Читати книгу - "Загадковий нічний інцидент із собакою"

Ось що Доктор Ватсон говорить про Шерлока Голмса:

«…його розум… був зайнятий прагненням створити картину, у яку б укладалися всі ці дивні і на перший погляд не пов’язані між собою епізоди».

І саме це я намагаюся зробити за допомогою своєї книжки.

Шерлок Голмс також не вірить у надприродне, як-то: у Бога, казки, Собак із Пекла й прокляття, оскільки це все дурниці.

Я завершу цей розділ двома цікавими фактами про Шерлока Голмса.

1. В оповіданнях про Шерлока Голмса, які написав сер Артур Конан Дойл, Шерлок Голмс ніколи не носив мисливської шапочки, яка постійно на ньому в коміксах і фільмах. Мисливську шапочку вигадав чоловік на ім’я Сидні Педжет, який намалював ілюстрації до тих оповідань.

2. В оповіданнях про Шерлока Голмса, які написав сер Артур Конан Дойл, Шерлок Голмс ніколи не каже «Елементарно, мій любий Ватсон». Він так каже тільки в теле- й кінофільмах.

Того вечора я трохи пописав свою книжку, а наступного ранку взяв її з собою до школи, щоби Шивон змогла її почитати й сказати, чи я не наробив орфографічних та граматичних помилок.

Шивон прочитала книжку під час уранішньої перерви, коли вона, як завжди, сиділа з іншими викладачами в кутку ігрового майданчика за чашкою кави. Після вранішньої перерви вона прийшла, сіла біля мене й сказала, що вона прочитала уривок, у якому йшлося про мою розмову з місіс Александер.

— Ти розповів про це батькові? — спитала вона.

— Ні, — відповів я.

— Ти збираєшся розповісти про це батькові? — спитала вона.

— Ні, — відповів я.

— Добре. Як на мене, Крістофере, так буде краще, — погодилася вона, а потім додала: — Ти засмутився, коли дізнався про це?

— Дізнався про що? — спитав я.

— Ти засмутився, коли дізнався, що в твоєї мами й містера Шиєрса був роман? — пояснила вона.

— Ні, — відповів я.

— Ти не брешеш, Крістофере? — спитала вона.

— Я ніколи не брешу, — відповів я.

— Я знаю, Крістофере. Просто інколи нас щось засмучує, але ми не хочемо говорити іншим людям, що нас це засмучує. Нам хочеться тримати це в таємниці. А інколи нам буває сумно, але насправді ми не усвідомлюємо, що нам сумно. Тому й кажемо, що все гаразд. Але насправді це не так, — сказала вона.

— Я не засмутився, — повторив я.

— Якщо тобі стане через це сумно, то я хочу, аби ти пам’ятав, що завжди можеш прийти до мене й поговорити про це. Я гадаю, якщо ти зі мною поговориш, тобі може стати легше. А якщо тобі не буде сумно і ти все одно захочеш зі мною поговорити, то також приходь. Ти зрозумів? — спитала вона.

— Зрозумів, — відповів я.

— Добре, — сказала вона.

— Але я не засмутився. Оскільки Мати померла. І оскільки містер Шиєрс більше тут не живе. Тож я би засмучувався через те, чого не існує. А це дурниці.

Протягом першої половини дня я займався математикою, а на ланч відмовився від кішу, оскільки він був жовтий, але взяв моркву, горошок і багато томатного кетчупу. А на десерт я взяв крамбл з чорницею та яблуками, але без тіста, оскільки воно також було жовте, тому я попросив місіс Девіс прибрати тісто перед тим, як накладати крамбл мені в тарілку, оскільки немає значення, якщо різні типи їжі торкаються один одного перед тим, як вони власне опинилися на моїй тарілці.

Потім, після ланчу, я займався образотворчим мистецтвом із місіс Пітерс і зробив кілька малюнків інопланетян, які мали ось такий вигляд:

Моя пам’ять схожа на фільм. Саме тому я дуже добре все запам’ятовую, наприклад розмови, які я записав у своїй книжці, як були вдягнені люди та як вони пахли, оскільки моя пам’ять має запашну доріжку, яка схожа на звукову доріжку в кіно.

І коли люди просять мене щось пригадати, то я просто натискаю Перемотку, Швидку Прокрутку Вперед або Паузу, як на відеопрогравачі, хоча скоріше як на двд-плеєрі, оскільки мені не треба Перемотувати всю плівку, щоби дістатися до дуже давнього