Читати книгу - "Мій ізмарагд, Франко І. Я."

27. «Як від лютого татарина…», 28. «Хто з всіми добрий хоче буть…». Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1895, кн. 3, с. 323, під спільним заголовком «Із чужих квітників. Із Ізмарагда».

29. «Від слона на тисяч п’ядей…». Вперше надруковано у кн.: «Мій Ізмарагд», с. 46.

30. «Як метіль прошумить…». Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1883, № 23. с. 357, під спільним заголовком «Приказки». Зберігся автограф (ф. 3, № 193, с. 44), який має незначні розходження порівняно з текстом збірки.

31. «Як запорохи чоловік…». Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1895, кн. 2, с. 162, під спільним заголовком «Із чужих квітників. Із Ізмарагда». Зберігся автограф (ф. 3, № 219, с. 22), який не має істотних розходжень порівняно з текстом збірки.

32. «Хоч би й мертвого міг гнівливий воскресить…». Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1895, кн. 2, с. 163, під спільним заголовком «Із чужих квітників. Із Ізмарагда». Зберігся автограф (ф. 3, № 219, с. 27), який має значні розходження порівняно з текстом збірки:

Гнівний хоча мертвого воскресить,

Та бог його за гнів його відкине.

В гнівливе серце зло, як нетля в свічку, лине,-

Сама згорить, а свічки не згасить.

33. «Хоча б ти і муки тяжкі потерпів…». Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1895, кн. 2, с. 163, під спільним заголовком «Із чужих квітників. Із Ізмарагда». Зберігся автограф (ф. 3, № 219, с. 27), який не має істотних розходжень порівняно з текстом збірки.

34. «Як та опука від скали…». Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1883, № 23, с. 356, під спільним заголовком «Приказки», з деякими редакційними відмінами. Збереглися два автографи (ф. 3, № 193, с. 18, 19). Один має незначні розходження порівняно з текстом збірки, другий є варіантом строфи:

Як та опука від стіни раз в раз відскакує упруго,

Так кривда людська паде все на тебе, кривдниче-катюго.

35. «Огневі, що ліси палить…». Вперше надруковано у кн.: «Мій Ізмарагд», с. 48.

36. «Наче віз без коліс…». Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1883, № 23, с. 356, під спільним заголовком «Приказки». Зберігся автограф (ф. 3, № 193), який не має істотних розходжень порівняно із текстом збірки.

37. «Молодість у бідності…», 38. «Ти сто людей побив у бою…», 39. «Купа дров і жура…». Вперше надруковано у кн.: «Мій Ізмарагд», с. 48-49.

40. «Хоч би все небо папером було…». Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1895, кн. 3, с. 322, під спільним заголовком «Із чужих квітників. Із Ізмарагда». Зберігся автограф (ф. 3, № 219, с. 22), який не має істотних розходжень порівняно з текстом збірки.

III. ПРИТЧІ

I. Притча про життя. Вперше надруковано в журн. «Зоря», 1892, № 22, с. 427-428, під заголовком «Індійські легенди. Чоловік у балці».

II. Притча про віру, III. Притча про любов. Вперше надруковано у кн.: «Мій Ізмарагд», с. 58-62.

IV. Притча про красу. Вперше надруковано у кн.: «Мій Ізмарагд», с. 62-65. Зберігся автограф без заголовка (ЦНБ АН УРСР, І, № 7444, арк. 5-6), що має окремі розходження порівняно з текстом збірки.

V. Притча про приязнь. Вперше надруковано у кн.: «Мій Ізмарагд», с. 65-69. Зберігся автограф без заголовка (ЦНБ АН УРСР, І, № 7444, арк. 12-13), що має деякі розходження порівняно з текстом збірки.

VI. Притча про вдячність. Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1895, кн. 3, с. 321, без заголовка, під спільною назвою «Із чужих квітників. Із Ізмарагда». Зберігся автограф (ф. 3, № 219, с. 21), майже ідентичний із текстом збірки.

VII. Притча про покору. Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1895, кн. 2, с. 162, без заголовка, під спільною назвою «Із чужих квітників. Із Ізмарагда». Зберігся автограф (ф. 3, № 219, с. 27), що не має істотних розходжень порівняно з текстом збірки.

VIII. Притча про правдиву вартість, IX. Притча про нерозум. Вперше надруковано у кн.: «Мій Ізмарагд», с. 71-79. Збереглися автографи (ЦНБ АН “УРСР, І, № 7444, арк. 3-4; 10), що мають окремі розходження порівняно з текстом збірки.

X. Притча про радість і смуток. Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1895, кн. 3, с. 323 - 324, без заголовка, під спільною назвою «Із чужих квітників. Із Ізмарагда». Зберігся автограф (ф. 3, № 219, с. 25), що не має істотних розходжень порівняно з текстом збірки.

XI. Притча про піст. Вперше надруковано у кн.: «Мій Ізмарагд», с. 80-82. Зберігся автограф без заголовка (ЦНБ АН УРСР, І, № 7444, арк. 11), що є варіантом притчі:

Раз цар один на ловах заблудився

Посеред гір, і не було нікого

При нім, окрім хлопчини-руженосця.

І зголоднів той цар і сів обідать,

Та щось не йшла йому до рота страва,

Бо він привик обідати не сам,

А серед шуму, гамору дворян.

Промовив цар до хлопця-руженосця:

«Піди, поклич мені кого знайдеш,

Щоби зо мною сів обід обідать».

Побіг хлопчина, пастуха веде,

Що стадо пас у близькій полонині.

«Здоров був, брате,- цар йому сказав,-

Ходи сідай обідати зо мною,

Бо не привик я їсти сам один».

«Здоров був, царю,- відповів пастух,-

З тобою я обідати не можу,

Бо запросив мене на свій обід

Ще старший цар від тебе».- «Що за цар?» -