Якраз навпаки. Ось покінчимо з ним, і ти нас порозважаєш.

— Само собою, — сказала я, стріляючи в Грабіжника.

І далі, ставши на коліно, — в його друзяк.

— Дякую, — сказав мені Переляканий Дідусь, коли я допомогла йому підвестися.

— Дайте мені сигарет, — попросила я.

Я відкрила пачку, закурила й поглянула на малюнок: «Крихітка, почвари та чотири особи. Їхні обличчя ніяк не вдавалося розгледіти».


Озвався телефон, і Переляканий Дідусь сказав:

— Вас.

Телефонувала Квартирка.

— Крихітко, — сказала вона. — У місті заворушення. Ліпше тобі повернутися додому. Я непокоюся.

Моя бідолашна, злякана телевізійними новинами, Квартирка.


Я вбила всіх трьох снайперів, одразу після того, як вони забили незрячого, котрий не зумів розшукати свій спалений будинок.

Я пішла в атаку з потішними хлопчиками, одягненими у викрадені з військових складів куртки. В гурті людей, на чиїх поношених піджаках були нашиті шестикутні зірки, я розганяла демонстрацію нації, примушуючи голомозих ридати, ковтати свою кров та повзати на колінах.

Я принесла цукерки та іграшки двом малюкам, які плакали в темряві.

Я навіть рушила в одній шерезі поліціянтів, вистукуючи дубцем свій рахунок:

— Бум!

— Бум!

— Бум!

Укупі зі знетямленими після цілого тижня заворушень поліцейськими.

Але коли вони увірвалися в юрбу Дітей Квітів, коли заходилися топтатись по плакатах із рожевими та блакитними серцями, коли вони перестали бачити, кого б’ють, я викинула і щит, і дубець.

Я пішла від них, пожбуривши свій шолом на багажник палаючої машини.

— Сті-ій! — волав до мене їхній командир. — Ти дизертирка! Я накажу заарештувати тебе!

Але я

1 ... 23 24 25 ... 99
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янголятко в кутих черевиках. Книга друга», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Янголятко в кутих черевиках. Книга друга"