Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Люди і тварини 📚 - Українською

Читати книгу - "Люди і тварини"

254
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Люди і тварини" автора Софія Парфанович. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 68
Перейти на сторінку:
Тобто, коли є, то не зараз. Тепер йому треба в кухню.

Умів це зробити сам, власним промислом. Стрибав на двері, посягав лапою до клямки, і так згинав її. Коли двері після того ще не зовсім відчинилися, Сірко налягав на них, або влазив у щілину й поширював її. І заходив у кухню.

В тому часі пан професор робив завжди й незмінно те саме. Що? Число один: писав на машинці. Так для нього, як і для Сірка була то щоденна й мила музика.

Число два: читав. Як не свою книжку, чи те, що написав, то те, що написали інші. Не завжди то була книжка. Дуже часто то були зшитки учнів, яких задачі пан професор поправляв. Це завдання кожного вчителя, не думаю, щоб було дуже приємне.

Число три: радіо або грамофон. Клясична музика.

Коли поділити решту його часу, то вона припадала на дружину, доньку й одного або двох котів. Не пригадую собі, щоб коли-небудь він мав їх більше.

Який він сам із себе наш професор? Не високий, огрядненький, навіть з маленьким вусиком. Носив його завжди, навіть тоді, коли ще не було такої моди, що появилася тепер. Голову він стриг, чи голив, попри шкіру, тож не можу вам сказати, якого кольору мав шерсть, — вибачте, волосся. Бо в кота шерсть найважніша, з неї пізнаємо не лиш кольор і, так би мовити, ідентичність кота, але й його расу, а разом із тим інтелігенцію, привички й багато дечого з його індивідуальности. Мабуть чоловік хитрун і тому приховує свою «шерсть», щоб люди не пізнали ближче його прикмет. Тим він різниться від кота. Що ж до жінки: вона завжди зберігає волосся, не дивлячись на те, чи має кота в хаті, чи ні. Мабуть її характер не має нічого спільного з її зачіскою. Врешті, багато жінок малює волосся, і ще частіше змінює зачіску, і не спромога була б в’язати їхніх прикмет із зачіскою і кольором волосся. Треба би й їх постійно зміняти.

Якщо ще про цю справу: вона має відношення лиш до нашого пана професора, чи небагатьох, трохи старших, панів. Бо молоді позаздрили зачіски жінкам і удержують її довгою, накручують, малюють, що хочете. Так вони, знову, приховують свою чоловічість за жіночими, так би мовити, атрибутами. Ех, якби так удалося змінити стать (по-англійському кажуть: секс) кожен із них зробив би це негайно, як тільки в повітрі пронісся запах війни, (давно казали — пороху, але тепер не стріляють порохом, тільки атомами, бактеріями, ґазами, хто його зна ще чим?).

Ще про решту сім’ї пана професора. Пані Надя. Давно дітей питали: що робить тато? — відповідь: «ходить до праці й заробляє гроші для сім’ї». Що робить мама? — давно: «варить, пере, виховує дітей», (якщо то не була дуже велика пані, коли така собі трохи більша) — в такому випадку вистачило сказати, як одна моя знайома дівчинка: сидить на канапі й робить манікюр. Але ми живемо в Новому Світі й на відміну від манікюр мама, хоч би й з цим манікюром, йде до праці. Наша пані до швальні, де шиє оці робочі сині штани. Не скажу, наче б вона не робила нічого більше. Всі подивляють її роботящість і дивуються, коли вона може купувати харчі, варити, прати, годувати сім’ю, коли… та, тут не злічив би всіх обов’язків чи завдань дружини й матері. Але паню тут побачимо рідко, може вийнятково. В неї ніколи цікавитись котами. То вже швидше пана професора. Її обов’язок подбати котові за харчі й чистоту. На щастя, всі коти пана професора дуже чисті. Все ж пісок у коробці треба для них удержувати в чистоті.

Доня появляється на нашій сцені час від часу. В неї окрім «високої школи» ще наука українознавства, на що дуже налягає батько й цілий великий світ зацікавлення, в першу чергу собою, а там уже подругами обидвох статів, і всім тим, що пов’язане із життям молодої дами в цій країні. Все ж коти знають і наче б любили обидвох тих жінок. Але тісніше, так би мовити, чуттєве відношення у них тільки до господаря. Тому й за їхнім життям у зв’язку з паном професором, слідкуватимемо.

Так! Тепер уже знаєте, де ми й хто ми. Правда, в хаті є кілька кімнат і коли потребуватимемо, згадаємо їх. Тут тільки варт знати, що з кухні двері на город, — забула сказати, що в ньому пані годує рожі, при всіх своїх завданнях — покриті сіткою, проти мух. Ними теж часто входять і виходять коти. Коли господар у кухні — інколи він сам мусить взяти собі харчів — треба котові стрибнути на сітку, повиснути на ній кігтями. Коли вона з нутра зачинена, треба потермосити й тоді господар її відчинить. Тож коли він у кухні, вхід через сіткові двері. Практично, бо там і холодильник і котячі миски й водопровід. І, навіть, скринька з піском.

Так, тепер уже й справді можемо взятися за справи, що їх ми намітили собі заздалегідь і на початку.

* * *

Маленький садочок був місцем, де зустрічались сусідські коти. Він прилягав до другого такого, той знову до наступного й так через паркани, понад кущі був рай для наших звірів. Ні, то не були садки в нашому розумінні, то були городці поза хатами, такі собі «присадибні ділянки». Але, як сказано, дільниця була стара й те одне — друге дерево, що його колись посадили, тепер постарілось і розрослося. Хтось, що любив землю і городець і тут потроху господарив, як от дружина пана професора.

І були ґаражі. Одні — справжні ґаражі для авт. Інші правили за склад всілякого господарського мотлоху. Якби не було, жили й виводились там цілі стада котів. Одні приставали до людей, інші жили дико, чи напівдико. Одного дня вони появлялись, за деякий час зникали й невідомо, що з ними діялося.

Пан професор помітив і помічав деякий час білого пухнатого, молодого кота. Був дуже гарний, синьоокий і вираз у його очах був надзвичайний, просто магнетичний. Він і причаровував пана професора.

1 ... 23 24 25 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Люди і тварини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Люди і тварини"