Читати книгу - "Зграя, Лаванда Різ"

Тому я і не відчула його присутності, коли ми з Пітером та  Едом спустилися до сніданку наступного ранку. Чесно сказати я оторопіла. Тім як ні в чому не бувало сидів на табуреті перед стійкою ліниво крутячи стакан, в барі був один лише старий Гард, в залі нікого.

- А чи не зарано для віскі? - без особливої привітності промовив йому Пітер, підходячи ближче.

- Якого дідька ти тут забув, Пайк? - Едвард був налаштований ще гірше. Промовчала тільки я, мені взагалі хотілося зникнути, але я приросла до місця, піймавши на собі цей усміхнений аквамариновий погляд проклятих вовчих очей.

- Я прийшов за своєю сорочкою. Вона була моєю улюбленою, - його усмішку можна було назвати чарівною, якби не вбивчий сенс.

- Яка ще сорочка? - замайорів Ед, загрозливо стиснувши кулаки. - Батько, навіщо ти йому наливав? Навіщо ти взагалі впустив його сюди?

- Крихітка знає про що йдеться, - недбало кивнув Тім, потягуючи віскі, і стежачи за мною краєчком ока . - Сподіваюся, дар мови у тебе забирає тільки поруч зі мною? Де моя сорочка, крихітка?

- Припини мене так називати! - мене вже буквально трясло, від того, як на мене поглядали Картери. Я немов впала в їхніх очах. - Я спалила твоє ганчір’я, а тепер мотай звідси!

- Брехуха, - посміхнувся паршивець. - Ти б не знищила її, вона тобі нагадує занадто багато про що.

- Я тебе ненавиджу! - видихнула я, відчуваючи непереборне бажання заїхати по цій усміхненій фізіономії, і одночасно пригнічуючи інше своє бажання - поцілувати його знову. Вульфену жахливо складно боротися зі своїми тваринними інстинктами, тому що міркуємо ми і відчуваємо як люди. В оточенні вульфенів я б не стала стримуватися, але ж поруч зі мною знаходились необізнані, а ще хлопець, якого я так недоречно забажала - був по інший бік.

- Ні-і-і, крихітко, ти просто збентежена, що твої улюблені Картери  дізналися про наші стосунки.

- У нас немає ніяких стосунків, Тім! Мені здалося, що вчора ввечері я тобі все популярно пояснила. Я закопала твою сорочку на пляжі, ти легко знайдеш її сам. А тепер іди, можеш навіть не розплачуватися, я тебе пригощаю, - щоб не зірватися, я вимовляю слова по складах, це звичайно виглядає по-ідіотськи, і будь-кому з присутніх відразу зрозуміло, що я нервую.

... І тут раптом ... імпульс. Немов порив вітру. Несподівано я відчула наближення альфи. Ми з Тімом обидва це відчули. Це був Неш та Алекс, вони як раз вийшли з машини, грюкнувши дверима на стоянці. Але в цю секунду, причина по якій вони приперлися мене хвилювала найменше.

- Тім, йди через кухню! - підскочив до нього, я потягнула впертого хлопця за руку. - Будь ласка, я тебе дуже прошу! Він не повинен тебе тут бачити! Для тебе це занадто небезпечно! - моя поведінка і тон голосу одразу змінилися, ніколи було ховати емоції і морочитися подивом  Картерів. Все сталося дуже швидко. На мить наші з Тімом погляди перетнулися, і нахаба ще встиг впитися мені в губи коротким поцілунком. Після чого кинувши п'ять баксів на стійку, Тім зник за дверима кухні якраз в той момент, коли в кафе увійшли Неш і Алекс.

Ось тепер було саме час оцінити ситуацію. А коли я усвідомила, що вона вийшла з-під контролю - я вибухнула. Першим під мою гарячу руку потрапив Неш, якого я поклала одним швидким рухом, стиснувши йому горло так, що мій давній друг почав катастрофічно синіти.

- Крім літаків, тебе випадково не вчили користуватися телефонами? - прошипіла я, насолоджуючись його слабкістю. Так, ... це те, що приховано в мені, це і є вульфен - сила і агресія звіра, мозок людини і емоції надприродної істоти. - Ти не мав права приводити його сюди!Його не повинно бути поряд з людьми, які мені дорогі! Ти що мене погано слухав, Неш? Це місце - моя територія! І я прекрасно себе контролюю, не треба так обурено хрипіти!

- Ніколь, негайно відпусти його! Це ти зараз головна небезпека, а не я! - прогарчав Алекс, приймаючи стійку для бійки.

- А ти примусь мене, пес! - огризнулася я. Але мене зупинило інше - тихій, схвильований, м'який голос Едварда.

- Нікі, - він подивився мені за плече. Відпустивши Неша, який майже задихнувся, я обернулася. У мене за спиною стояв наш кухар, тримаючи в руках величезний ніж для м'яса.

- Тім Пайк велів мені сказати, що якщо ти відріжеш непроханому гостю яйця, це послабить його захист. «Убий їх, крихітко, і ти отримаєш все, що хочеш », - пробурмотів кухар монотонно, одурманений гіпнозом бети.

- Мені хтось пояснить , що тут відбувається? - прогримів Гард, чомусь з великою підозрою дивлячись на бідного кухаря.

- А що відбувається, - розвела я руками, вже сама все більше змахуючи на божевільну. - Тім Пайк каламутить воду ...  чи то обкурений, чи то п'яний. А ці джентльмени ... сильно розлютили мене, тим, що увірвалися без запрошення. Вчора ... ми з ними трохи посварилися. Я ... встала не з тієї ноги, а жінку, коли вона на взводі краще не чіпати. Всі знають. Пробач, Гард, цього більше не повториться. Боже, яка нісенітниця! - відчуття провалу мало не викликало у мене істерику. - Мені треба подихати.

Я стрибнула в воду прямо в одязі, пара кілометрів туди, потім назад. А потім падаю на пісок обсихати. Бачити нікого не хотілося. Я не впоралася. Картери тепер запам'ятають мене саме такою - шаленою, божевільною і брехливою. І винен в цьому був Тім!

Через годину Неш все ж наважується підійти до мене, хоча в повітрі все ще витає та потріскує значна напруга.