Читати книгу - "Ромео і Джульєтта, Вільям "

Візьми і йди. Будь непохитна й дужа

У рішенні своїм. Я надішлю

До Мантуї ченця з листом негайно

Й про все твого Ромео сповіщу.

Джульєтта

Любове, сили дай! У ній - рятунок.

Прощай, мій отче!

Виходять.

Кімната в домі Капулетті.

Входять Капулетті, синьйора Капулетті, мамка та двоє слуг.

Капулетті

Всіх запроси, хто тут стоїть у списку.

1-й слуга виходить.

Ти кухарів найми десятків зо два.

2-й слуга

Я вам поганих не найму, синьйоре; я випробую їх спочатку: подивлюся, чи облизують вони собі пальці.

Капулетті

І що ж тобі ця проба доведе?

2-й слуга

Еге, синьйоре: поганий той кухар, який не облизує собі пальців. А через те таких, які пальців собі не облизують, я й не приведу.

Капулетті

Іди вже, йди!

2-й слуга виходить.

Замало часу... Що, як ми не встигнем?

А де дочка? Мабуть, в духівника.

Мамка

Авжеж, синьйоре.

Капулетті

Він, може, наведе її на розум:

Свавільне і розбещене дівчисько!

Мамка

Вона прийшла зі сповіді весела!

Входить Джульєтта.

Капулетті

Ну, що, уперта? Де тинялась ти?

Джульєтта

Там, де мене покуту скласти вчили,

Що не скорилася і гріх вчинила.

Святий Лоренцо наказав мені

До ніг упасти і просить прощення.

Прости, мій тату, я тебе благаю!

Віднині я твоїй скоряюсь волі.

Капулетті

Послать до графа! Сповістить його.

І взавтра рано вузол ми зав’яжем.

Джульєтта

З ним стрілась я у келії Лоренцо

Й була до нього чемна і привітна,

Наскільки це пристойність дозволяє.

Капулетті

Раз так, то і гаразд. Я радий. Встань.

Отак і слід. Я хочу бачить графа.

Пошліть мерщій по нього, я ж сказав!

Як перед богом, наш отець - святий:

Йому недарма дякує все місто.

Джульєтта

Ходімо, няню, у мою кімнату:

Ви допоможете мені як слід

Оздоби вибрать на ваш смак, пристойні,

Якими взавтра я себе прикрашу.

Синьйора Капулетті

Не взавтра, а в четвер, ще маєм час.

Капулетті

Ідіть же, йдіть, бо взавтра ж і до церкви!

Джульєтта і мамка виходять.

Синьйора Капулетті

Не встигнемо все влаштувать на завтра:

Таж скоро ніч!

Капулетті

Замовкни! Тсс... Я сам

Візьмусь за справу - і ручусь тобі,

Що буде все гаразд, моя дружино.

Іди ж мерщій Джульєтті поможи

Убра́ння вибрати. А я не ляжу,

Не спатиму я нині. Залиши

Мене самого. Нині - я хазяйка!

Гей, ви! Розбіглися? Ну, добре, я

Піду вже й сам і сповіщу Паріса,

Щоб він на ранок лагодивсь, на завтра.

І як мені на серці легко стало,

Коли отямилось дурне дівча!

Виходять.

Кімната Джульєтти.

Входять Джульєтта й мамка.

Джульєтта

Так, це найкраще вбра́ння. А тепер

Лиши мене на самоті. Всю ніч

Молитися я мушу, люба няню,

Щоб небеса до мене усміхнулись,

Адже ж ти знаєш, чим я завинила.

Входить синьйора Капулетті.

Синьйора Капулетті

Клопочетесь? Чи вам допомогти?

Джульєтта

О ні, синьйоро. Вибрали ми все,

Що треба буде нам до шлюбу взавтра.

Будь ласка, залишіть мене саму;

А няня хай цю ніч вам допоможе,

Бо повні руки маєте турбот,

Так спішно все й раптово...

Синьйора Капулетті

На добраніч!

Лягай. Тобі спочинок необхідний.

Синьйора Капулетті й мамка виходять.

Джульєтта

Прощайте! Чи побачимось ми з вами,

Те знає бог... Якийсь холодний страх

Проймає млосно жили і неначе

Морозом сковує гарячу кров...

Покличу їх... Мені самій так тоскно!

Вернися, няню! Що ж їй тут робити?

Зіграть цю сцену мушу я сама!

Сюди фіал!

А що, коли цей трунок не подіє?

Таж силою мене звінчають з графом.

Ні, ні!.. Ти порятуєш... Ляж отут!..

(Кладе поруч себе кинджал)

А що, як дав мені чернець отруту,

Щоб вбить мене підступно, боячись

Себе збезчестити, коли б відкрилось,

Що він мене з Ромео повінчав?

Боюсь, що так... Проте - не може бути:

Бо ж він уславився святим життям...

Ні, я не допущу лихої думки!

А що, як я лежатиму в труні

Й прокинуся у склепі надто рано,

Раніше, ніж туди Ромео прийде,

Щоб визволить мене? Жахлива мить!

Тоді я задихнутись можу в склепі,

Якого паща темна і смердюча

Так рідко дихає повітрям чистим,

І вмерти там, Ромео не діждавшись!

Або, якщо я виживу, тоді...

Лиш уявить собі: навколо смерть,

І темна ніч, і це жахливе місце -

Могильний стародавній склеп, притулок,

Де сотні літ складають кістяки

Всіх наших предків, де лежить Тібальт

І де під саваном вже гнити став...

Де, кажуть, привиди мерців блукають

Вночі якоїсь певної години...

О боже, боже!.. Що, як я прокинусь

Занадто рано?.. Сморід навкруги...

Жахливий сморід... і глухе стогнання,

Що схоже на стогнання мандрагори, 58

Коли її висмикують з землі,-

Той звук доводить смертних до безумства...

О!.. Що, як я, прокинувшись від жаху.

Там збожеволію поміж страхіть

І кістяками гратися почну