Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

День стрімко наближався до кінця і Тамарі не на жарт турбувалася - вона не встигає "підготуватися" до зустрічі з чоловіком. Спасибі Велмі – Тасся сьогодні переночує в лісовому будиночку, тож Тамі, насторожено оглядаючись, пройшла через хол. У замку вже майже всі спали і тільки слуги снували десь далеко, готуючись до наступного дня.

Тамарі непомітно піднялася до своїх покоїв – і кинулася проводити ритуали, шепотіти-пришептувати, як навчила її Велма. Зачарованим відваром вона щедро побризкала по кутках, полила поріг у кімнаті, обросила їм ліжко.

- Ну, здається встигла, - і Тамарі кинулася у ванну упорядковувати себе. Готова до зустрічі з чоловіком, і зовні незворушна дівчина сіла на край ліжка і завмерла в очікуванні.

За довгі п'ять років магія Тамарі під чуйним наставництвом Велми дуже зміцніла, а відьмінські ритуали та змови надійно приховували Тамарі від чарівної магії. Ниточка, яка з'єднувала Тамарі з Даксом, витончилася настільки, що її важко було виявити, а вогонь на їхніх руках майже згас. Коли нитка зникне і згасне останній вогник на кінчиках пальців - Дакс втратить можливість утримувати та знайти Тамарі.  Вона стане вільною. Щаслива усмішка грала на губах дівчини і очі затягнулися мрійливим серпанком – як здорово вони заживуть утрьох: вона, Тасся та Велма… Дуже скоро. Ще чуть чуть…

Якесь шарудіння пролунало біля дверей – і Тамарі буквально нашпорхнулася на суворий і такий…. здивований погляд. Дакс!!

- Ой! – тільки й встигла вимовити,  як нерухоме тіло ненависного чоловіка  впало під дією чар і звалилося прямо біля ніг Тамарі.- Та що ж це таке, Темрява тебе забери!! - Бурчала , насилу затягуючи знерухомленого чоловіка на ліжко ... Незважаючи на тяжість нерухомого тіла, Тамі не могла приховати зловтішної усмішки.

- А знатимеш!!!

У лічені секунди Тамарі звично роздягла Дакса, влаштувала його в ліжку так, щоб уранці він нічого не запідозрив. А сама, сьорбаючи каву і поглинаючи смаколики, влаштувалася в кріслі біля ліжка – чекати довгоочікуваного ранку.

Як тільки небо за горизонтом заіскрилося першими променями - Тамі, тихенько пришептуючи, бризнула пробуджувальною мікстуркою в обличчя Даксу, ковзнула в ліжко - і заплющила очі. Дакс не повинен був здогадатись про своє фіаско. Секунда, дві, три… Що таке? Чому так довго?

Тамарі тільки-но  зібралася відкрити одне вічко,як тіло поруч ворухнулося, крекнуло, охнуло - і, потягнувшись, встало.

- Щось сьогодні він зволікає, - приготувалася вона до болючого щипка за груди, але раптом відчула, як злітає з неї ковдра. Не ворушитися, не розплющувати очі! Намагаючись не видати себе – нерухомо лежала вона – і навіть зітхнути боялася.

А Дакс стояв не зводячи очей з нерухомої, майже оголеної жінки. Щось там ворухнулося в його єстві – піднімалося, спалахнуло. Він чекав хоча б швидкоплинного зітхання, ніжного трепету закритих повік. Повільно провів рукою по боках, талії, стегнам. Взяв її за підборіддя – сильніше, ще сильніше – як боляче!! - і повернув її обличчя до вікна.

- Що робити? Що він робить? - билася зляканою пташкою думка в голові.

- Ну що ж, ось і все, Тамарі. Ти й так довго витягла. - Відпустивши підборіддя – не забув ущипнути за груди – так, як він робив це майже всі десять років – розвернувся на п'ятах і ледь похитуючись, вийшов. Нарешті, жінка змогла зітхнути - вона мало не знепритомніла від задухи, страху та болю.

***

- Дакс, синку! Ти чого так довго? Невже - все? – заквохтала просто під її дверима свекруха. І хто б сумнівався? – стільки радості та надії було в її голосі.

- Ще ні, мамо, але вже скоро. Вона навіть не встала, не поворухнулася. І подивися на мої руки.

-О, Темрява! Я ж забула руки пилком позолотити йому! Так ось чому я зобов'язана його дивною поведінкою, - спочатку з жахом, а потім і з захопленням подумала Тамарі. -Ну скоріше б вони вже вниз пішли. - Їй так не терпілося поділитися з Велмою подіями цієї ночі! Та й треба вирішити, що робити їм далі.

Дочекавшись, коли стихнуть на сходах кроки, Тамі тихенько визирнула за двері - і, переконавшись, що там нікого немає, кинулась вдягатися. Так ... не забути нанести на обличчя крем з витяжками з жаб'ячих спинок - він надає обличчю загадковий зелений відтінок ... Волосся Тамарі заплела в косу, одягла темні штани і сорочку. Все. Вона готова йти до старого саду.

Тамі повільно, щоб не розчарувати чоловіка і його рідню, спустилася сходами, трохи зігнулася, стулилася і плавно пропливла через хол. Вона відчувала, як допитливо обмацує її чужа, зла магія, а зловтішні погляди мерзотної служниці ніби штовхають її в спину.

- А фігушки вам, - посміхаючись у душі, подумала вона.

Переконавшись, що за нею ніхто не спостерігає, Тамі припустила щось сил. Адже ранок був уже в розпалі і Велма, мабуть, уже зачекалася на неї. Велма, звісно, ​​чекала на Тамарі, але зовсім не сумувала. Вона вляглася у високій траві, задерикувато бовтаючи складеними одна на одну ногами. Сонячні промінчики лагідно лоскотали ніжне обличчя. Зелені, як смарагди, очі сяяли від задоволення. З десяток розпатраних ромашок валялося навколо, а одинадцяту Велма обскубувала, примовляючи:

-Любить ... Не любить ... До серця прижме ... До дідька пошле ... Любить ... Не любить ... До серця прижме ... До..

-Лішого пошле, - підхопила Тамарі, щасливо сміючись і пірнаючи в траву біля подруги. Вони завозилися, лоскочучи одна одну і заливаючись від сміху.

- Ну, підемо, - встала, обтрушуючись Велма. Розпатлані і пом'яті квіти полетіли в різні боки.

Дівчата крокували по усипаній піском доріжці, весело підштовхуючи одна одну.

Недоскубана ромашка впала біля старої, розщепленої навпіл яблуні, і міцна міцна чоловіча рука підняла ніжну стеблинку.

- До серця прижме, - пролунав тихий глибокий голос.