Читати книгу - "Гірка правда"

Приєднання Західної України до УССР восени 1939 р. означало для націоналістичного підпілля переставлення з протипольського на протисовєтський фронт. Одночасно відкрився доступ до східно-українського масиву. Це давало націоналізмові, що оперував з галицько-волинської бази, нові перспективи. У цій конфронтації з совєтською дійсністю націоналісти виявили подивугідну ініціативу й геройську відвагу. Патріотизм і жертвенність націоналістів викликали симпатії і довірся до них та бажання включитися до руху серед свідоміших кіл Наддніпрянщини. Але брак відповіді на запитання соціально-економічного ладу, як і тоталітарні риси націоналістичного руху, були великою перешкодою для його популяризації серед населення, що в ньому досвід з комуністичним режимом защепив нехіть до всілякої диктатури. За роки німецької окупації 1941-43 націоналізм, незважаючи на жорстокі репресії окупаційної влади, поширився на простори Наддніпрянщини і підпільна мережа ОУН обох фракцій поповнилася багатьма місцевими уродженцями. Але цих успіхів досягнуто завдяки ревізії, головно в групі т. зв. революційної ОУН (С. Бандери), традиційної націоналістичної ідеології.

Події воєнної доби поставили націоналізм перед важким іспитом. Незважаючи на труднощі, які випливали з його внутрішньої істоти та міжнародної ситуації, націоналізм, як найбільша українська політична сила того часу, очолив рух опору, що спрямовувався одночасно проти гітлеровської Німеччини і комуністичної Росії. Цей рух опору вилився у 1942-43 pp. у форму Української Повстаньскої Армії (УПА), яка продемонструвала волю українського народу до державної самостійності в надзвичайно несприятливій коньюнктурі.

Предтечею ревізіоністичних прямувань в ОУН був І. Мітринга, який у довоєнні роки намагався скерувати націоналістичний рух на совєтську проблематику та "ліві" соціальні гасла. Процес ідейного ревізіонізму захопив різні відлами націоналістичного руху нерівномірно. Найдалі в цьому напрямі заходили ті націоналісти, що їм довелося бути підпільниками на Наддніпрянщині (учасники т.зв. похідних груп). Знаменними були постанови III Надзвичайного Великого збору ОУН (фракції С Бандери) 1943 р. та платформа УГВР 1944 р. Основні відхилення щодо традиційної націоналістичної доктрини такі: 1) відречення від обов'язкового "ідеалізму" та допущення філософсько-світоглядового плюралізму, як у визвольному русі, так і в майбутній українській державі; 2) відмова від расизму й етнічної виключності та визнання засади рівноправності всіх громадян України без уваги на етнічне походження; 3) висунення досить детальної соціально-економічної програми, що накреслювала майбутній господарський лад на Україні як комбінацію усуспільненого кооперативного й приватновласницького секторів. Проте в писаннях політичного устрою програмові зміни не були виразні й рішучі. Тому твердження, що націоналістичний рух уже 1943 р. перейшов на демократичні позиції, не має достатніх підстав...

Серед української еміграції далі діють фракції ОУН їх число збільшилося до трьох. Уже в повоєнні роки виникла нова група, що відділилася від Закордонних Частин ОУН (С. Бандери), які з кінця 1940-х pp. виявили гостру тенденцію повороту до передвоєнного інтегрального націоналізму. Вона складалася з прихильників УГВР і тих, які підтримували ревізіоністичні тенденції, що позначилися в націоналістичному середовищі під час війни. Ця група фактично вийшла за межі ідеології ОУН, але досі не відкинула назви ОУН (т. зв. "ОУН за кордоном", очолена на початку Л. Ребетом).

Фракція А. Мельника, що теж зберегла досі назву ОУН, завжди підкреслювала свою вірність ідейним традиціям старого, довоєнного націоналізму, проте практично співпрацею з іншими еміграційними партіями на терені УНРади вона довела свій відхід від націоналістичної виключності. Ця група, що об^єднує переважно більш поміркований, в більшості інтелігентський націоналістичний елемент, виявляє право-консервативні тенденції.

Традиційна ментальність й ідеологія націоналізму збереглася в Закордонних частинах ОУН. Тому було природним, що старий ідеолог українського інтегрального націоналізму, Д. Донцов, дав цій групі свою ідейно-публіцистичну підтримку.

Український націоналізм, як політичний рух та ідеологія, має нині змогу діяти лише на еміграції. Тут він, в різних своїх відламах, далі є наисильнішою й наирухливішою течією. Проте ідейно націоналізм має великі труднощі, спричинені власною ідеологічною спадщиною, конфронтацією з західним світом та питанням про ставлення до народу на рідних землях і до процесів, що відбуваються на Україні. Але незалежно від цього, націоналізм здобув собі тривке місце в новітній історії України, як вияв живучості українського народу й як революційна сила в боротьбі за самовизначення.

Пригадую: це було визначення українського націоналізму, зроблене самими націоналістами і подане в націоналістичній "Енциклопедії українознавства", головним редактором якої був проф. Володимир Кубійович, відомий як голова (провідник) Українського Центрального Комітету - легальної української організації, яка діяла в час німецької окупації, як співтворець СС дивізії "Галичина". Це визначення настільки чітке, що з ним повинні запізнатися маси українського населення не тільки в Україні, але й у діаспорі, з ним повинні запізнатися діячі українського РУХу, українські письменники, політичні діячі, а насамперед Сергій Плачинда.

Проте наведене тут з "Енциклопедії українознавства" гасло "Націоналізм" носить на собі гріх дезинформації. В ньому ані слова не сказано, що твір Організації Українських Націоналістів - Українська Повстанська Армія перш за все в 1943-1944 роках допустилася масових звірських убивств польського населення й українців, котрі противилися націоналістам.

Крім людей на Україні, котрі не збагнули й досі суті українського націоналізму, є такі, котрі готові ототожнювати поняття українського націоналізму з патріотизмом, є такі, котрі наполегливо захищають слово "націоналізм", приховуючи перед народом його дійсне значення, а роблять це (скривають дійсне значення) з тактичних мотивів.

Під час науково-теоретичної конференції п.н. "Роль націоналізму в процесі державотворення України", в якій брав участь начальник соціально-психологічної служби Збройних Сил України (!) ген. В. Мулява, один з учасників, Князюк, подав пропозицію, аби змінити вживаний термін "націоналізм" на "патріотизм", проте ця пропозиція не пройшла. Організатори бо й чільні діячі ОУН знають що собою являє націоналізм, що це поняття не тотожне з патріотизмом. Вони воліють воювати за владу не з патріотичних, а саме з націоналістичних позицій, вони силоміць насаджують на Україні інтегральний донцовський націоналізм в армії, здобувши собі вже прихильників навіть серед генералітету [32].

У зв'язку з гаслом з "Енциклопедії українознавства", вкажу на деякі моменти.

Хто знайомий з українською пресою в діаспорі, той знає скільки задруковано паперу, щоб доказати, що Микола Міхновський, адвокат з Харкова, був