Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Пан Тадеуш, Адам Міцкевич 📚 - Українською

Читати книгу - "Пан Тадеуш, Адам Міцкевич"

18 477
0
01.08.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пан Тадеуш" автора Адам Міцкевич. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 98
Перейти на сторінку:
До Петербурга теж — ладу додати справам). Нехай би там пожив Тадеуш, походив, Посад доскочивши і славних орденів, Та познайомився з вельможами значними. Могла б і я йому знайомствами своїми У цім придатися… А маючи уряд, Освіту, пишний блиск, — захоче, то й назад Нехай вертається, до предківського дому». «Таж, певно, хлопцеві найкраще молодому Ума набратися, потершись між людьми, — Судця відказує. — Це знаєм добре ми: Світів об’їхав тих і я колись чимало, — У Дубні навіть був службовцем трибуналу! Та що! В Варшаві жив ледь-ледь не цілий рік! Багато розуму набрався чоловік, Подорожуючи! То правда, що й небожа Між люди одіслать було б розумно й гоже, Щоб досвід молодий він там обагатив, А не для гордощів, чинів та орденів… Бо що в тих орденах? Хто з-поміж нас, поляків, Шукатиме собі отих царевих знаків, Бурульок золотих? Живемо і без них І шану маємо й повагу від усіх За ім'я чеснеє, за виборну посаду, А не з прихильності царевого уряду». «Не сперечаюся. Посади не шукать — Чудесно! Просто він поїде — мандрувать!» Судця потилицю почухав: «Знаю, знаю! Послав би я його десь до чужого краю, Та сів на шию нам, сестрице, бернардин, Ксьондз Робак. Брат мені наказує, щоб син Був під опікою у нього… Із-за Вісли Прибув недавно ксьондз — і Яцькові всі мислі Та плани відає. Либонь, іще торік Мій брат надумався і з певністю прирік, Щоб за дружину взяв Тадеуш панну Зосю, Твою годованку. Так, певно, вже ішлося. Та й справді, дівчина із Зосі вироста Хороша і ввійде небавом у літа, Уже пак підліток. Без посагу не буде. Відомо-бо тобі, і добрі знають люди, Хто посаг сироті не з як маленький дасть І хто порядкувать тут повну має власть: Брат Яцек, маючи кругленькі капітали, Не їй лиш — і мені допомагав чимало». Так говорив Суддя. Нетерпеливий рух, Мов одганяючи давно набридлих мух, На ті його слова зробила Телімена. Нарешті підвелась: «Як хочете, про мене! Мені до того що! Так, так! Це річ нова! Що ж, пане-брате, єсть у тебе голова — Міркуй по-своєму. Змагаться з вами — де нам! Робіть, як знаєте! Пошліть його гуменним, Чи в корчмі продавать сивуху посадіть, Чи з лісу зносити зайці йому веліть, Скажіть йому орать, коли на теє йшлося, — Та, панство, вибачте! Що вас обходить Зося? Вам — мужа їй шукать? Хіба ж мене нема? Про долю Зосину піклуюсь я сама! А що пан Яцек їй щороку помагає І збільшить пенсію давненько обіцяє, То прецінь він її ще в рабство не купив? Та й те сказати вам без лишніх треба слів — Хоч, може, й боляче, та це ж не таємниця, Що борг свій виплатять не в рік, не в два Сопліци Перед Горешками!..» Судця як це почув, — Зненацька посмутнів, правицею махнув І клонить голову. А Телімена далі: «Ділила з Зосею я й радощі, й печалі. Я — опікунка їй, вона — дитя моє, — І хтось її тепер без мене видає! Про щастя дівчини я дбатиму, як дбала!» «Ну, а якби вона хлопчину покохала І щастя в шлюбі цім знайшла? Га? Що тоді?» «Ну, це ще вилами, як кажуть, по воді Написано! Та й що! А може б, покохала!.. Оце б я клопоту інакшого не мала! Щоправда, партія вона не посажна, Та Воєводянка — а кожен добре зна, Що важить чесний рід і за майно багате, То не прийдеться їй без мужа вікувати. Це ж кров горешківська! Як міг подумать ти, Що чоловіка їй не зможемо найти?» Сопліца просвітлів: «Що ж маємо робити? Я їх обох люблю, неначе рідні діти, І зичу щастя їм. Навіщо ж гнів і крик? Про діло думати я в супокої звик І все сказав тобі одверто й нелукаво, А ти не згодитись, запевно, маєш право, — Хоча зажуриш тим і брата, і мене, — На шлюб годованки. Та з тиждень промине, Ми поміркуємо. І Підкоморій, мабуть, Од діла чесного хлопчини не одвабить,
1 ... 23 24 25 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пан Тадеуш, Адам Міцкевич», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пан Тадеуш, Адам Міцкевич"