Читати книгу - "Дім, в якому…"

— Що мав під рукою, те і взяв, — образився Табакі. — Не дуже-то понавибираєш, коли в тебе в руці скорпіон. І взагалі, я наклеїв на неї попереджувальний напис. Здається, він відірвався.

— Яким боком Сліпому твій напис? Ось помре зараз, і залишимося без ватажка напередодні військового перевороту.

Лорд посміхнувся. Мрійливо та ніжно.

Відразу згадалася приповідка Табакі: «Лорд усміхається раз на рік, коли хто-небудь примудриться зламати собі ногу». «Або хлиснути з бутля зі здохлим скорпіоном», — доповнив я подумки це спостереження.

— Сліпий, ти маєш замовляння від отрути? — турботливо допитувався Табакі. — Або амулет, що був би оберегом?

Та Сліпий уже займався іншою пляшкою. Відкоркував, жбурнувши корок у манежик Грубому й капнув звідти собі на палець. Помирати він найближчим часом явно не збирався.

— Та що йому якийсь скорпіон? — відповів сам собі Табакі. — Він і не таке жер. Напередодні й не напередодні.

Ощасливлений Грубий бавився корком. Підкидав його двопалими клешнями й пробував упіймати. Корок ніяк не ловився, але Грубий не втрачав надії. Потім він застромив його до рота й узявся ялозити, ніби соску.

Я ще трохи подивився на них і ліг на спину. Від Горбача, який продовжував стругати, віялом розліталася стружка.

— Вибач, — казав він за кожним разом, коли щось таке долітало до мене.

— Нічого, — за кожним разом відповідав я.

Очі в Горбача були, наче мокрий чорнослив, а вії здавалися приклеєними.

— Між іншим, — сказав він, перервавши наш одноманітний обмін люб’язними словами, — Валет сказав, що Помпей тренується в метанні ножів, уявляєте? Нібито влучає в центр мішені з десяти кроків, тричі з п’яти разів.

— Ти це кому розповідаєш? — запитав Табакі з підлоги.

— Усім.

Я знову перевернувся на живіт і порозсував пакети й сумки, які висіли на спинці ліжка.

— От і дарма. У принципі, нам із такими розмовами цілком вистачає Лері.

Табакі вийняв із банки чилійський перчик, який уже наполовину розклався, струснув його й запхав собі до рота.

— Ось ця настоянка добра вдалася, — сказав він, примружившись. — Одне тільки, знаєте, гнітить. Перш ніж Помпей досягне досконалості в метанні ножів, Лері нас затрахає до смерті. Він уже зараз себе майже не тямить. На людей кидається. Правда, тепер іще не скоро кинеться, але все одно. Зле хлопцеві. Треба з цим щось робити.

— Чому він тепер не скоро кинеться? — запитав я.

Лорд знову послав мені свою сонцесяйну усмішку:

— Ми вчора переконали Лері, що він тебе вбив.

Наступним питанням я подавився.

— Він довго ридав десь у надрах Дому, — продовжив Лорд, — навіки прощаючись із вірними Логами. Цього потрясіння йому надовго вистачить.

— А тобі, звісно, приємно, що людина помучилася! — обурився Табакі. — Що він, може, мало не повісився? З яким задоволенням ти про це розповідаєш!

— Я думаю, Сфінкс встигнув би вийняти його з зашморгу, — безтурботно сказав Лорд. — Він такий клопітливий… Іноді… Крім того, Табакі, ти, здається, забув, що це була твоя ініціатива?

Я дивився на Лорда й думав, що Сфінкс, коли він доводив мене в туалеті до істерики, вже знав, що утнули з Лері його однозграйники. І що кращої гарантії для моєї безпеки просто бути не може. Але він нічого не сказав. Перевірив, чи здатний я на стукацтво, а потім чи погоджуюся я вважатися стукачем в очах Лері, якого навіть не надто поважаю. А може, заодно ще багато дечого перевірив, про що я навіть не здогадуюся. Не випадково мене тоді пробило відчуття, ніби я на іспиті. Це й був іспит. Я зрозумів, що не скоро йому це забуду. І ще — що ніколи нікому про це не розповім.

Унизу Табакі захоплено розмірковував про психічний стан Лері, переконуючи, що йому напевно допоможе настоянка кореня валеріани. Лорд заперечував: мовляв, Лері допоможе тільки нагла смерть Помпея. Слухаючи їх, я згадав, що давно вже подейкують про якийсь-то переворот і що в зв’язку з цим не раз згадувалося прізвисько Помпея, ватажка шостої. Я був Фазаном, а відтак не замислювався над цими розмовами, а тепер раптом затурбувався, що не знаю чогось, про що, безумовно, знають усі, й запитав:

— То це Помпей затіває переворот? А для чого йому це потрібно?

Табакі, Лорд і Сліпий підняли голови та втупилися в мене. Точніше, втупилися Табакі й Лорд. Сліпий тільки підняв голову. З банками й ложками в руках, у квітчастих банданах, щоб не заважало волосся, вони до сміху нагадували трьох відьом, зайнятих приготуванням чарівничого зілля. Грубий у манежику міг би бути за гомункулуса. Скорпіон у пляшці також був цілком на своєму місці. Я мимохіть хихикнув.

— Для чого йому це? — найбільш дрібна і волохата відьмочка оповила себе сигаретним димом і впала в транс. — Для чого…

— Одним реченням! — стрепенулася друга. — Це наказ.

— Як же так? — обурився Шакал, виходячи з образу. — Опам’ятайся, Сліпий! Куряка залишиться невтаємниченим!

На Сліпого ця погроза не подіяла.

— Ну, то нехай, — загрозливо протягнув Табакі. — Раз ви так, то ми розтак… — Він розчистив довкола себе місце, так ніби збирався злетіти, сів випроставшись, відкашлявся…

— Слухай, Куряко, і мотай на вус правду про Помпея, якого, ти, звичайно, трохи знаєш, і який останнім часом поводиться не найкращим чином, дозволяючи собі багато такого, чого не дозволяв раніше, хоча раніше — поняття розтяжне, для багатьох із нас раніше його взагалі тут не було, й ми знати не знаємо, як він поводився там, де він був, коли його не було тут, так що не зовсім зрозуміло, як можна мати певність, що він поводився пристойно, він — людина настільки далека від Дао, наскрізь просякла міазмами зовнішності, при цьому він серйозно вважає, що здатний замінити Сліпого на його відповідальному посту, хоч, можливо, його просто дойняла перенаселеність підвідомчої ділянки, й він жадає спокою й тиші, але в такому разі простіше було б вирішити цю проблему шляхом переміщення свого тіла в межі Клітки строком від трьох до п’яти днів, що, поза сумнівом, сприяло б самопізнанню та очищенню духу, а також заглибленню в більш високі матерії, чи навіть просто розвитку філософського складу розуму, але ні, йому треба здійснити дещо оглушливо гучноголосе та нищівне, розбити дощенту, потішити безліч задавнених комплексів, а в тому, що він особа глибоко закомплексована, не виникає сумнівів, досить подивитися на його шийні хусточки або ж на бакенбарди, на манеру пересуватися та жестикуляцію, але особ­ливо на морди кажанів, якими він себе обвішує, — приречені морди істот, які потерпають від усіх можливих і неможливих серед рукокрилих захворювань, теж мені Оззі Осборн, той принаймні відразу відкушував їм голови, а на Помпеєвому загривку вони здихають довгими місяцями, онде, нещасна Поппі врізала дуба тільки минулої середи, а сьогодні її місце вже зайняла Сюзі, але чого можна хотіти від цілковитого профана в біології, який навіть не допетрав, що Сюзі — самець, хоч яйця у нього завбільшки як волоський горіх, хоч, звичайно, це не має значення, адже довго він не протягне — цей Сюзі — Помпей поховав уже десь півтузіня його побратимів, тому це питання часу, до того ж цьому кажанюзі, мабуть, байдуже, під чиїм іменем його спроваджують на той