Читати книгу - "Довірся мені, Альбіна Вишневська"

Весь шлях до місця призначення пролетів ніби одна мить. Тимофій зажадав від дорослих конкретних відповідей на безліч запитань.

- Як ви познайомилися? Чому ти, тато, мовчав?

Микита, пильнуючи дорогу, спритно відповідав, не приховуючи жодних деталей.

- У дядька Степана був, потратив у халепу, ось і познайомився з цією гарною дівчиною.

- Юля Миколаївна мені дуже подобається, - очі хлопчини задоволено спостерігали за дорослими.

Він бачив, що батька став геть іншим. Це можна було простежити навіть у їхньому спілкуванні. Навіть особисті зустрічі стали тривалішими. Батько не поспішав, все більше часу  присвячуючи синові.

– Тіме, що цікаве читаєш? – Та, про кого так відверто говорили син та батько, вирішила перевести бесіду у зовсім інше русло.

– «Острів скарбів», - відрапортував миттєво хлопчина, додаючи похапцем, - а вам мій тато подобається?

Юля могла поклястися чим завгодно, що почервоніла, ніби варений рак. Такого запитання вона не очікувала. Хоча прекрасно розуміє, що обидва хитруни спостерігають за її реакцією. І як тут бути?

– Твій тато цікавий співрозмовник, - відповіла доброзичливо, - ще будуть якісь запитання?

– Лише співрозмовник? - прилетіло чергове запитання від Микити.

Юля подивилася у бік зосередженого чоловіка та просто потисла плечима.

– Так.

Ледь помітна мімічна зморшка підказала дівчині, що Гранін-старший незадоволений такою відповіддю. Його проблеми. Нащо при синові говорити про занадто дорослі речі?

– А на яких атракціонах ви полюбляєте кататись? – щебетав далі Тимофій, не даючи дорослим спокою.

– На чомусь менш екстремальному, я за помірні емоції, - розсміялась у відповідь, дивлячись на збентеженого хлопчика, котрий зацікавлено виглядав у вікно.

Ось кому дійсно кортіло до парку. Вираз обличчя неперевершений у своєму очікуванні. Та й сама Юля в середині відчувала якусь ейфорію. Як довго вона не була у цьому парку? Навіть не пам’ятає.

І ось коли Микита ледь встиг  припаркувати автівку, першими з салону в гарячий літній вечір вискочили Тимофій та Юля.

Очі дівчини розбігалися від великої кількості нових атракціонів. Так дійсно, а скільки ж років вона тут не була? Гарно напруживши пам'ять, все ж таки вдалося у спогадах піймати останній момент перебування тут. Останні п'ять так точно! Так багато! Чому так сталося? Що заважало? Адже життя не крокує повільно. Воно має шалений ритм. І ось у висновку що маєш. Шкода, що з часом втрачаєш легкість, притаманні юним рокам. То ж висновок? Треба жити так, щоб не було соромно, в першу чергу, перед собою.

 Тимофій помчав за квитками, а дорослі повільно йшли центральною алеєю і насолоджувались морозивом. Микита знову пірнув у заборонений прийом, хоча прекрасно розумів, що Юля дасть йому відкоша. Така серйозна останнім часом, поки перебували наодинці. Йому подобалась її трішки вчительська виправка. Напружена. Мабуть не очікувала від нього такого наполегливого запрошення на прогулянку. І не просто тет-а-тет, а ще й укупі з сином.

 Чомусь в голові виникла думка, що дівчина в ці хвилини прокручує в своїй голівці єдине запитання: він одружений, розлучений, чи вдівець? Що ж, трішки пізніше він обов’язково їй все розповість…якщо вона запитає. Хоча щось йому підказувало, що не запитає.

По поведінці дівчини спостерігає, що напружена, тримається так відсторонено, ніби вони жодного разу не цілувалися та не з’ясували одне: у них спільна проблема – взаємний потяг.

Запропонував покататися на чомусь екстремальному…спеціально. Хотів ще раз переконатися у тому, що при синові вона не грала. Микита, побачивши очі дівчини, все зрозумів, її стеля - паровозики.

- Боягузка? - посміхнувся.

- Можливо.

- Тоді не варто, ти потрібна мені жива.

- Авжеж, - а ось це пролунало іронічно.

Микита одразу перестав хрустіти вафелькою і став серйознішим.

- Юль, - його рука стиснула її тонку долоню, - не всі мужики зрадники та козли.

- Тоді чому ви з матір'ю Тіма живете не разом?

Ось тобі і номер, стереотипи так і пруть із дівчини. Не втерпіла, запитала, а це означало одне – він її хвилює. Вона думає про нього.

 - Тому що є інші непогані чоловіки, в яких закохуються заміжні жіночки, - перевів все на жарт, намагаючись не заглиблюватися в подробиці минулого життя.

Юля відвела погляд, почувши його відповідь, і нарвалася на правду. Ну, звичайно, часом раніше думала, що він такий, як і всі. То не такий? Дійсно?

Тільки не дай Бог німб тепер йому подумки прималювати над головою, аж такий ідеальний вимальовується.

- Тату, ось ваші квитки, - хлопчик простягнув батькові два квитки на колесо огляду, - насолоджуйтесь, а я в розважальний центр. Не хвилюйтесь.

- Ти дивись на нього! Жвавий який, - Микита навіть не встиг торкнутися синового плеча, хлопчина що духу біг у потрібному напрямку, - окей, колеса не боїшся?

Юля, побачивши глузливі очі чоловіка, ледь не зірвалася від чергової порції жартів. Упертюх! Ось хто він!

- Ні, - фиркнула, вихопила свій квиток і помчала у бік пропускного пункту, сподіваючись першою зайняти кабінку і поїхати вгору.

Ага, майже вийшло. Чоловік наздогнав її ще перед входом і спритно перехопив за талію.

- Не вгадала, мала. Ти думала, що я проґавлю момент з тобою там нагорі поцілуватися?

- Пфф, - чергове коронне пирхання, але Микиті глибоко паралельні її зітхання.

Він вже у власних фантазіях намалював собі хід їхньої подорожі. Їй не втекти з його наполегливих рук.

Гранін підштовхнув дівчину вперед, неквапливо увійшов у кабінку, де їх зачинили.  Механізм повільно, але впевнено став пробиратися вгору.

- Красиво, - видихнула, задоволено розглядаючи місто, в яке закохалася ще зі студентства.

З висоти пташиного польоту місто буле ще прекрасніше: величезне, оновлене, таке незвичайне, живе і галасливе. Юля ніби розчинилася у власних думках, спостерігаючи за тією красою, яка розкинулася внизу. Вона й забула, що це зачаровує, змушує на певний час відволіктися від буденного.