Читати книгу - "Танго наосліп, Ельма Кіраз"

— Що ти тут забув!? Зовсім совість втратив!

— Ти взагалі нормальна!? Розгулювати в такому вигляді по дому, де ти, на хвилиночку, живеш не одна!

— Звідки я знала, що можу зустріти тебе у своїй кімнаті! Ти ж лише недавно пішов кудись.

— Ти годину бачила? Уже друга дня, я давно повернувся. Але ти ж у нас спиш невідомо скільки. І як я чув, ми обмінялись кімнатами, ні?

— Не кімнатами, а ліжками. Різницю відчуваєш? — просичала крізь зуби, — відвернися негайно! Я візьму свої речі.

— З тобою можна здуріти, — Серафим розлючено відвернувся і пройшов до вікна. Я ж швидко вискочила з-за дверей до шафи і взяла перше-ліпше, що потрапило під руки. Це був спортивний костюм. Одягнувшись, я з почервонілими щоками повернулась в кімнату.

— Усе, можеш повертатися, — я намагалась вдавати, що мені байдуже на все це, хоча було страшенно соромно.

— Не хвилюйся, я нічого не бачив. Тільки наступного разу, будь ласка, виходь уже готовою з ванни, — Серафим опустив на мене важкий погляд, а потім пішов геть. 
Я почала бездумно перебирати свої прикраси, просто для того, щоб заспокоїтись. Не думала, що буде настільки важко уживатися з чоловіком. Хоча, якби він був не такий пихатий, все було б значно простіше.

— Що таке? — запитала, коли вийшла з кімнати, а Серафим стояв, вперши руки в боки.

— Здається, ти мала це прибрати. Ще вночі.

— Ой…— я зробила вигляд, що мені дуже шкода, — мабуть забула. 

— Ні, Еріко, ти це прибереш, — суворо, наче тато, сказав хлопець.

— Ти не змусиш мене, — я нахилила голову на бік. 

Але він все-таки підійшов і міцно вхопивши за руку вище долоні, потягнув до кухні. Це було дуже неприємно і боляче, тому я різко зупинилась, але його хватка була надто міцна.

— Відпусти! Мені боляче! — я намагалась вирватись і врешті він послабив свою руку.

— Вибач, — Серафим відступив на крок назад.

— Невже не можна було спокійно попросити? Я не якась худоба, щоб зі мною так поводитись! А на хвилиночку, твоя наречена, майбутня дружина! Тільки у тебе до мене нема абсолютно ніякої поваги!

— А в тебе є? Повага до мене? — спокійним тоном сказав Серафим. Я ж трохи присоромлено опустила очі.

— Ми не так довго знайомі, щоб…

— Серйозно? Повага потребує знайомства? Мені вже набридли ці непотрібні негативні емоції, проте ти постійно провокуєш на них. А мені потрібен холодний розум і світлі думки. 

— Які фразочки, — я закотила очі, — повагу варто заслужити. Поки що ти навіть не намагаєшся цього робити.

— Тоді чому я сьогодні враці вкрив тебе пледом, коли ти ледь не тремтіла від холоду? Не намагаюсь кажеш?

— Цей плед колючий і неприємний, жахливо неприємний. О, практично як ти!

— З тобою неможливо розмовляти нормально! — теж голосно сказав Серафим, — я іду на роботу.

— Щасливої дороги, — фиркнула я, — повертайся якнайпізніше.

— Обов‘язково! — він грюкнув дверима, а я переможно посміхнулась. Я ще доведу його до того, що він сам і відмінить це весілля. Варто лише трохи почекати. 

Пішовши до холодильника, я зрозуміла, що в нас зовсім немає їжі, а готувати це точно не моє покликання. Мій максимум це омлет і якийсь найпростіший салат. Тому швидко знайшовши якийсь гідний ресторан, я зробила доволі велике замовлення. І на додачу до цього ще попросила декілька відерок морозива, бо це моя величезна слабкість. Їжу привезли доволі швидко, тому я пообідала, а решту сховала в холодильник. Потім в поле мого зору потрапили досі розсипані спеції. Важко видихнувши, я все-таки взялася за прибирання. Це було б швидко, якби постійно не відволікалась на якісь дрібниці чи телефон. Тому коли я закінчила, був уже вечір. Серафима ще не було. Не скажу, що я дуже хотіла його компанії, проте сама у квартирі чи домі я залишилась вперше. Всередині було якесь маленьке хвилювання. Щоб не було аж так самотньо, ввімкнула телевізор і почала переглядати якісь смішні відео. Потім непомітно для себе задрімала. Не знаю, скільки я проспала, але коли прокинулась, то телевізор був уже вимкнений, як і світло в квартирі. Потягнувшись до свого телефона, що так само вже лежав на столику, відчула на собі щось пухнасте і доволі м‘яке. Засвітивши ліхтарик, я побачила дуже гарний плед сірого кольору, що був надзвичайно приємним на дотик. Спочатку була у невеликому ступорі, а потім мій погляд зупинився на дверях спальні.