Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко 📚 - Українською

Читати книгу - "Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко"

396
0
10.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Індоарійські таємниці України" автора Степан Іванович Наливайко. Жанр книги: 💛 Інше / 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 160
Перейти на сторінку:
class="book">«Піраміди з каміння і кам’яні стели досі стоять над кожним раджпутом, що поліг у бою, а їх багато по всій землі Раджпутани (давніша назва Раджастхану — С.Н.); іноді на них рельєфно зображений воїн на коні, у повному озброєнні, його віддана дружина поруч — як нагадування про її жертовність, і знаки Сонця й Місяця» (Tod, I 62).

Уривки винятково інформативні. І засвідчують, що кургани — особливість не лише України, а й Індії, що вони насипалися над загиблими воїнами — це робили і запорозькі козаки, а ще раніше — скіфи часів Геродота. На вершині курганів ставилася «баба» — «батько», що, певно, символізувало перехід полеглих у світ предків, де владарював бог Яма (пор. Ямполі на Київщині й Черкащині, Сумщині, Донеччині та Хмельниччині).

Рельєфів з озброєним вершником і жінкою поруч багато в Сіндиці. Показовий вапняковий надгробок ІІІ ст., знайдений 1914 року в Керчі, колись Пантикапеї — столиці Боспорського царства. А потойбіч Керченської протоки, в історичній Сіндиці (Таманський півострів), знайдено стели ІІІ ст. з іменем Ґосак (пор. укр. прізвище <68> Козак, ім’я половецького князя в «Слові» — Кзак//Ґзак і вкрай важливий для нашої історії термін козак). Рельєф у лівій частині зображає воїна на коні, а перед ним сидить жінка в хитоні й плащі. Під рельєфом напис: «Сакта, син Матродора, і дочка Психея, прощайте» (КБН, 438–439). Знакове тут перше ім’я, бо другий за вагою аристократичний рід у князівстві Мевар, кургани якого описує О.Блаватська — Шактавати, за сином меварського князя Удай Сінха на ім’я Шакта — «Могутній», точніше — Могута. Тож Шактавати — це Могутовичі. Рід Шактаватів, мовлять раджпутські джерела, відзначався винятковою войовничістю і відчайдушністю, як і його родоначальник.

На раджпутських шаблях часті символи жіночої божественної сили — шакті, яка, поєднана з мужністю воїна, робила його непереможним. Богиня-воїтелька Дурґа, дружина Шіви, звалася Шакті. І сьогодні в Індії є її шанувальники — шакти. Раджпути переважно сповідують шіваїзм, тож улюблений їхній символ на стягах і круглих щитах — тризубець, атрибут Шіви та його войовничої дружини. Раджпути мали й звичай, схожий із козацьким: коли воїн вирушав на битву, то шаблю йому неодмінно вручала жінка — мати або дружина.

О.Блаватська мовить про раджпутських воїнів-ґосаїнів, а враження, ніби то запорозькі козаки. Та й хінді ґосаїн (від санскр. gosvamin — «власник корів/худоби») і укр. хазяїн — тотожні. Воїни-ґосаїни поклонялися Баладеві (хінді — Бальдев), «Могутньому, або Білому богові», землеробському божеству, старшому братові Крішни — пастушницькому й воїнському божеству. Ім’я Балодей теж знають боспорські написи ІІІ ст., а через 14 століть «Реєстр» 1649 року засвідчує козацькі прізвища Болудей і Білдей. Інше ім’я Баладеви — Балавіра (хінді — Бальвір, пендж. Балбір), а «Реєстр» подає козацькі прізвища Балвір, Бальвір, Балбир, Балбиренко (ТРС, 10–12).

Блаватська пише, що вона гостювала в раджпута на ім’я Шамрао. Шамрао — місцева форма імені Шамрай, тотожне імені Крішнарао (ш’ям і крішна — «чорний», рао/рай — «цар», «князь»), дослівно «Чорноцар», «Чорнобог», тобто «Крішна». В українців побутує прізвище Шамрай, а за 14 км від Сквири-Половеччини — село Шамраївка, біля якого — кургани й давньоруське городище. А північніше від нього — села Велико- й Малополовецьке.

Раджпути мали розгалужену родовідну структуру, що відбивали титули, які з часом ставали прізвищами. Групи чи роди раджпутів очолювали ватажки або <69> вожді — вони називалися рай, рао, рават, раут і згодом склали поміщицький прошарок, місцеву шляхту. Всі ці титули рясно відбиті в прізвищах запорозьких козаків і сучасних українців: Рай, Рой, Рева, Реут, Ревут, Ревутенко, Ревуцький тощо. Як зазначає академік-індолог Олексій Баранников (1890–1952), уродженець Золотоноші і з 1990 року індійський святий, рай/рой — сучасна вимова давньоіндійського раджа, радж — «цар», «князь». У мові хінді рай означає і «поміщик», а в циганській — «начальник», «ватажок», «циганський барон». Слово рясно відбите в індійських прізвищах Рай (форма хінді) та Рой (бенґальська форма — цій мові властиве окання, тоді як хінді — акання). Останнє, наприклад, мали бенґальський письменник Монмотхо Рой, автор першої в Індії п’єси про Тараса Шевченка, яка звучала й по Всеіндійському радіо, і всесвітньовідомий кінорежисер (теж бенґалець) Сатьяджіт Рой. В українців побутують прізвища Рай/Рой, Райко/Ройко, Раюк/Роюк, Раєвський/Роєвський, Раєнко/Роєнко, Райченко/Ройченко тощо. Окрім прізвища Шамрай, компонент рай мають також українські прізвища Чухрай, Жухрай, Шахрай.

Село Райгород на Черкащині має раджастханських родичів — Райпур (українською було б Райпіль) і Райґарх (санскр. пур і ґарх «місто», первісно — «фортеця»), дослівно «Княже місто», «Княжа фортеця». Біля Райгорода — пам’ятки доби бронзи, скіфських і сарматських часів. На Київщині (Яготинський р-н) є с. Райківщина, а Яготином володіли князі Рожиновські, половецького походження.

Ці факти проливають світло й на прізвище Рожиновський, яке вважається непрозорим. За літописом, 1094 року князь Святополк ІІ Ізяславович одружився з дочкою половецького князя Тугоркана і подарував тестеві землі по річці Сквирка. Тож подальша історія регіону пов’язана з родом князів «Половців зе Сквири» — Рожиновських. Прізвище легко пояснити, якщо тільки половці — індоарійці, а їхня мова — індоарійська. Рожиновські — половецькі князі, а князь у санскриті й індійських мовах — раджа, радж, раджін. На слов’янському грунті дж стало ж, а радж, раджін, через українське окання, стали рож, рожин, звідки й Рожинський чи Рожиновський. Цей же важливий індійсько-половецький соціальний термін відбитий у місцевих назвах Рожни, Рожівка, Рожнів, Ружин тощо. А в ареалі Сквири маємо назви Царів Яр (інша назва — Цареве), Цареве городище (за 2 км від Рожівки на Броварщині), Княжичі, Княже городище. Пагорби на Десні біля Рожнів і до<70>сі називаються то Половецькими, то Княжими (ЗО, 299).

На території України виявлено одну з форм індоарійської мови, отже, й відповідний етнос. І ареал, де засвідчуються сліди цієї мов, — від Північного Кавказу до Закарпаття. Досі індоарійська мова в її архаїчній формі була відома за текстами, створеними в Індії і на західних підступах до неї. А ще — за реліктовими залишками мови індоаріїв на Близькому Сході, в державі Мітанні (ІІ тис. до н.е.). Третій, західний ареал індоарійської мови включає Україну. І печеніги й половці, очевидно, з тих індоарійських, так званих сіндо-меотських племен, що їх античні автори засвідчують писемно на теренах України з І тис. до н.е. Вони входили до Боспорського царства, ранньодержавного утворення на півдні України зі столицею в Пантикапеї

1 ... 23 24 25 ... 160
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко"