Читати книгу - "Зона досяжності"

— Ну, і куди нас несе?

— Слідчий міського відділу внутрішніх справ Дейко. В мене з Негодою зустріч призначена.

Вже біля самого турнікету імпровізованої прохідної дідок повернув слідчому його посвідчення, яке уважно вивчав декілька хвилин.

— Ну, що ж, зараз з’ясуємо, — потягнувся він до слухавки величезного пульту, що нагадував собою пульт диспетчерської крупного аеропорту. Не меншого за французьке «Орлі».

— Що тут відбувається? — почулося позаду і Лариса рвучко обернулася. Дейко — теж, але більш поважно.

Зі східців, що вели на другий поверх, спускалася елегантна чорнява пані в не менш елегантному чорному шкіряному костюмі. За нею тінню сунув чоловік в льотному комбінезоні.

— Та ось, — кахикнув черговий, — з міліції. Кажуть, з Артуром Віталійовичем у них зустріч призначено.

— Тарасе, — обернулася пані до свого супутника, — йди-но, готуй літак. Я зараз.

Той хіба що честь не віддав. Дисципліна тут була на належному рівні.

— То чим зобов’язані? — більш жорстким тоном звернулася жінка до слідчого.

— Дейко Максим Остапович, — представився той. — Ми розслідуємо одну справу… Барбара Пантелеймонівна, якщо не помиляюсь?

Та лише кивнула мовчки. Яременко так саме мовчки кусала губи.

— Отже, Барбаро Пантелеймонівно, для розслідування цієї справи нам конче необхідно поспілкуватися з начальником вашої охорони.

— Та спілкуйтеся, будь ласка, — знизала плечима Русалко. — Тільки ви наплутали щось. Негоди немає зараз, у відрядженні він. Чи не так, Осиповичу? — звернулася до дідка, вимірюючи його важким поглядом.

Яременко зойкнула, до крови прикусивши губу. Дідок заметушився.

— Так точно, Барбаро Пантелеймонівно! Немає, Барбаро Пантелеймонівно. Я особисто його вже декілька днів не бачив, — і поклав таки руху на слухавку, наче телефонувати кудись зібрався.

— Він бреше! — смикнуло Ларису Леонідівну. — Бреше він! Я півгодини тому бачила Негоду он в тому гаражі, — тицьнула рукою за турнікет, де в проймі дверей був видний краєчок будівлі. — Ви перевірте, Максиме Остаповичу, перевірте! Саме там і БМВ оте стоїть, про яке вам казала.

— Маячня, — презирливо скривилася Русалко, виходячи повз них на територію риборозвідні. Дейко машинально посунув за нею. Яременко — теж. Їх ніхто не затримував.

— А що, тепер слідчі органи разом з папарацці працюють? — відійшовши метри три від прохідної, повернулася раптом обличчям до них Барбара Пантелеймонівна. — Черговий чаклував над пультом. — Лариса Яременко, якщо не помиляюсь? Що, пане слідчий, вже знюхалися?

Презирство вже аж виламувало її, неприродно великі від косметики, губи. Дейку ж останнє слово дуже не сподобалось.

— Громадянка Яременко опинилась тут випадково, — кахикнув суворо. І відразу трохи позадкував: — Певною мірою, так вона сама стверджує. І щоб розібратися з цим, Барбаро Пантелеймонівно, може ви й дійсно дозволите правоохоронним органам гараж ваш оглянути?

— А в правоохоронних органів ордер на обшук є в наявності? Ні? От, шкода! Як буде, то завітайте, будь ласка. Я особисто вам екскурсію влаштую.

І, розвернувшись, почимчикувала до літака, що вже загув, розкручуючи пропелер. Вона уходила далі… далі… ще далі… Назустріч ревищу літакового двигуна. Залишаючи ліворуч будівлю гаражу, а позаду — дві розгублені постаті, що знічено спостерігали за нею.

Черговий на прохідній притиснув слухавку до вуха. Барбара Пантелеймонівна раптом стишила ходу й дістала мобільник. Здійняла. Зупинилась. І зненацька круто звернула до гаражу.

— Пан Дейко! — аж підстрибнула на місці Яременко. — Вона ж зараз наказ Негоді віддасть машину сховати! А ну, сті-і-і-ій!!! — і, зірвавшись з місця, кинулась до Русалко. — Сті-і-і-ій, хай тобі трясця!

Слідчий смикнувся було за нею, але в кишені задзеленчав його мобільник. Зиркнув на дисплей — номер незнайомий, але приклав апарат до вуха.

— Сті-і-і-ій!! — галасувала журналістка.

Черговий серйозно з кимось розмовляв.

— Пане слідчий, — сплеснувся в мобілці якийсь викривлений голос Русалко, — зупиніть цю ненормальну чорнильницю, негайно зупиніть!

Яременко вже майже наздоганяла Барбару Пантелеймонівну, що, здавалося, не звертала на неї жодної уваги. Певною мірою, зовнішньо. Дейко зірвався з місця, кидаючись до жінок. А редакторка вже хапала Русалко за шкіряне плече, рвучко розвертала її до себе і щось горлала просто у вкрай здивоване обличчя.

Що саме вона кричала, Дейко не почув. І не лише через шум, створюваний літаком. Ні. Бо в цю саму мить червоне палюче клуб’я рвонулося з дверей, вікон і з кожної шпарини будівлі гаражу. Чорним ошматтям завихорилися уламки цегли, металу, шиферу і лише після цього оглушливий вибух перетворив на ніщо рев літака й щосили ляснув Дейка по вухах, кидаючи його на жорстку землю. І останнє, що він побачив, це дві сплетені жіночі постаті, які величезним перекотиполем-мутантом котилися просто на нього.

VІI

— Знаєте, пане Дейко, мені чомусь здається, що найближчим часом у вас будуть великі неприємності!

— Знаєте, пані Русалко, усі свої неприємності я ще в дев’яностих пережив, коли з інженера довелось в міліціонера перекваліфіковуватися. Молодшого кадрового складу. Поганішого вже не буде.

— Це ви праві — куди вже поганіше, — іронічно кинула бізнес-вумен витягнувши руку й уважно розглядаючи свої пальці з золотими каблучками. — Втім, кожному за покликанням. Я от простою офіціанткою починала. — Хукнула на величезний рубін і ретельно протерла його носовичком. — Але, скажіть мені, будь ласка, Максиме Остаповичу, чому ми не могли б згадувати події нашої юності в моєму офісі? А не в цій вашій… вашому…

— Управлінні, — підказав Дейко.

— Так, управлінні, — чи не вперше погодилась з ним Барбара Пантелеймонівна.

— Розумієте, — зітхнув слідчий, — ситуація змінилася. Прокуратора он на хвості. Все має бути офіційно. Бо вибух за підозрілих обставин, це — вагомо. Дуже вагомо. До того ж, з людськими жертвами.

— Жертвою.

— Перепрошую?.. Ах, так, звісно, жертвою. Втім, якщо згадати про Грєбньова й Шестуна, то…

— Я щось чула про трагічні випадки з особами, які, здається, мали ці імена. Але яким чином це стосується нашої справи?

— І дійсно, яким?.. Скажу відверто, Барбаро Пантелеймонівно, я й сам ще не розібрався. Так, якісь неясні підозри. Підозри підозр. Але ось тут, — Дейко підсунув до себе якісь папери і задумливо погладив їх рукою, — ось тут я маю попередні висновки криміналістів. Згідно з ними існує велика ймовірність того, що вибух стався під час телефонної розмови загиблого громадянина Негоди. По мобільнику він розмовляв. А навколо — бензин, гас, інші легкозаймисті речовини. Які, до речі, зберігалися з певним порушенням правил техніки безпеки. Досить було якоїсь малесенької іскри. Кажуть, були випадки.

— Цілковита маячня! Кажуть, підозри підозр!.. — Русалко передражнила його й роздратована поцокотіла криваво-червоним манікюром по стільниці: вона сиділа просто впритул до столу, на якому вже остигли дві філіжанки кави. —