Читати книгу - "Французький акцент, Анна Харламова"

    — Вона просто диво. — Тихо промовила Лорен. — Хіба ти можеш відмовитись мати дитину… я бачу, як ти любиш її і хотів би мати своїх… — Вона нахилилась над Камілою, і торкнувшись її завитків, посміхнулась крізь сльози. — Я не зможу подарувати тобі радість стати батьком. Ти зараз навіть не усвідомлюєш, на що хочеш погодитись.
   Я реально закипів зсередини. Мені боліло разом з нею, але я реально був дуже злий на її слова. Схопивши Лорен за руку, я вивів її до коридору. Притиснувши її спиною до стіни, я навис над нею, тримаючи долоні біля її скронь.
   — Послухай мене, Лорен. Хоч триста разів скажи одне і теж саме, я не відмовлюся від нас. З нас вийде чудова родина з дітьми чи без. Будуть діти – супер. Якщо ні, - ми з тобою це разом переживемо. Ми – разом. — Я дивився їй у вічі і продовжував: — Я кохаю тебе і не дозволю все зіпсувати. Ти б від мене відмовилась, якщо б взнала, що я не зможу мати дітей?
   — Тео…
   — Запитую – відмовилась би?
   — Ні. Ніколи.
   — Чому тоді ти вирішила, що я це зроблю? Чому? Ти не віриш, що я кохаю тебе?
   — Звичайно вірю.
   Вона заплакала. Її тендітні плечі здригались, а щічками бігли сльози.
   — Лорен… — Я взяв її обличчя у долоні і тихо промовив: — Я хочу дитину лише від тієї, яку кохаю. Дітей я хочу не просто так… не тому що треба. Тому… якщо це буде не з тобою, мені це і не потрібно. — Я ніжно поцілував її губи. М’які і тремтячі. — Якщо навіть у нас не буде дітей, я проживу життя з тією людиною, яку кохаю безмежно. Я і не думав, що можна так сильно кохати, - поки не зустрів тебе. Мою… лише мою Лорен. Прошу, не край мені серце і собі також. Я ж все одно тебе не відпущу.
   — Тео… обійми мене, прошу… прошу…
   Я обійняв Лорен, пригортаючи до себе, і цілуючи її волосся. Ми стояли так дуже-дуже довго, доки сходами не піднялась мама. Побачивши нас, вона голосно виказувала своє щастя зі словами «щастя вам, мої діти!». Мама обіймала Лорен та мене і просто світилася щастям.
   Згодом ми спустились знову на веранду і продовжили розмови за вином та десертом. Звичайно мама часто підіймала розмову про дітей і я не знав, як мені дати ще зрозуміти Лорен, що в нас все буде добре. Я сподівався лише на те, що мої слова вона почула, відчула і зрозуміла. Ми – вже сім’я.
   Мама з батьком хотіли, щоб ми заночували в них, але я знав, що нам з Лорен треба сьогодні побути лише у двох. Тож, як тільки сонце почало сідати, ми попрощались з обіймами та цілунками і поїхали додому. До нашого дому.
   Коли я зупинив авто біля будинку, Лорен мило спала на сидінні. Я нахилився та ніжно поцілував її у губи. Як я жив без цієї жінки? Як? Вона моє все. Я так хочу, щоб вона це зрозуміла, щоб ні про що не хвилювалась. Мій світ – вона. Я так сильно її кохаю.
   Довгі хвилини я просто сидів і дивився на те, як вона спить. Я хочу кожного дня бачити її в своєму ліжку, засинати та прокидатись разом з нею. Хочу робити її такою ж щасливою, яким вона робить мене. Я все заради цього зроблю.
   Обережно відчинивши дверцята, я вийшов з автівки. Тихо зробивши теж саме з дверцятами Лорен, я підхопив її на руки та поніс до нашої спальні. Вона тихо зітхнула, щось незрозуміле промуркотівши.
   — Спи, chérie. Спи, моя кохана. — Я ніжно торкнувся губами її скроні і увійшов до спальні.
   Поклавши Лорен на ліжко, я допоміг їй зняти взуття, а потім почав розстібувати з неї сукню.
   — Тео?
   — Що, chérie?
   — Кохай мене… Ніжно-ніжно, кохай мене. — Лорен дивилася на мене сонно, але водночас її погляд випромінював бажання.
   Лорен зняла бретельки з сукні, опустила їх та розстібнула бюстгальтер, який кинула додолу. Дивлячись мені у вічі, Лорен надзвичайно мило посміхнулась, кликаючи пальчиком мене до себе, вона продовжила знімати з себе одяг. Я посміхнувся навзаєм і почав розстібати гудзики на сорочці.
   З вікна до кімнати потрапляло місячне сяйво, яке гралося з тілом Лорен та манило мене торкнутися до нього, як найшвидше. Я швидко зняв увесь одяг, та накривши тіло Лорен своїм, припав до її повних вуст. Поринаючи язиком в її солодкий ротик, я застогнав від задоволення. Я цілував її губи, шию… груди, грався сосками та спускався донизу язиком, доки не дійшов до найпотаємнішої, солодкої частини її спокусливого та такого жаданого тіла. Лорен стогнала під моїм язиком, стискаючи та притискаючи мою голову все ближче у пориві пристрасті. Я віддавав їй усе, що міг,… що було в мене, - це моє кохання. Здригаючись в оргазмі, Лорен заблагала, щоб я увійшов в неї, і я розсунувши її ніжки ще ширше, повільно пірнув у блажене тепло. Я рухався повільно, неквапливо дивлячись їй у вічі. Лорен обіймала мене однією рукою за талію, а іншою торкалась мого обличчя. Ми цілувались, доки я рухався у ній, а вона приймала мене без залишку. Ми займались найніжнішим коханням, не промовляючи ні слова. За нас говорило наше кохання у тілах. Ми одне ціле.
   Коли я розчинився в оргазмі, наповнюючи Лорен собою, ми все так само дивилися одне одному у вічі. Лорен посміхнулась, а з кутика очей струмочком побігла сльоза.
   — Я кохаю тебе, Лорен.
   — І я кохаю тебе, Тео.
   Цієї ночі, я хотів озвучити те, що у мене на серці і я це зробив.
   — Вийдеш за мене?
   Ми дивилися одне одному у вічі.
   Лорен похитала головою.
   — Так.
   Я почувався так, наче потрапив до Раю. Все в мені раділо та наповнювалося щастям. Моя кохана жінка зголосилась провести зі мною життя.
   Нахилившись, я припав до її вуст. Наші язики сплітались, дихання збивалося, і ми знову, і знову розчинялись одне в одному.
   — Вибач, що без каблучки. Ми завтра ж підемо і купимо найгарнішу із каблучок.
   — Ти мені подарував своє серце, - це єдине, що мені потрібно.
   — О, Лорен. Моя, Лорен. — Я знову нахилився, і поцілувавши її, промовив: — Я зроблю тебе неймовірно щасливою. Обіцяю.
   — Я знаю. Знаю. — Вона притягнула мене для поцілунку і промовила прямісінько в губи: — Я теж зроблю тебе щасливим. Я все для цього зроблю.
   — Знаю. Я це знаю Лорен. Ти вже це робиш. — Наші губи знову зустрілись у шаленому поцілунку.