Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Лялька, або Бухгалтер на вимогу, Анна Пахомова 📚 - Українською

Читати книгу - "Лялька, або Бухгалтер на вимогу, Анна Пахомова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лялька, або Бухгалтер на вимогу" автора Анна Пахомова. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 71
Перейти на сторінку:
ч. 16 Артур

16

Артур

Усадовив Віолетту в автомобіль, ледь не втримався від того, щоб не позачиняти всі вікна, і ввімкнути обігрів. Власне безсилля мене дратувало і сердило. Ну як можна примудритись захворіти серед літа? Виглядала дівчина бентежно. Саме так. Не міг стримати хвилювання дивлячись не неї – щоки червоні як буряком намазані, губи обвітрені, очі примружені. Та якби я знав, в якому вона стані, хіба б я до неї ліз?

А ці її слова: «ніколи не покохаю», - сказане так ніби вона мене колись кохала. І головне чому від цієї фрази стало так не по собі, ніби я знищив, зіпсував щось прекрасне? Дурні думки, які ятрили якісь старі згадки, щось невловиме, але дуже важливе. Не покохає вона мене! Ну треба ж!

Я злився на себе та на свою сліпоту і хіть, ще більше ніж на Віолетту, яка як мені здалось, не збирається до лікаря. Та і куди вона піде? В поліклініку? Туди хіба втовпишся?  А раптом у неї пневмонія?

Знову невідоме до сьогодні переживання охопило мене. Давно  я так не хвилювався за кого б то не було. Щоб аж місця собі на сидінні не знаходив, і увесь час хотів помацати гарячого немов розпечене залізо лоба. Чи не стало їй гірше?

Ми в лічені хвилини під’їхали до медичного центру, де я завжди проходжу медогляд, і де нас точно приймуть невідкладно. Але мені все одно здавалось, що автівка суне дорогою надто довго.

Віолетті перевірили температуру за допомогою безконтактного термометра, лікар уважно її прослухав – я наполіг бути присутнім, спробували б вони мене видворити. Дівчина ледве трималась на ногах. Температура була майже сорок градусів. Тож прямо тут в центрі їй вкололи жарознижуючий укол, виписали купу ліків, і наказали мінімум три дні зберігати постільний режим.

На щастя лікар не виявив у дівчини пневмонії, чи чогось серйозного, але наказали прийти через два дні на дообстеження, після того як хвороба почне показувати інші симптоми. І добре, що  я був з рудою, бо мені здається вона навіть нічого не запам’ятала що їй там лікар казав.

По дорозі до неї додому заїхали в аптеку. Подіяв укол, бо Віолетта з червоної стала раптом блідою, на скронях і лобі виступив рясний піт, волосся змоклось. Вона виглядала настільки жалюгідно, що  у мене стискалось серце від жалю до неї. Говорити дівчина зі мною не хотіла, а я надто нервував, щоб знайти для неї якісь слова. В голові тільки крутились як заїжджена пластинка картини вранішнього сексу, за які я себе відверто починав ненавидіти.

Який же я негідник. І головне яким чином загладити свою провину перед своєю рудою скалкою?

- Я сама піднімусь в квартиру, - спробувала опиратись Віолетта, коли ми під’їхали до її будинку. Ага. Розігналась.

Забрав пакет з ліками, і не кажучи ні слова витягнув її з машини. Вона похитнулась, притискаючись до мене. Ну куди їй самій йти? Ледве ногами ворушить. А ще щось із себе мнить. Та і йшла вона дуже повільно, так що в під’їзді не витримав, і підхопив дівчину на руки. Їй конче потрібно лягти і відпочивати, а з своєю слабкістю вона плентатиметься до квартири щонайменше годину.

Вона виявилась легкою, як пір’їнка. Аж подивувався. Наче в тонкому тілі зовсім немає ваги. Слабко пручалась, намагаючись стати на ноги.

- Та сиди ти спокійно! – гримнув на дівчину, і так тиснув зуби, що ті ледь не викришились на сходи. В світлих очиськах забриніли сльози,  і я відчув себе монстром, від чого ще більше розсердився.

Віолетта затихла, і я нарешті відшукав потрібну мені квартиру.  

- Ключі де? – не ласкаво запитав  у дівчини.

- Тут, - вона подала голос, який виявився хрипким і кволим.

Дівчина дістала з своєї сумочки ключі від квартири, і подивилась на мене.

- Може ви вже підете? – видно спитатись їй вартувало чимало зусиль, бо вона аж губу закусила.

- І не подумаю, - притиснув паперовий пакунок з покупками. І очікувально подивився на неї. Але дівчина не робила спроб відкрити квартиру. Ну це вже занадто. – Твоя гордість зараз ні до чого!

Вихопив з її пальців зв’язку в три ключа і відчинив двері, не відразу впоравшись із замком. Невже так важко викликати слюсаря і полагодити його? Двері прочинились і я опинився в типовій старій квартирі.

Давно не був в таких місцях. Шпалери в дрібну квіточку на стінах в коридорі, пофарбовані білою фарбою двері у ванну кімнату. Квартира потребувала ремонту. Віолетта завошкалась роззуваючись, і слабко крикнула:

- Мам?

У відповідь тиша.

- Ти живеш з матір’ю? – поцікавився у дівчини, продовжуючи роздивлятись інтер’єр. З коридору було видно старенький холодильник на кухні, і вкритий клейончастою скатертиною стіл.

- А що? – дівчина огризнулась, але  я тільки знизав плечима.

- Де там твоя кімната?

- Там і трахнеш мене? – вона нарешті скинула простенькі сандалії, і я не придумав нічого кращого ніж теж роззутися. Чомусь ходити взутим по простих килимках в її квартирі мені здалось дуже не правильним.

- Розмріялась, - відповів  в тон дівчині, за що отримав здивований погляд. – Зараз вкладу тебе в ліжко, переміряю температуру,  і дам ліки, ті що лікар прописав.

- Я вже не маленька, сама впораюсь, - Віолетта пройшла через вітальню до зачинених дверей в спальню.

- Я помітив що не маленька, - погодився не відстаючи ані на крок.

- Слахай..те, навіщо воно вам? – вона узялась за ручку.

- Бо я так хочу! – впевнено завів її в кімнату, і пошукав куди поставити пакет з ліками. Те що побачив змусило на мить оніміти. Вся кімната була прикрашена мереживом. Серветки під книжками на полиці, серветки поверх скатертини на письмовому столі, мереживні вставки на фіранках, мереживне окантовка покривала на ліжку, і навіть на стільчику теж було мереживо!

Віолетта сіла на ліжко, прямо поверх того самого красивого покривала, і заморено подивилася  на мене. Здається вона змирилась з неминучим і тепер тільки чекала допоки я зроблю все що задумав.

- Це ти все в’язала? – само вирвалось у мене.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 23 24 25 ... 71
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лялька, або Бухгалтер на вимогу, Анна Пахомова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лялька, або Бухгалтер на вимогу, Анна Пахомова"